Києво-Печерський патерик
Ки́єво-Пече́рський патери́к — пам’ятка давньої києворуської житійної літератури (13 ст.), збірка оповідей про ченців Києво-Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра).
Зміст
Характеристика
Належить до жанру патериків (від грец. πάτηρ — батько, отець) — повчальних творів аскетичного змісту.
Літературна основа
В основі твору — послання Володимир-Суздальського єпископа Симона (дата й місце народження невідомі — 1226; тепер Росія), вихідця з Києво-Печерського монастиря, та монаха Полікарпа (перша половина 13 ст.). Автори обстоювали думку про унікальність Києво- Печерського монастиря як сакрального простору, здатного врятувати навіть затятого грішника. Симон проілюстрував розповідь низкою епізодів з історії побудови та упорядкування Успенського собору Києво-Печерської лаври, а також дев’ятьма сюжетними оповіданнями про ченців Онисифора, Євстратія Посника, Никона Печерського, Кукшу та Пимена Посника, Афанасія Затвірника, Миколу Святошу, Еразма, Арефу, Тита і Євагрія. Полікарп написав одинадцять оповідань про ченців Микиту Затвірника, Лаврентія Затвірника, Агапіта Печерського, Григорія Чудотворця, Іоанна, Мойсея Угрина, Прохора Лободника, Марка Печерника, Федора та Василія, Спиридона Проскурника, іконописця Алімпія Печерського, Пимена Багатохворобливого.
Рукописні редакції
До початку 15 ст. обидва послання об’єднано, до них додано житіє преподобного Феодосія Печерського, похвальне слово та службу цьому святому. Сформовано базовий склад Києво-Печерського патерика, найдавніший збережений список якого виготовлено 1406 на замовлення Арсенія, єпископа Тверського (дата й місце народження невідомі —1410; тепер Росія), вихідця з Києво-Печерського монастиря.
Перші відомі редакції Києво-Печерського патерика, упорядковані в Києво-Печерському монастирі, датовано 1460 (Акакіївська або Перша Касіянівська редакція) і 1462 (Друга Касіянівська редакція). Їхніми замовниками були намісник монастиря Акакій і клирошанин Касіян. Текст твору розширено літописними статтями про Києво-Печерський монастир із «Повісті минулих літ», полемічним посланням антикатолицького змісту, яке приписують Феодосієві Печерському, та принагідними оповіданнями з життя монастиря.
Популярною була Друга Касіянівська редакція, про що свідчать її численні копії. Текст розбито на 38 розділів — «слів», упорядкованих відповідно до хронології та важливості подій: - про побудову Успенського собору й чуда, що її супроводжували: дарування золотого поясу для вимірювання розмірів храму; будівничих — посланців Богородиці; іконописців, яких найняли Антоній Печерський і Феодосій Печерський; появу кам’яної дошки на престол (1–6); - про засновників монастиря: Антонія (7) і Феодосія (8–11), перших ченців (12), єпископа Нифонта (13); - поділене на сюжетні частини послання Симона до Полікарпа (14–23); - поділене на сюжетні частини послання Полікарпа до Акиндина (24–35); - запозичене з «Повісті минулих літ» оповідання про Ісакія Печерського (36); - послання до князя Ізяслава Ярославича про латинян (37); - запозичене з Київського літопису повідомлення про смерть архімандрита Полікарпа та вибір його наступника (38); - повідомлення про чудо, що сталося в печерах 1463.
«Патерикон» Сильвестра Косова
Петро Могила — архімандрит Києво-Печерського монастиря (з 1627), митрополит Київський (1633–1647) подбав про підготовку нової редакції Києво-Печерського патерика. За його дорученням єпископ Сильвестр Косів опублікував польськомовну версію: «Патерикон або Житія святих отців Печерських» (пол. «Paterikon abo żywoty śś. Ojców Pieczarskich»; 1635). Розділи твору скорочено й перероблено відповідно до читацьких запитів ранньомодерної епохи. В оповіданнях посилено наративний елемент. У композиції послідовніше дотримано хронологічного принципу: першими подано оповідання про Антонія та Феодосія, потім — про ігумена Стефана (близько 1040 — 1094; тепер Україна), насамкінець — про побудову Успенської церкви та про печерських подвижників, яких описали Симон і Полікарп (Сильвестр Косів також виклав ці розповіді відповідно до хронологічного принципу).
Художня образність твору підпорядкована алегоричному мотиву печерного неба, осяяного подвижниками як зірками побожності. Книгу відкриває герб тогочасного найвищого православного урядовця Речі Посполитої А. Киселя, цикл гербових епіграм, прозова присвята А. Киселеві. Далі — передмова до православного читача, серія апологетичних нотаток про нетлінність тіл печерських угодників, додаток про п’ятиразове хрещення Давньої Русі. Наприкінці книги вміщено свідчення про мироточиві голови печерських святих; хронологію київських митрополитів; предметний покажчик і перелік використаних джерел: послання Симона та Полікарпа, літопис Нестора Літописця, твори історика 12 ст. Іоанна Зонари (між 1070–1075; тепер Туреччина — після 1140; місце смерті невідоме), М. Стрийковського, Б. Ваповського, письменника, історіографа М. Бельського (1494–1575), історика, церковного діяча М. Кромера (1512–1589; обидва — тепер Польща).
Редакція Йосифа Тризни
1647 архімандритом Києво-Печерського монастиря став Йосиф Тризна (дата й місце народження невідомі — 1655, за іншими даними —1656; тепер Україна). Під його керівництвом підготовано рукописну редакцію Києво-Печерського патерика, що охопила не лише традиційний текст ранньої редакції (друга частина), а й інші матеріали, тематично пов’язані з середньовічною історією монастиря (перша й третя частини). Єдиний примірник редакції Йосифа Тризни зберігається в Російській державній бібліотеці в м. Москві (ф. 304, № 714).
Патерик Печерський 1661
За сприяння Інокентія Ґізеля, архімандрита Києво-Печерського монастиря (з 1656), підготовано до публікації видання Києво-Печерського патерика церковнослов’янською мовою «Патерик або Отечник Печерський» (1661).
Традиційний текст суттєво відредаговано та по-новому упорядковано. Вихідним принципом композиції стало уявлення про авторство творів. До першого розділу увійшли твори, автором яких вважали Нестора Літописця: житія Антонія і Феодосія Печерських, а також тексти літописного походження — про вшанування Феодосія Печерського та про його сучасників: ігуменів Стефана, Никона Печерського, Варлаама, ченців Єфрема, Ісаю, Даміана, Єремію Прозорливого, Матвія Прозорливого, Ісакія Печерського. Задля збереження хронологічної послідовності сюди перенесено сюжет про історію побудови Успенської церкви.
До другої частини увійшли житійні оповідання, виокремлені з послання Полікарпа до Акиндина (про Микиту, Лаврентія, Алімпія, Агапіта, Григорія, Мойсея, Іоанна, Прохора, Марка, Федора і Василія, Пимена, Спиридона й Никодима). Епістолярні елементи послання вміщено наприкінці частини.
Третю частину становили житійні оповідання з послання Симона до Полікарпа (про Євстратія, Никона, Кукшу й Пимена, Афанасія, Миколу Святошу, Еразма, Арефу, Тита і Євагрія), розповідь про стійкого у вірності канонам єпископа Нифонта. Завершували текст епістолярні уступи з Симонового послання. У додатках наведено житія Нестора Літописця, Симона і Полікарпа, а також сюжети про великоднє чудо 1463 та мироточиві голови.
Оскільки персонажів Києво-Печерського патерика на той час канонізовано (див. Канонізація), то до кожного з житійних оповідань додано дату церковного вшанування святого. Книгу присвячено Ісусові Христу і Богородиці, що відображало як унікальну роль публікації, так і непевність суспільних пріоритетів періоду Руїни. У передмові до читача повчальне значення житій алегорично інтерпретоване як сяяння небесних світил; увагу приділено найхарактернішим для кожного персонажа чеснотам, що мають бути взірцем для наслідування. Ключове значення в художньому коді книги мав образ саду або виноградника як алегорії Києво-Печерського монастиря, презентований у гравюрі на титульній сторінці й повторюваний у різних розділах. Комплексному сприйняттю книги сприяло введення покажчика змісту після передмов, а також прикінцевого предметного покажчика («Събраніє вещей изрядных, обрѣтающихся въ всѣх главизнах книги сея»). Кожен розділ книги відкривала гравюра Іллі (гравера), що ілюструвала сюжетну розповідь.
Перевидання
Патерик перевидано 1678 та 1702. Передмову-посвяту Ісусові Христу і Богородиці замінено на повідомлення про час виходу й мету книги. Перевидання книги в червні 1702 продубльовано в грудні того самого року як подарункове. Гравюри Іллі (гравера) замінено на цикл гравюр Л. Тарасевича. Укладаючи чотиритомний корпус «Житія святих» (1689–1705) Димитрій (Туптало) навів 38 оповідань з «Патерика Печерського» (1661).
Після запровадження обмежень на українське книгодрукування перевидання Києво-Печерського патерика заборонено. Лише після прискіпливої цензури, виправлення мови книги відповідно до російської версії церковнослов’янської мови та видалення елементів, що суперечили імперській доктрині (як-от сповідання єпископом Нифонтом вірності Константинопольському патріархові) публікацію дозволено 1759. У такому вигляді книгу неодноразово передруковували або церковнослов’янською мовою, або в російському перекладі.
Джерела
- Kossow S. Πατερικόν, albo Żywoty śś. oycow pieczarskich. Kijów : Drukarnia Lawry Pieczarskiey, 1635. 181 p.
- Патерик или Отечник Печерскій, содержащ житія святых преподобных и богоносных отец наших, просіявших в пещерах. Київ : Друкарня Києво-Печерської лаври, 1702. 634 с.
- Печерський патерик або Праведні старої України: Давнє джерело староукраїнської духовности / Пер. з церковнослов’ян. А. Г. Великий. Рим : Видавництво ОО. Василіян, 1973. 277 с.
- The Paterik of the Kievan Caves Monastery / Trans. from Church Slavonic by M. Heppel. Cambridge : Harvard University Press, 1989. 262 p.
- Абрамович Дмитро. Києво-Печерський патерик. Київ : Час, 1991. 280 с.
- Патерик Києво-Печерський: за редакцією, написаною 1462 року по Різдві Христовому печерським ченцем Касіяном / Упоряд. І. В. Жиленко; відп. ред. В. М. Колпакова. 2-ге вид. Київ : Видавничий дім «КМ Академія», 2001. 348 с.
- Києво-Печерський патерик / Пер. з церковнослов’ян. М. Кашуба, Н. Пікулик. Львів : Свічадо, 2007. 192 с.
- Сінкевич Н. «Патерикон» Сильвестра Косова: переклад та дослідження пам’ятки. Київ : Видавець Олег Філюк, 2014. 712 с.
Література
- Абрамович Д. И. Исследование о Киево-Печерском патерике как историко-литературном памятнике. Санкт-Петербург : Отделение русского языка и словесности Императорской академии наук, 1902. 213 c.
- Глобенко М. «Paterikon» Сильвестра Косова Записки Наукового товариства ім. Шевченка // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. 1956. Т. 265: Збірник філологічної секції. Т. 26. С. 31–59.
- Ісіченко Ю. А. Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця XVI — початку XVIII ст. на Україні. Київ : Наукова думка, 1990. 180 с.
- Затилюк Я. В. «Патерикон Києво-Печерський» Йосипа Тризни як джерело до вивчення практик історіописання ранньомодерної доби // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». 2011. Вип. 117: Історичні науки. С. 61–64.
- Історія української літератури : у 12 т. / Редкол.: В. Дончик (голова), Л. Скупейко, Н. Бойко. Київ : Наукова думка, 2013. Т. 1: Давня література (Х — перша половина XVI ст.). 840 с.
- Ісіченко І., архиєп. Історія української літератури. Середньовіччя. Ренесанс. XI–XVI ст. Харків : Точка, 2021. 644 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ісіченко А. І. Києво-Печерський патерик // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Києво-Печерський патерик (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
