Анімізм
Анімі́зм (лат. anima — душа) — 1) Віра в душі та духів; обовʼязковий елемент будь-якої релігії. На анімістичних уявленнях заснована релігійна доктрина про те, що в тілі є пароподібний чи схожий на тінь двійник людини, який й урухомлює тіло протягом життя, а в момент смерті покидає його і відходить в інший світ. На цій основі виник погребальний культ; культ предків; віра в потойбічне існування душі; віра в переселення душ (наприклад, в індуїзмі). 2) Одухотворення всіх явищ живої та неживої природи, предметів; уявлення про те, що в кожному з них таїться невидимий дух. Наприклад, дух дерева, дух гори, дух ріки, дух каменю тощо, зокрема, в українському фольклорі — русалка, мавка, водяник, лісовик та ін.; також давні вірування в те, що душі можуть мати вигляд птахів, звірів і рослин (тут переплітаються анімістичні й тотемістичні мотиви). Джерелом анімізму вважається нерозуміння законів природи, страхи людини перед навколишнім світом.
Історія дослідження анімізму
Уперше дослідив та описав анімістичні вірування англійський етнограф та антрополог Е. Тайлор у книзі «Первісна культура» (1871). Він стверджував: анімізм — «мінімум релігії», різновид спіритуалізму; первісні люди («дикуни-філософи») уявляли душу як духовну сутність. Тайлорівські тези й досі використовують філософи та релігієзнавці, хоча й вважають, що жодна релігія — від найпримітивнішої до найбільш досконалої — не вичерпується вірою в душі та духів.
Значення анімізму
Анімістичні уявлення відіграли важливу роль у формуванні міфологій, демоністичних вірувань і релігій; прикмет і повір’їв; обрядово-культових практик українського народу (Коляда, Русальний тиждень) та інших народів (Самайн, Вальпургієва ніч).
Література
- Тайлор Э.Б. Первобытная культура. М., 1989.
Автор
- П. Ю. Саух
