Відмінності між версіями «Атараксія»

Версія за 14:59, 12 грудня 2018

Агіа́сма (грец. Αγίασμα — святиня) — багатозначний термін:

1) У Септуагінті (переклад Старого Заповіту давньогрецькою, 3 ст. до н. е.) — святе місце, святилище, священне приношення, святиня. Також у цих значеннях вживають слово «агіасма» автори 1–9 ст. Філон Александрійський, Климент Александрійський, Ориген, Євсевій Кесарійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Дидим Сліпець, Феодорит Кирський, Феодор Студит. Климент Александрійський метафорично іменував Ісуса Христа «Агіасма знання». У творах Василія Великого, Григорія Чудотворця, Григорія Ниського, преподобного Іоанна Дамаскіна агіасми (переважно в множині) — Святі Тайни. У 10 ст. слово набуває ще одного значення — храм.

2) У православних і греко-католиків — вода або миро, над якими здійснено обряд освячення. Кирило Скіфопольський у «Житії святого Євфимія» (6 ст.) розповідає про помазання миром («агіасмою») від раки з мощами на могилі святого Євфимія. У трактаті «Про церемонії візантійського двору» (10 ст.) імператора Костянтина VII Багрянородного агіасма — вода із джерела Влахернської церкви Богородиці, а також богоявленська вода (освячена в свято Богоявлення (19 січня). Церковнослов’янська мова засвоїла поняття агіасми в значенні «свята вода»: «Агіасма еже є освячена вода» (Дубенський збірник, 16 ст.). Зазвичай агіасма — вода, що пройшла чин Великого водосвяття під час святкування Хрещення Господнього (19 січня); таку воду називають «великою агіасмою». Рідше вживають словосполучення «мала агіасма» (свячена вода, що пройшла чин Малого водосвяття).

В українській духовній культурі богоявленська (хрещенська) вода вважається великою святинею. Її прийнято зберігати протягом року, окропляти речі, приймати у випадку недуги, давати пити тим, хто не може бути допущеним до Святого Причастя.

Література

Плюснин А. О святой воде. Москва: Благовест, 2013. 32 с.

Автор ВУЕ

О. І. Предко

Покликання на цю статтю: Саух П. Ю. Атараксія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атараксія (дата звернення: 7.05.2024).

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-'''Атара́ксія''' (від [[Грецька мова|грецьк]]. ataraxia — незворушність, відсутність хвилювання) — внутрішній стан людини, який виявляється в умиротворенні, спокої, незворушності, безтурботності.
+'''Агіа́сма''' ([[Грецька мова|грец.]] Αγίασμα — святиня) — багатозначний термін:
-==Історична довідка==
+'''1)''' У Септуагінті (переклад [[Старий Завіт|Старого Заповіту]] давньогрецькою, 3 ст. до н. е.)&nbsp;— святе місце, святилище, священне приношення, святиня. Також у цих значеннях вживають слово «агіасма» автори 1–9 ст. [[Філон Александрійський]], [[Климент Александрійський]], Ориген, [[Євсевій Кесарійський]], [[Василій Великий]], [[Григорій Богослов]], [[Іоанн Златоуст]], Дидим Сліпець, Феодорит Кирський, Феодор Студит. Климент Александрійський метафорично іменував [[Ісус Христос|Ісуса Христа]] «Агіасма знання». У творах Василія Великого, Григорія Чудотворця, Григорія Ниського, преподобного [[Іоанн Дамаскін|Іоанна Дамаскіна]] агіасми (переважно в множині)&nbsp;— [[Святі Тайни]]. У 10 ст. слово набуває ще одного значення — храм.
-===Уведення поняття===
+'''2)''' У православних і греко-католиків — вода або миро, над якими здійснено обряд освячення. Кирило Скіфопольський у «Житії святого Євфимія» (6 ст.) розповідає про помазання миром («агіасмою») від раки з мощами на могилі святого Євфимія. У трактаті «Про церемонії візантійського двору» (10 ст.) імператора Костянтина VII Багрянородного агіасма&nbsp;— вода із джерела Влахернської церкви Богородиці, а також богоявленська вода (освячена в свято [[Богоявлення|Богоявлення]] (19 січня). Церковнослов’янська мова засвоїла поняття агіасми в значенні «свята вода»: «Агіасма еже є освячена вода» (Дубенський збірник, 16 ст.). Зазвичай агіасма&nbsp;— вода, що пройшла чин Великого водосвяття під час святкування [[Хрещення Господнє|Хрещення Господнього]] (19 січня); таку воду називають «великою агіасмою». Рідше вживають словосполучення «мала агіасма» (свячена вода, що пройшла чин Малого водосвяття).
-Уперше поняття атараксія ужив [[Демокрит]], позначивши ним найвищий душевний стан людини, необтяженої життєвими турботами, вільної від страху смерті, [[Забобони|забобонів]] і душевних переживань.
+В українській духовній культурі богоявленська (хрещенська) вода вважається великою святинею. Її прийнято зберігати протягом року, окропляти речі, приймати у випадку недуги, давати пити тим, хто не може бути допущеним до [[Причастя|Святого Причастя]].
-===Етапи розвитку===
-В етиці [[Аристотель|Аристотеля]] атараксія асоціюється з такими чеснотами, як [[мужність]], безпристрасність, стриманість у міркуваннях і діях.
-Найповніше атараксію інтерпретовано у філософських системах [[Епікурейство|епікурейства]] та [[скептицизм]]у. [[Епікур (341–270 до н. е.)|Епікур]] витлумачив атараксію як щастя, ідеал людини, яка досягла внутрішньої свободи. У стані атараксії, пізнаючи життя, переборюючи страхи, набуваючи душевного спокою та внутрішньої гармонії, людина не вірить у потойбічний світ і не боїться богів, уникає політики, оточує себе лише вірними друзями, є відкритою й чесною особою, гідною довіри.
-У філософській традиції скептицизму ([[Піррон (бл. 360 – бл. 270 до н. е.)|Піррон]], [[Агріппа]], [[Секст Емпірик (бл. 160–210)|Секст Емпірик]]) атараксія — стан розуму, котрий панує над усіма земними пристрастями і здатен до неупереджених розмірковувань. Це душевний спокій, який опановує людину, котра відмовляється від марних спроб розрізняти істинне й хибне, справжнє й фальшиве, водночас не припиняючи докопуватися до істини. Досягнути стану атараксії можливо через поміркованість, примирення з дійсністю, утримуючись від будь-яких категоричних суджень про добро і зло. Така життєва позиція дає змогу уникнути страждань.
-Подібний ідеал неквапливого, врівноваженого життя, вільного від пристрастей, стоїки позначали поняттям [[апатія]].
-У сучасному соціально-філософському тлумаченні атараксія — усамітнення та відірваність від життя. У [[психологія|психології]] й [[медицина|медицині]] її розглядають як хворобу, що проявляється в захисних реакціях людського організму. Індивід перебуває в стані «емоційної невагомості»: не відчуває жодних емоцій — ні негативних, ні позитивних. Послідовно уникаючи стресових ситуацій, він проявляє дивну байдужість й стриманість і, як наслідок, перестає відчувати страх навіть у небезпечних, екстремальних ситуаціях. Такий стан може спричинити соціальну, професійну дезадаптацію.
-==Додатково.==
-Життя давньогрецьких філософів дає чимало прикладів атарактичної поведінки. Вони уникали влади, володінь та безглуздих конфліктів.
-* Демокрит відпустив на волю своїх рабів, оскільки вважав рабство недостойним людини, а рабовласництво — недостойним філософа. Він також викупив із рабства [[Протагор (481 – бл. 411 до н. е.)|Протагора]].
-* Між [[Діоген Синопський (412–323 до. н. е.)|Діогеном]] та [[Александр Македонський|Александром Македонським]] відбувся знаменитий діалог:
-: А. М.: Проси, чого бажаєш.
-: Д.: Відійди та не затуляй мені сонце.
-: А. М.: Хотів би я бути Діогеном,… якби не був Александром.
-* [[Сократ (469–399 до н. е.)|Сократова]] дружина Ксантиппа була дуже сварливою. Одного разу Ксантиппа спершу вилаяла Сократа, а потім облила водою. «Так я й казав,— промовив він,— у Ксантиппи спершу грім, а потім дощ».
-==Цитата==
-{{Quote box
- | quote  = «Коли ми читаємо стоїчні тексти про атараксію, щодо проповіді внутрішнього спокою, непохитного жодними випадковими переживаннями, то тут вкрай легко побачити лише одну мораль та й годі. Проте ось, наприклад, у Хрисиппа і Сенеки … ми читаємо ціле міркування про те, що в сфері благодіяння слід поводитися так, як поводить себе хороший гравець у мʼяч або взагалі учасник будь-яких змагань. … Моральна поведінка є, власне, гра. Той, хто кидає мʼяч, повинен відчувати, коли, де і як його кинути; і той, хто ловить мʼяч, теж повинен відчувати найбільш вигідний рух руками. Отже, в стоїчній „атараксіїˮ та „апатіїˮ дуже важливий момент гри, а не просто тупий опір усякому впливу ззовні».
- | source = О. Ф. Лосєв.
- | width  = 90%
- | align  = center
-}}
-==Література==
-# Warren J. Epicurus and Democritean Ethies. An Archaeology of Ataraxia. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 241 p.
-# Конт-Спонвиль Андре. Философский словарь / Пер. с фр. Е. В. Головиной. Москва : Этерна, 2012. 752 с.
-# Новая философская энциклопедия: в 4 т. Москва : Мысль. 2014. Т. 1. А–Д. 744 с.
-# Тофтул М. Г. Енциклопедичний словник з історії та теорії моралі. Житомир : Вид. Євенок О. О., 2016. 684 с.
+== Література ==
+# Плюснин А. О святой воде. Москва: Благовест, 2013. 32 с.
 == Автор ВУЕ ==
-* Саух П. Ю.
+* [[Автор_ВУЕ::Предко О. І.|О. І. Предко]]
+{{Цитування}}
-==Див. також==
-* [[Апатія]]
-* [[Нірвана]]
-* [[Саторі]]
-* [[Транс]]
 [[Категорія:Цивілізація]]
-[[Категорія:Е-ВУЕ]]
 [[Категорія:Поняття]]
+[[Категорія:е-ВУЕ]]
+[[Категорія:ВУЕ]]
 [[Категорія:Філософські науки]]
-[[Категорія:Історія філософії]]
+[[Категорія:Релігієзнавство]]
-[[Категорія:Історія античної філософії]]
+[[Категорія:Православна церква]]
+[[Категорія:Багатозначний термін]]