«Анналів» школа
«Анна́лів» школа (від аннали) — одна з історіографічних шкіл, що постала поряд із марксизмом та американською теорією модернізації; дослідницький напрям у історичній науці 20–21 ст. (виник у Франції). Назва напряму походить від заснованого М. Блоком і Л. Февром наукового журналу «Аннали» («Annales»; 1929–1939). Назва часопису змінювалася: 1939–1941 — «Аннали соціальної та економічної історії» («Annales d’histoire économique et sociale»), 1941–1945 — «Аннали соціальної історії» («Annales d’histoire sociale»), 1945–1994 — «Аннали. Економіки. Суспільства. Цивілізації» («Annales. Economies, sociétés, civilizations»), від 1994 — «Аннали. Історія, соціальні науки» («Annales. Histoire, sciences sociales»).
Зміст
Характеристика
Термін «аннали» поліваріантний, ним послуговуються для характеристики напрямів історичних досліджень, підходів, увиразнення авторів напряму тощо. В історіографії традиційно використовують назву «Анналів» школа, хоча самі редактори «Анналів» заперечували визначення «школа», натомість вживали терміни «рух» або «течія».
Періодизація
Передумови виникнення напряму визріли під час тривалих дискусій кінця 19 — початку 20 ст. Виокремлюють кілька етапів розвитку напряму відповідно до змін у керівництві журналу та зміни принципових підходів, комплексів методів, що визначали програмні установки «Анналів» школи.
Перший період
Перший період (1929–1949/1956) характеризувався утвердженням парадигми глобальної (або тотальної) історії, завданням якої є відтворення соціальності в її цілісності та єдності. У його межах увиразнився своєрідний перехідний період, упродовж якого тривала поступова парадигмальна перебудова дослідницьких орієнтацій. Відбувся процес поступової еволюції французької історичної науки від ідей позитивізму до «нової історичної науки». Остання пропонувала синтез соціальних наук на чолі з історією та істотно розширювала поняття історичного факту та історичного джерела. Концептуально встановлено: історія не визначає історичний факт, його конструює історик. Основний девіз «Анналів» школи: «Мислити проблемами!». Ознаки періоду: підвищений інтерес до історії ментальностей, структурних і кількісних методів дослідження; антропологізм; поглиблене вивчення взаємозумовленості географічних, економічних, психологічних та соціальних чинників розвитку. Представники першого покоління «Анналів» школи: М. Блок, Л. Февр. Головна праця цього періоду: М. Блок «Апологія історії, або Ремесло історика» («Apologie pour l’histoire ou Métier d’historien», 1940–1944, уперше опубліковано 1949).
Другий період
Другий період (1949/1956–1969) пов’язаний із іменем Ф. Броделя. Упродовж післявоєнного двадцятиліття «нова історична наука» поступово почала домінувати у французькій історіографії. Теоретико-методологічним маніфестом цього етапу стала опублікована в «Анналах» стаття Ф. Броделя «Історія та суспільні науки» (1958). Основні характеристики періоду: заклик до міждисциплінарних досліджень; розширення діалогу соціальних наук, конвергенція історії з антропологією, етнологією, лінгвістикою, психоаналізом, семіотикою, етикою, культурологією; інтенсифікація досліджень історії ментальностей; тяжіння до структуралізму, інтерес до структур економічних та географічних, захоплення кількісними методами тощо. Провідними напрямами досліджень представників напряму стали економічна й соціальна історія, інтенсифікувались наукові дослідження історії ментальностей. Об’єктами спеціального вивчення стали почуття страху (Ж. Делюмо), віри в чистилище (Ж. Ле Гофф), любов (Ж.-Л. Фландрен), шлюб (А. Бюрг’єр), насильство і честь (Н. І. Кастан), дитинство і сімейне життя (Ф. Арʼєс), випробування смертю (Ф. Арʼєс, М. Вовель, П. Шоню). Представники другого покоління: Ф. Бродель, Е. Лабрусс, П. Шоню, Ф. Фюре та ін.
Третій період
Третій період (1970–1989) характеризується відсутністю єдиного керівника «Анналів» школи, поверненням у 1970-х до початкової (історико-політичної) проблематики напряму та наративної історії. Нові програмні конвенції публічно артикульовано у двох колективних роботах: «Теорія істориків» (1973) та «Техніка історії» (1974). Головні риси періоду: розвиток історичної антропології (у центрі досліджень — людина в соціокультурній зумовленості); зближення історії з історичною антропологією, соціологією, політологією, економікою; поступовий зсув фокусу наукових досліджень з макроісторії на мікроісторію. Концептуально-тематичний складник: вивчення сім’ї та родинних зв’язків, мови тіла і жестів, матеріальної культури в її різноманітних предметних формах тощо.
Наприкінці 1980-х усередині «Анналів» школи та серед їхніх опонентів посилилися критичні настрої щодо сформованих методологічних орієнтацій. 1988 загострення суперечок спричинило появу редакційної статті журналу «Історія та соціальні науки: переломний етап?». Ішлося про кризу течії як відображення загальної кризи соціальних наук. Наслідком цього став розпад школи як цілісного академічного явища на низку менших напрямів. Методологічний маніфест було сформульовано в спецвипуску «Анналів» (1989. № 6). Нова дослідницька програма акцентувала на питанні самоідентифікації історії як наукової дисципліни; актуальних напрямах нових полідисциплінарних досліджень; співвідношеннях мікро- та макроаналізу в історії тощо. Дослідники повернулися до наративу та політичної історії. Одним зі свідчень нової історіографічної тенденції став опублікований у 1988 колективом відомих паризьких істориків (Ж.-П. Азема, Ж.-П. Ріу, Ж.-Ф. Сірінеллі, М. Вінок та ін.) збірник «За політичну історію» (за редакцією Р. Ремона). Автори книжки визначили за мету реабілітацію політичної історії, яка видавалася їм неможливою без критичного осмислення окремих положень методології Л. Февра і М. Блока. У центрі історичної реконструкції знову опинилося індивідуальне та конкретне, а не теоретично змодельована ситуація. Представники третього покоління: Ж. Ле Гофф, Ф. Арʼєс, Ж. Дюбі (формально не входив до редколегії), Е. Ле Руа Ладюрі та ін.
Четвертий період
Четвертий період, перші ознаки виокремлення якого можна простежити ще наприкінці 1980-х, чітко увиразнився від 1994 — відбувся парадигмальний перехід до нової «Анналів» школи. Він характеризується зближенням історії з історичною антропологією та соціальними науками (соціологією, політологією, економікою тощо). Керівник редколегії журналу Ж.-І. Греньє артикулював основні концептуально-методологічні установки нових «Анналів»: переосмислення категоріального апарату історії та дискурсу історичного пізнання; відмова від глобальних пояснювальних моделей (марксистського чи іншого типу) на користь деталізованого аналізу задля виявлення складних, часто непередбачуваних рухів історичного процесу. Ж.-І. Греньє пропагував уникати детерміністського підходу під час розгляду будь-яких соціальних процесів. Він вважав плідним застосування методів мікроісторії та нової історичної соціології до вивчення політичної, економічної чи іншої еволюції. Разом зі становленням нових методологічних орієнтирів увиразнилися пріоритетні напрями досліджень, властиві цьому періодові: мікроісторія, «нова соціальна історія», кліометрія, «культуральна історія», психоісторія, «історія політики» тощо. Представники четвертого покоління: Б. Лепті, Ж. Ревель, Р. Шартьє, Ж.-К. Шмітт та ін. — були вихованцями представників «третього покоління».
Сучасну французьку історіографію увиразнює плюралізм методологічних підходів до вивчення минулого. У французькому академічному середовищі співіснують спадкоємці «Анналів» школи та «нової історії», прихильники позитивізму та наративного дискурсу, теологічної історії тощо.
Новаторство «Анналів» школи полягало в методиці практичного розв’язання проблем унаслідок міждисциплінарного синтезу наукових досліджень. Головним предметом історичних студій було визнано структури, а сформульована Ф. Броделем категорія «довгого тривання» стала візитівкою всієї течії. Під керівництвом Ф. Броделя течія опанувала новий інструментарій та виробила теоретико-методологічні підходи. Підставовою зміною було впровадження нових тем досліджень, запозичених зі структурної антропології (тілесність, манери, етикет, статеве життя, повсякденні обряди, міфи). На місце наративу-розповіді (традиційного способу писання історичних праць) лідери «Анналів» школи запропонували проблемно-зорієнтовану історію. Розриваючи з традиційною (позитивістською) історичною наукою, «Анналів» школа ставить у центр вивчення не опис подій, не діяльність «великих» людей, а дослідження суспільства як цілісного феномена, розкриття глибинних структур, аналіз повсякдення, культури тощо. Для цієї течії характерне зосередження на соціальних і економічних проблемах, відкидання традиційної політичної історії, запровадження поняття глобальної історії тощо.
Поширення ідей
Поширення ідей «Анналів» школи у СРСР спостерігалось від 1930-х. Проте до 1970-х були відомі лише окремі праці її представників. Комплексне висвітлення напрацювань течії стає помітним на зламі 1970-х – 1980-х завдяки зусиллям істориків М. Соколової та Ю. Афанасьєва (РФ). Від 1980-х її ідеї поширював А. Гуревич, який 1989 разом із істориком Ю. Безсмертним започаткував у СРСР видання щорічника «Одіссей. Людина в історії» («Одиссей. Человек в истории») як трибуни послідовників «Анналів» школи. 1996 Ю. Безсмертний заснував також альманах «Казус. Індивідуальне та унікальне в історії» («Казус. Индивидуальное и уникальное в истории»).
В останні десятиріччя ідеї цієї школи набули поширення в Україні. Окремі праці представників перекладено українською мовою.
Праці
- Ариес Ф. Возрасты жизни // Философия и методология истории. Москва : Прогресс, 1977. 336 с.
- Chartier R. Le Monde comme representation // Annales. Histoire, Sciences Sociales, Année. 1989. Vol. 44. № 6. P. 1505–1520.
- Февр Л. Бои за историю / Пер. с фр. А. А. Бобовича, М. А. Бобовича, Ю. Н. Стефанова. Москва : Наука, 1991. 635 с.
- Лепти Б. Ж.-И. Гренье о журнале «Анналы» // Одиссей. 1994. С. 317–318.
- Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, XV–XVIII ст. : у 3 т. / Пер. з фр. Г. Філіпчука. Київ : Основи, 1995–1998.
- Revel J. Micro-analyse et construction du social // Jeux d’Echelles: La micro-analyse a l’ experience. Paris : Gallimard, 1996. 243 p.
- Блок М. Короли-чудотворцы. Очерк представлений о сверхъестественном характере королевской власти, распространенных преимущественно во Франции и в Англии / Пер. с фр. В. А. Мильчиной. Москва : Школа «Языки русской культуры», 1998. 712 с. ье
- Ле Гофф Ж. Другое Средневеков / Пер. с фр. С. В. Чистяковой, Н. В. Шевченко. Екатеринбург : Уральский университет, 2000. 328 с.
- Ле Руа Ладюри Э.«Монтайю, окситанская деревня (1294–1324) / Пер. с фр. В. А. Бабинцева, Я. Ю. Старцева. Екатеринбург : Уральский университет, 2001. 544 с.
- Блок М. Феодальне суспільство / Пер. з фр. В. Шовкун. Київ : Всесвіт, 2002. 528 с.
- Шмітт Ж. К. Сенс жесту на середньовічному Заході / Пер. з фр. Н. Колибіна. Харків : Око, 2002. 640 с.
- Дюбі Ж. Доба соборів. Мистецтво та суспільство 980–1420 років / Пер. з фр. Г. Філіпчука, З. Борисюк. Київ : Юніверс, 2003. 352 с.
- Бродель Ф. Ідентичність Франції: Простір та історія : в 3 кн. / Пер. з фр. С. Глухової. Київ : Видавництво Жупанського, 2013– 2017.
- Блок М. Апологія історії або ремесло історика / Пер. з фр. М. Марченко. Київ : Laurus, 2018. 144 с.
Література
- Далин В. М. Историки Франции ХІХ–ХХ вв. Москва : Наука, 1981. 328 с.
- Афанасьев Ю. Н. Фернан Бродель и его виденье истории // Новая и новейшая история. 1985. № 5. С. 62–71
- Афанасьев Ю. Н. Историзм против эклектики. Французская историческая школа «Анналов» в современной буржуазной историографии. Москва : Мысль, 1986. 282 с.
- Таран Л. В. Историческая мысль Франции и России. 70-е годы ХІХ — 40-е годы ХХ вв. Київ : Наукова думка, 1994. 200 с.
- Ревель Ж. Исторические и социологические науки во Франции. На примере эволюции школы Анналов // Новая и новейшая история. 1998. № 5. С. 88.
- Дюпон-Мельниченко Ж.-Б., Ададуров В. Французька історіографія XX століття. Львів : Класика, 2001. 170 с.
- Зашкільняк Л. О. Сучасна світова історіографія. Львів : ПАІС, 2007. 312 с.
- Осіпян О. Л. Експериментальна історія: дослідницькі підходи та методи французької історичної школи «Анналів». Краматорськ : Тираж-51, 2007. 176 с.
- Таран Л. В. Французька, російська і українська історіографія (70-і рр. ХІХ — поч. ХХІ ст.). Ніжин : Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя, 2009. 247 с.
- Гуревич А. Я. Исторический синтез и Школа «Анналов». 2-е изд., испр. и доп. Санкт-Петербург : Центр гуманитарных инициатив ; Москва : Университетская книга, 2014. 432 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Киридон А. М. «Анналів» школа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/«Анналів» школа (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
