Балабан, Діонісій
Балаба́н, Діоні́сій (чернече ім’я — Іларіон; дата і місце народження невідомі, ймовірно Волинське воєводство, тепер Україна — 10.05.1663, м. Корсунь, тепер м. Корсунь-Шевченківський Черкаської обл., Україна; похований у Корсунському Онуфріївському монастирі, тепер Спасо-Преображенський жіночий монастир) — церковний і політичний діяч, письменник, митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (1657–1663).
|
Балабан, Діонісій | |
|---|---|
| Народження | невідомо«невідомо» не є числом |
| Місце народження | невідомо |
| Смерть | 10.05.1663 |
| Місце смерті | Корсунь |
| Alma mater | Києво-Могилянський колегіум |
| Напрями діяльності | церковне управління |
Життєпис
Походив із православного шляхетського роду (відомий з 15 ст. на теренах Волині, Галичини, Брацлавщини).
Навчався у Києво-Могилянському колегіумі (див. у ст. Києво-Могилянська академія). Після закінчення навчання прийняв чернечий постриг під іменем Іларіона.
12.01.1650 Діонісія Балабана на Холмську єпископську кафедру благословив митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Сильвестр Косів, 24.09.1650 рукопокладено (див. Хіротонія) в єпископський сан. У 1650–1652 — єпископ Холмський. 1654 очолив Луцьку кафедру і став єпископом Луцьким і Острозьким (1654–1655).
06.12.1657 (через 2 місяці після смерті митрополита Сильвестра Косова) за сприяння гетьмана Української козацької держави І. Виговського соборно обраний митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі. Інтронізація відбулася 28.02.1658 у м. Києві. Новообраний митрополит рішуче відмовився прийняти посвяту від Московського патріарха, яку вважав неканонічною. Митрополичий сан був підтверджений Константинопольським патріархом Парфенієм. Вважається 5-м екзархом Константинопольського престолу.
Від 1658 переніс свою резиденцію на Правобережну Україну, оселився у м. Чигирині. Згодом переїхав до м. Корсуня, знайшов прихисток у Корсунському Онуфріївському (Гуляницькому) монастирі (заснований в 1-й пол. 17 ст. полковником Григорієм Гуляницьким, ?–1679). До кінця життя не зміг повернутися до своєї резиденції в м. Києві.
Помер у м. Корсуні. Похований у Корсунському Онуфріївському монастирі.
Діяльність
Церковна діяльність владики припала на складні для Української козацької держави роки гетьманування І. Виговського та Ю. Хмельницького. Митрополит підтримував пропольську політику гетьмана І. Виговського, відстоював церковну незалежність України від Московії. Брав участь у складанні Гадяцької угоди із Річчю Посполитою (1658), в якій значна частина статей стосувалися церкви (зокрема, Київський митрополит мав отримати місце в сенаті; маєтності, відібрані католиками в православних, підлягали поверненню; православні училища, друкарні, бібліотеки отримували дозвіл на діяльність та ін.).
Підтримав заходи уряду щодо припинення виступу М. Пушкаря (1658), загрожуючи повстанцям відлученням від церкви.
Був рішучим опонентом Ю. Хмельницького, який від перших днів свого гетьманування проводив промосковську політику (зокрема, 1959 на Переяславській раді ухвалено, що митрополит Київський мусить отримувати благословення у патріарха Московського і всієї Великої й Малої Русі). Відстоював канонічну єдність Київської митрополії із Константинопольською патріархією.
1658 змушений був перебратися на Правобережну Україну, до першої гетьманської столиці — м. Чигирина, щоб уникнути репресій з боку московського воєводства. Безпосередня влада митрополита поширювалася на Львівську, Перемишльську, Холмську, Луцьку та Мстиславо-Могилянську єпархії.
Того ж року царський уряд призначив місцеблюстителем Київської митрополії єпископа Лазаря Барановича, у 1661 — москвофіла Методія (Филимоновича), висвяченого у Москві на єпископа Мстиславського. Балабан не визнав призначеного місцеблюстителя й того ж року висвятив на Мстиславську кафедру архімандрита Йосипа Нелюбовича-Тукальського (?–1675, митрополит Київський у 1667–1775), ігноруючи втручання Московського патріархату як неканонічне. Наказний гетьман Лівобережної України Я. Сомко, козацька старшина та вище духовенство також відмовилися підтримати Методія (Филимоновича), обстоювали законність митрополичої влади Діонісія Балабана.
1662 гетьман Ю. Хмельницький склав булаву, 1663 — був пострижений Діонісієм Балабаном у ченці (за однією із версій, постриг відбувся у Чигиринському Свято-Троїцькому чоловічому монастирі, за іншою — в Канівському монастирі).
Додатково
- 03 серпня 1658 митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Діонісій Балабан освятив церкву в ім’я Пророка Іллі в Суботові.
- За церковним переказом, митрополиту тричі явився уві сні ігумен Почаївського монастиря (див. Почаївська Свято-Успенська лавра) Йов Почаївський, який просив відкрити його мощі. 28.08.1659 Діонісій Балабан канонізував преподобного Йова Почаївського та благословив відкрити могилу з його нетлінними мощами.
Цитата
На запит царського представника з Московії до новообраного митрополита Діонісія Балабана, чи він «бив чолом після обрання государеві і патріархові Никону», той відповів: «Від початку святого хрещення Київські митрополити один за одним благословення приймали від святих Константинопольських Патріархів, і без їх повеління та благословення на Київську митрополію (від патріарха Никона) не смію […]».
Цитата за: Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія : в 3 т. Київ : Стікс, 2008. Т. 2. С. 35.
Література
- Огієнко І. І. Українська церква. Нариси з історії Української православної церкви : в 2 т. 2-ге вид., попр. й допов. Вінніпеґ : Консисторія УГПЦеркви в Канаді, 1982.
- Мицик Ю. Чигирин. Гетьманська столиця. Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. 392 с.
- Коваленко С. Діонісій Балабан // Україна під булавою Б. Хмельницького : в 3 т. Київ : Стікс, 2008. Т. 2. 480 с.
- Сигидин М., Петраш А. Українська церква в період «Руїни» // Карпати: людина, етнос, цивілізація. 2014. Вип. 5. С. 210–216. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=karlec_2014_5_18
- Перепелиця А. Київські митрополити в Чигирині у середині ІІІ чв. XVII ст. // Історія релігій в Україні. 2015. Вип. 25. Кн. 1. С. 64–73.
- Мицик Ю. прот, Дмитрій (Рудюк) митроп. Київські митрополити XVII–XVIII ст. Харків : Фоліо, 2018. 121 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Перепелиця А. І. Балабан, Діонісій // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балабан, Діонісій (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.02.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
