Імплементація
Імплемента́ція (від. лат. impleo — «наповнюю», «виконую») — здійснення, виконання державою норм міжнародного права. У процесуальному розумінні — упровадження норм міжнародного права в національне законодавство, результатом чого стає їх перетворення в конкретні норми державних законів, нормативно-правових актів.
Зміст
Характеристика
Імплементація відбувається як на міжнародному (підписання державами-учасниками міжнародного договору), так і на національному, або внутрішньодержавному (реалізація національного механізму імплементації) рівнях.
У доктрині міжнародного права виділяють низку критеріїв, які створюють комплексне уявлення про феномен імплементації:
- управлінський — управлінська парадигма імплементації як у міжнародному, так і в національному праві;
- телеологічний — спрямованість, з одного боку, на забезпечення входження норм міжнародного права в національну систему законодавства, а з іншого — на запозичення національною системою законодавства норм міжнародного права;
- альтернативно-визначений — альтернативність імплементації на міжнародному й національному рівнях;
- організаційно-нормативний, пов’язаний з ефективним сприянням держав як на рівні міжнародного співтовариства або групи держав (міжнародна імплементація), так і на рівні конкретної держави (національна імплементація); на практиці оприявнюється у діяльнісно-функціональних настановах організаційно-правової поведінки;
- технологічний — технологічне забезпечення реалізації імплементації завдяки національним і міжнародним засобам;
- системно-реалізаційний — формування відповідних і самостійних механізмів імплементації на міжнародному й національному рівнях.
Особливості імплементації
Відповідно до засадничих позицій конституційного права та теорії державного суверенітету, кожна держава як основний суб’єкт державної публічної влади діє самостійно, у спосіб та в межах повноважень, закріплених у конституції держави та її законодавстві.
Натепер проблематика імплементації є предметом академічної полеміки (щодо визначення імплементації, терміносистеми для характеристики юридичної техніки запозичення внутрішнім законодавством норм міжнародного права тощо).
Увиразнюють:
- національну імплементацію, яку держава здійснює одноосібно;
- міжнародну імплементацію, яку держави реалізують колективно під час підготовки міжнародного договору або в межах міжнародних організацій, якщо процес підготовки міжнародного договору відбувається під їх егідою.
Форми, способи, методи імплементації
До форм імплементації норм міжнародного права відносять: відсилання, інкорпорацію, легітимацію, адаптацію законодавства, рецепцію і трансформацію.
Панівним у доктринальних позиціях вітчизняних вчених є вирізнення двох основних форм узгодження внутрішнього законодавства та міжнародних зобов’язань:
- через створення, зміну чи відміну норми національного права, об’єктивованої в законодавстві конкретної держави;
- через створення норми національного права, об’єктивованої хоч би у двох джерелах, одне з яких — міжнародний договір, друге — закон (так звана бланкетна формула чи відсилання).
Перша форма можлива у вигляді створення норми, яка повністю збігається текстуально з правилом міжнародного договору (рецепція) або тотожна йому. Друга передбачає не пряму рецепцію або трансформацію міжнародної норми для її закріплення в нормі національного конституційного права, а лише дотримання бланкетної формули, тобто в тексті національного закону достатньо лише відсилання до норми міжнародного права. Відсилання може бути зроблено до всіх міжнародних договорів (загальне відсилання) або до конкретного кола угод, що уніфікують правила певної галузі права чи сфери законодавства (часткове відсилання).
Міжнародне і національне конституційне право держав-членів міжнародного співтовариства називає такі основні способи імплементації:
- рецепція,
- інкорпорація,
- відсилання,
- трансформація.
Методи узгодження національно-правових актів з міжнародно-правовими приписами: відсилання, рецепція, паралельна правотворчість, уніфікація, перетворення, створення спеціального правового режиму, скасування внутрішньодержавних актів, які суперечать міжнародним зобов’язанням тощо.
Кожна держава сама визначає методи та засоби імплементації. У міжнародному договорі також може бути передбачена необхідність видання закону чи іншого акта для його здійснення.
Національні особливості
Концепція імплементації має важливе теоретичне і практичне значення для розвитку національного правотворення, особливо у сфері конституційного законодавства України. Відповідно Конституції України: чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1, ст. 9). Конституційна настанова містить чітку, методологічно, організаційно та нормативно вказівку на:
- факт входження норм міжнародного права в систему національного, насамперед і пріоритетно, конституційного законодавства;
- прописану в законі настанову щодо обов’язкового задіяння Парламенту України у правотворчому процесі;
- універсальний засіб (спосіб), що супроводжує та забезпечує вказаний процес — імплементацію.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (Конституція України, ч. 2, ст. 9). Встановлення такої конституційно-діяльнісної заборони для просування норм міжнародного договірного права в правову систему держави постає:
- екстраординарною подією у конституційно-правовому процесі запозичення норм міжнародного права національною системою конституційного законодавства;
- суттєвим, ефективним та оптимальним запобіжником порушень Основного Закону держави;
- таким, що робить положення Конституції України своєрідним «фільтром» для запобігання порушень основоположних настанов конституційного устрою держави (див.: Конституція України, розділ 1).
Положення містить в собі безальтернативну умову щодо внесення норм міжнародного договірного права в національну систему конституційного законодавства, за умови відсутності протиріч змісту таких норм положенням Конституції України. Водночас внесення таких змін та відповідне запозичення норм міжнародного права не позбавляють ні такі норми, ні міжнародні договори, які їх містять, проходження в ординарному режимі процедури імплементації.
Додатково
За доктринальною позицією правознавця, академіка П. Рабіновича (1936–2023; Україна), імплементація норм міжнародного права є, по-перше, особливим напрямом діяльності держави; по-друге, держава використовує (на свій розсуд) юридичні засоби реалізації охорони та захисту прав, створені міжнародними організаціями та самою державою. Звідси процесуально-технологічними завданнями держави з імплементації норм міжнародного права є: а) здійснення цілеспрямованих дій для супроводження і забезпечення процесу імплементації діяльності шляхом закріплення її основних організаційних форм у конституції або конституційному законодавстві; б) визначення органів публічної влади та посадових осіб, що відповідатимуть за здійснення такої профільної діяльності; в) визначення організаційної (функціонально-діяльнісної) та нормативної технології здійснення імплементації (відповідні форми, засоби, методи тощо) та її цільову домінанту.
Н. Цись характеризує інститут імплементації у внутрішньодержавному аспекті й вужчому розумінні — як сукупність засобів реалізації міжнародно-правових стандартів, створених державою (тобто йдеться про пріоритет та виключне право держави на застосування власних засобів реалізації норм міжнародного права). До складників національного механізму імплементації дослідниця відносить: а) національно-правові засоби; б) національні інститути (органи державної влади, управління, діяльність яких у царині імплементації регламентована законодавчими методами); в) специфічні методи (внутрішньодержавні та галузеві).
Дослідник А. Гавердовський визначив імплементацію як цілеспрямовану організаційно-правову діяльність держав, що здійснюється як індивідуально, так і колективно, або в межах міжнародних організацій з метою своєчасної, повної та всесторонньої реалізації прийнятих відповідно до міжнародного права зобов’язань. Така доктринальна позиція тлумачить імплементацію як особливу діяльність держави, що реалізується через її уповноважені органи в організаційних і нормативних формах, має телеологічно обґрунтований характер, може здійснюватися одним (державою) або кількома суб’єктами.
Література
- Holloway K. Modern Trends in Treaty Law. London : Stevens & Sons, 1967. 802 р.
- Гавердовский А. С. Имплементация норм международного права. Киев : Вища школа, 1980. 320 с.
- The European System for the Protection of Human Rights / Ed. by R. Macdonald, F. Matscher, H. Petzold. Dordrecht : Martinus Nijhoff Publishers, 1993. 940 р.
- Дженіс М., Кей P., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Пер. з англ. Київ : АртЕк, 1997. 624 с.
- Раданович Н. Міжнародно-судові засоби імплементації Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод // Право України. 1999. № 12. С. 36–39.
- Lauterpacht H. The Function of Law in the International Community. Oxford : Oxford University Press, 2011. 512 р.
- Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право. Одеса; Київ : Фенікс, 2018. 762 с.
- Мартиновський Д. П. Способи імплементації міжнародних правових стандартів в національне законодавство України // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2020. № 22. С. 216–226.
- Баймуратов М. О., Мартиновський Д. П. Міжнародні правові стандарти в конституційному праві України: питання історії, теорії і практики становлення, сприйняття та застосування. Одеса : Фенікс, 2021. 284 с.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Імплементація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Імплементація (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
