Законодавство національне
Законода́вство націона́льне, вну́трішнє, внутрішньодержа́вне — сукупність нормативно-правових актів різної правової сили, що ухвалені належними суб’єктами нормотворчої діяльності конкретної держави і володіють юридичною силою в межах її території або частини поза межами такої території, на яку розповсюджується державна юрисдикція (річкові, морські, повітряні судна держави за кордоном, космічні апарати, територія дипломатичних представництв і консульських установ, їхні транспортні засоби тощо).
Зміст
Характеристика
Дефініцію й терміносистему національного законодавства застосовують на науково-доктринальному рівні переважно як синонімічні до терміносистеми національного права. Під національним законодавством розуміють законодавство конкретної держави, тобто її внутрішнє (внутрішньодержавне) законодавство.
Термін «законодавство» зазвичай розглядають як зовнішній результат законотворчості держави. Використання у дефініції прикметника «національне» вказує, по-перше, на факт самостійності, незалежності, суверенності держави, по-друге, на її осібну систему законодавства, властивості якої детерміновані історичними, культурними, нормативними тощо особливостями формування й розвитку правової системи. Одночасно це породжує і низку проблем у використанні терміна: легалізацію поняття «національне законодавство» на нормативному рівні; посилення його легітимації на науковому та повсякденному рівнях; необхідність прояснювати співвідношення національного законодавства (права) та норм міжнародного права.
Відтак окреслюють співвідношення трьох систем законодавства: національного, наднаціонального (законодавство міжнародних, міждержавних інтеграційних об’єднань) та міжнародного (базується на міжнародному договірному праві та рішеннях міжнародних організацій). Загальний підхід до розв’язання цього питання враховує принципи:
а) пріоритету норм наднаціонального або міжнародного права над нормами національного законодавства;
б) прямого використання норм наднаціонального або міжнародного права в системі національного законодавства;
в) засобів адаптації систем законодавства;
г) гармонізації норм європейського права або норм міжнародного права з нормами національного законодавства.
Система і структура законодавства
Терміни «законодавство» і «система законодавства» розглядають як близькі за змістом, але не тотожні.
Термін «законодавство» є полісемантичним і використовується у значеннях:
- діяльність уповноважених органів держави з видання законів (функціонально-законотворчий підхід);
- сукупність усіх правових норм, що діють у державі (нормо-узагальнювальний підхід);
- сукупність правових норм, що регулюють окрему сферу громадського життя і суспільних відносин (цивільне, кримінальне законодавство тощо; предметно-узагальнювальний підхід).
Систему законодавства визначають як сукупність джерел права держави, які є формою вираження правових норм та одночасно структурують елементи законодавства за певною ієрархією. Основними ознаками системи законодавства держави є її єдність і структурна узгодженість. Основним елементом системи законодавства держави є галузь законодавства, яка охоплює норми, що регулюють певний вид суспільних відносин. Первинним елементом системи законодавства є стаття нормативно-правового акта як форма вираження, спосіб викладу правової норми. Норма права — це логічно завершене правило поведінки, а стаття закону — це форма його викладення. У статті закону може бути частина норми. Норма права може викладатися в низці статей одного нормативно-правового акта.
Вирізняють такі системи законодавства: горизонтальну (або галузеву), вертикальну, федеративну, комплексну.
Горизонтальна система законодавства пов’язана з розподілом нормативно-правових актів держави за галузевою ознакою, тобто за предметом правового регулювання. Об’єднує нормативно-правові акти з урахуванням їхньої відповідності певним галузям права. За галузевою ознакою розрізняють конституційне, адміністративне, сімейне, трудове тощо законодавство. Кожне галузеве законодавство має свою внутрішню структуру. За обсягом нормативного матеріалу в горизонтальній структурі законодавства вирізняють: нормативно-правовий акт, інститут, підгалузь, галузь законодавства.
Вертикальна — пов’язана з юридичною силою нормативно-правових актів, тобто з їх ієрархією.
Федеративна — відображає структуру держави. Таке законодавство притаманно федеративним державам і поділяється на законодавство загальнофедеративного значення і законодавство певного суб’єкта федерації.
Комплексне законодавство формується залежно від об’єкта правового регулювання і системи державного управління (транспортне, природоохоронне законодавство). Проте ця категорія дотепер є предметом полеміки, часом під «комплексним» розуміють міжгалузеве законодавство, що охоплює нормативно-правові акти, які містять норми декількох галузей права (наприклад, комплексне законодавство про освіту утворюють акти, які містять норми права адміністративного, цивільного, трудового, фінансового тощо).
Особливості національного законодавства України
Нормативно-правові акти України за ієрархічною ознакою поділяють:
1. Конституція України — Основний Закон держави, що має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні їй відповідати (ст. 8 Конституції України).
2. Закони України; можуть бути конституційними, органічними, звичайними (кодифікованими і некодифікованими), надзвичайними.
3. Підзаконні нормативно-правові акти, які видаються для полегшення виконання законів і не повинні суперечити їм.
4. Локальні нормативно-правові акти.
5. Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, які стали частиною національного законодавства.
У вузькому розумінні термін «законодавство» поширюють тільки на систему законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори держави, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України шляхом ухвалення закону про ратифікацію відповідного договору (ст. 9 Конституції України). Після проходження через національний механізм імплементації норм міжнародного права в національне конституційне законодавство держави такі договори набувають статусу її звичайних законів.
У широкому розумінні термін «законодавство» охоплює систему законів та інших нормативних актів, що ухвалюються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади: постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України. Ці акти розвивають, конкретизують відповідні закони і не повинні їм суперечити. Юридична сила таких нормативних актів визначається компетенцією державного органу, який ухвалює відповідні акти.
Часом представники теоретико-правової науки пропонують розуміти термін «законодавство» якнайширше — як сукупність законів і постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов, декретів і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств і відомств, представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування (місцевих рад, їхніх виконавчих комітетів) та місцевих державних адміністрацій (на період воєнного стану в державі — військових адміністрацій).
На нормативному рівні змістовне наповнення терміна «законодавство» визначене Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради профспілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю (КЗпП) України від 09.07.1998 (Справа № 17/81-97 про тлумачення терміну «законодавство». Підставою для розгляду справи відповідно до ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» стала наявність неоднозначного розуміння окремими органами державної влади, а також підприємствами, установами та організаціями положення ч. 3 ст. 21 КЗпП України, згідно з яким сфера застосування контракту визначається законодавством). У рішенні констатується:
1. Розгалужена і багаторівнева система джерел трудового права дістала своє відображення у термінах, що вживаються в КЗпП України. Зокрема терміни «закони», «законодавчі акти», «законодавство», «міжнародні договори», «договір», «угода», «договір колективний» тощо визначають певний вид нормативних актів, які залежно від предмета регулювання трудових відносин регламентують інститути трудового права, конкретні трудові відносини чи їхні окремі елементи.
2. Найпоширенішим у КЗпП України є термін «законодавство». Стаття 4 КЗпП визначає, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України про працю, ухвалених відповідно до нього.
3. Термін «законодавство» використовується у правовій системі переважно як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах, залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, які підлягають регулюванню, термін «законодавство» вживається у різних значеннях: часом позначає тільки закони України, часом — містить як закони і акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Зокрема, у КЗпП України термін «законодавство» вживається у широкому розумінні, хоча його обсяг чітко не визначено.
Конституційний Суд України вирішив, що термін «законодавство», вжитий у ч. 3 ст. 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, що ухвалені в межах їхніх повноважень і відповідно до Конституції та законів України. Отже, цим рішенням закріплено не тільки широке розуміння терміна «законодавство», а й легалізовано можливість тлумачити профільний термін саме у такому розумінні.
Сучасні наукові дослідження у царині теорії права, політології включають: історію формування національного законодавства України; загальнотеоретичні та практичні аспекти впливу міжнародних договорів на національне законодавство України; імплементацію в національне право норм і принципів міжнародних актів; напрями оновлення, модернізації та вдосконалення національного законодавства в умовах реформування національної правової системи нашої держави, викликів зовнішньої агресії.
Джерела
- Конституція України // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
- Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство»): Рішення Конституційного Суду України № 17/81-97 від 9 липня 1998 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-98#Text
Література
- Бобровник С. В., Богініч О. Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. Київ : Наукова думка, 1994. 123 с.
- Ришелюк А. М. Законотворчість в Україні. Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2013. 384 с.
- Поліщук Ю. Д. Елементи системи законодавства // Новітні кримінально-правові дослідження — 2017. Миколаїв : Іліон, 2017. С. 312–316.
- Баймуратов М. О. Міжнародне публічне право. Одеса; Київ : Фенікс, 2018. 762 с.
- Рагуліна К. А. Вплив міжнародних договорів на національне законодавство України: загальнотеоретичний аспект // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2018. № 35. Т. 1. С. 32–36.
- Дібрівна Е. Національне законодавство чи міжнародне право: кому пріоритет? // Кабінет експертів. 2020. URL: https://vsirazom.ua/cabinet/nacionalne-zakonodavstvo-chi-mizhnarodne-pravo-komu-prioritet/
- Скакун О. Ф. Теорія права і держави. 4-те вид., стер. Київ : Алерта, 2021. 528 с.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Баймуратов М. О., Кофман Б. Я. Законодавство національне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Законодавство національне (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.01.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
