Історія України: Перша світова війна 1914–1918
Зміст
Україна в роки Першої світової війни. Серпень 1914 — листопад 1918
Перша світова війна, яка розпочалась 01.08.1914, стала своєрідним вододілом у розвитку людства. Війна велася між Троїстим союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Троїстого союзу приєдналися Туреччина й Болгарія, до Антанти — Румунія і США. У грудні 1915 Італія, що прагнула до панування в районі Адріатики, вийшла зі складу Троїстого союзу й перейшла на бік Антанти. У вир Великої війни було втягнуто 38 держав із населенням понад 1,5 млрд осіб.
Серед причин війни: прагнення монополістичних об’єднань збільшити прибутки за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; бажання всіх держав захопити нові землі, переділ колоній і усунення конкурентів. Німеччина й США, зробивши економічний ривок на початку 20 ст., були позбавлені колоній; уряди супротивних держав прагнули відвернути увагу народів від внутрішніх проблем, роз’єднати соціалістичні робітничі партії ІІ Інтернаціоналу. Характер війни був загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії, що не прагнула до захоплень, але першою зазнала австро-угорської окупації). Приводом до війни стало вбивство 28.06.1914 р. австро-угорського ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини сербським націоналістом Г. Принципом.
Україна у планах країн, що брали участь у війні
Від самого початку боїв влітку 1914 територія Галичини, Буковини, Волині, а також, хоча меншою мірою, Центральної України стала одним з основних театрів воєнних дій. Австро-Угорщина претендувала на розширення володінь у Західній Україні (Волинь і Поділля), Німеччина — на протекторат над рештою української території (крім неї — на Прибалтику, Білорусь, Кавказ, щоб мати сухопутний торговельний шлях до Персії й Середньої Азії). Російська імперія претендували на всі українські землі у складі Австро-Угорщини, прагнучи розширити кордони до Карпат, вважаючи Східну Галичину, Закарпаття й Північну Буковину «исконно русскими территориями». Крім того, і Австро-Угорська, і Російська імперії прагнули використовувати війну для придушення національно-визвольного руху українського народу.
| Троїстий союз | Антанта |
|
Австро-Угорщина — зберегти контроль над Галичиною, встановити контроль над Волинню й Поділлям. У перспективі передбачалося можливе створення залежного від Австро-Угорщини та/або Німеччини українського державного утворення на українських землях Російської імперії і надання автономії українським землям у складі Австро-Угорщини або їх включення до автономного польського державного утворення у складі Австро-Угорщини.
|
Російська імперія — зберегти контроль над Наддніпрянщиною, поширити свою владу на Галичину, Буковину й Закарпаття. Ліквідувати центр українського національного руху в Галичині.
|
Трагедія українців полягала ще й в тому, що розділені між імперіями, вони змушені були воювати один з одним (у російській армії нараховувалося 3,5 млн українців, в австрійській — 250 тис).
Ставлення до війни українства
З початком війни переважна більшість громадських організацій західних українців, які вважали, що на руїнах розбитої Російської імперії підніметься самостійна Українська держава, виступили на підтримку Австро-Угорщини.
У серпні 1914 у м. Львові створено Головну українську раду (ГУР) як міжпартійний блок, що об’єднував українських політичних активістів Галичини з різними поглядами (проіснувала до 05.05.1915 — була реорганізована в Загальну українську раду). Очільником ГУР став К. Левицький, заступниками — М. Павлик, М. Ганкевич. Метою організації було об’єднання українського населення Галичини для підтримки Австро-Угорщини у війні проти Російської імперії. З ініціативи ради сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) — добровольче військове формування у складі австро-угорської армії. Австрійське командування планувало використати УСС для оборони карпатських перевалів.
До УСС було подано понад 20 тис. заяв, але австрійське командування дозволило прийняти лише 2,5 тис. осіб. Основний його контингент становили молоді вихованці українських воєнізованих організацій: «Сокіл» — спортивно-громадської; «Січ» — пожежної; «Пласт» — учнівсько-шкільної. Легіон УСС, попри численні перешкоди, в ході бойових дій поступово перетворився на добре вишколену українську формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською військовою термінологією.
04.08.1914 з ініціативи емігрантів з Наддніпрянщини у м. Львові постав Союз визволення України (СВУ), до складу президії якого входили А. Жук, В. Дорошенко, О. Скоропис-Йолтуховський, М. Меленевський. СВУ вважав себе представником інтересів українського народу Російської держави й намагався використати війну австро-німецького блоку проти Росії для завоювання самостійності України. Відповідно до програмних документів («Наша платформа», відозви «До українського народу», «До громадської думки Європи» та інших), Україна мала стати конституційною монархією з демократичним внутрішнім устроєм, однопалатною системою законодавства, мовними й релігійними свободами для всіх національностей і самостійною українською Церквою тощо.
| Організація | Рік створення | Ключові постаті | Діяльність |
| Союз визволення України (СВУ) | 1914 |
|
|
| Головна українська рада | 1914 |
|
|
| Загальна українська рада | 1915 |
|
|
У Наддніпрянській Україні Товариство українських поступовців через газету «Рада» закликало українців до захисту Російської держави (на цих позиціях тоді стояв і С. Петлюра). «Просвіту» було закрито. Заборонявся будь-який друк українською мовою. Професор М. Грушевський, який повернувся з Австрії до м. Києва, був заарештований і засланий до Симбірська, Казані і зрештою до Москви (де він пробув до революції 1917). З метою підтримки російської армії був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст, у складі якого працювали діячі українського руху А. Ніковський, Д. Дорошенко та ін. (1916 С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого цього Союзу на Західному фронті).
Хід воєнних дій
Почалося вторгнення Німеччини до Бельгії й Північної Франції з метою блискавичного розгрому супротивника на Західному фронті та для подальшого наступу на Росію. Однак блискавичний розгром Франції не вдався: на Східному фронті в 1914 почався наступ двох російських фронтів — Західного (в Східну Пруссію), Південно-Західного — (в Галичину). 18 серпня на Південно-Західному фронті перейшла в наступ армія генерала О. Брусилова.
23.08.1914 почалася Галицька битва — одна з наймасштабніших у Першій світовій війні (по обидва боки воювали вісім армій, понад сто дивізій, більш як 1,5 млн солдатів і офіцерів). Бої тривали понад місяць і завершилися розгромом австро-угорських військ. 03.09.1914 російські війська захопили м. Львів, через день — м. Галич; блокували фортецю Перемишль (нині м. Пшемисль, Польща) і вийшли до річки Вислока (за 80 км від м. Кракова). Таким чином, було окуповано всю Східну Галичину й частину Західної, майже всю Буковину. Австро-угорські війська втратили 400 тис. солдатів, зокрема 100 тис. — полоненими. Втрати росіян становили приблизно 230 тис. осіб. Російські війська пішли на Карпати, але зимовий німецько-австрійський наступ змусив їх повернутися в Галичину.
Побоюючись захоплення росіянами міст Берліна й Відня, німецьке командування змушене було перекинути німецькі дивізії із Західного фронту на Схід і зупинити просування російської армії. Таким чином, Східний фронт для Німеччини з другорядного перетворився на головний.
На окупованих територіях було утворено Галицьке генерал-губернаторство в складі чотирьох губерній: Львівської, Перемишльської, Тернопільської та Чернівецької. Перша російська окупація краю тривала з осені 1914 до весни – літа 1915 Військовим генерал-губернатором було призначено графа Г. Бобринського. Розпочалися насуп на національно-культурні завоювання та втілення політики русифікації: вже восени закрили майже всі українські установи, було закрито «Просвіту», бібліотеки, школи (польські й далі існували); заборонено періодичні видання, введено обмеження на викладання української мови в школах. Окупаційна влада вчиняла обшуки, переслідувала місцеву інтелігенцію. Михайла Грушевського, який перебував тоді в м. Києві, за звинуваченням в австрофільстві заарештували й вислали під нагляд поліції до Поволжя (міста Симбірськ та Казань). Згодом учений отримав дозвіл переїхати до м. Москви, але без права на педагогічну та громадську діяльність.
Розпочалися грабунки галицьких банків, музеїв, книгарень. Було демонтовано обладнання друкарень, зокрема Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові (НТШ). Задля викорінення українського національно-визвольного руху Г. Бобринський і Ф. Трепов, який замінив його у жовтні 1916, активно застосовували депортації. По дорозі на Схід понад 12 тисяч людей пройшли через київські в’язниці. Митрополита Андрея Шептицького вивезли до м. Суздаля, де протримали у в’язниці місцевого монастиря аж до 1917 Синод Російської православної церкви (РПЦ) відрядив у Галичину архієпископа Євлогія з Холма і владику Антонія Храповицького з Харкова. Почалося переслідування Греко-католицької церкви. Замість депортованих священиків у дві сотні парафій прислали православних священнослужителів з Росії.
Український рух став об’єктом репресій і в Російській імперії. Були закриті українські видання, українські організації тощо.
У 1915 на Західному фронті велась позиційна війна (жодна сторона не мала ініціативи й не прагнула до прориву й наступу). У квітні 1915 почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ на Східному фронті з метою блискавичного розгрому Росії й подальшого просування на Заході. Попри значний успіх (Німеччина захопила Польщу, Західну Україну, Західну Білорусь і частину Прибалтики), розгром Росії не вдався. Не отримавши від союзників ні озброєння, ні активізації воєнних дій на Західному фронті, російська армія була змушена відступити. Такий розвиток подій дозволив Німеччині наступного року перенести головні воєнні дії на Захід.
Австрійська адміністрація, що повернулася на галицькі землі, вдалася до переслідувань українського населення. За підтримки польських урядовців українців звинувачували у державній зраді та поразці австро-угорської армії. Було створено мережу концентраційних таборів, у які ув’язнювали галичан та буковинців. Одним з найбільших таких таборів був Талергоф на заході Австрії, у якому перебувало близько 5 тис. заарештованих, з них майже 500 священиків.
Навесні 1915 німецько-австрійське командування розпочало Горлицьку контрнаступальну операцію, у результаті якої німецько-австрійські війська повернули Галичину й відкинули супротивника майже до австро-російського кордону. На кінець 1915 фронт стабілізувався вздовж лінії Кам’янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно.
У 1916 на Західному фронті розгортався успішний наступ німецьких військ на фортецю Верден, яка прикривала шлях на м. Париж, і наступ австро-угорських військ на Італію. Зазнаючи поразок, Франція та Італія звернулись до Росії з проханням посилити воєнні дії на Східному фронті й перейти в наступ. На прохання союзників Росія навесні 1916 починає наступ військ на Південно-Західному фронті в Західній Україні. Значною воєнною операцією на українських землях став Брусиловський прорив (04.06–20.09.1916), внаслідок якого російські війська прорвали німецько-австрійську оборону і повернули частину Волині, знову захопили Південно-Східну Галичину, Буковину й підійшли до карпатських перевалів. Незабаром Південно-Західний фронт розтягся вздовж лінії Золочів — Галич — Станіславів (нині — Івано-Франківськ) — Ворохта. У 1916 Галичина і Буковина знову були окуповані російською армією. На захоплених теренах місцеве населення вчергове зазнало грабіжницьких реквізицій та депортацій.
УСС брали участь у кількох бойових операціях і стали одним із кращих підрозділів австро-угорської армії. Перший бій УСС відбувся наприкінці вересня 1914 на Ужоцькому перевалі та біля села Верецькі Вижні. Від грудня 1914 УСС виконували розвідницьку службу в Карпатських Бескидах. З березня 1915 р. УСС впродовж кількох місяців брали участь в боях на схилах гори Маківка. Найбільшою бойовою операцією в історії стрілецтва стала битва на горі Лисоні (лише 150 стрільців і 16 старшин вирвалися з оточення).
Через непідготовленість наступу, брак резервів та боєприпасів, а також те, що Німеччина перекинула із Західного на Східний фронт 11 німецьких і 6 австрійських дивізій, наступ російської армії було зупинено. Як наслідок — стався докорінний перелом у війні на користь Антанти. У Росії складається революційна ситуація.
5 листопада 1916 Відень і Берлін остаточно домовилися про створення Польської держави (що для українців нівелювало б можливість реалізації їхніх планів створення власної держави). За таких умов Головна Українська Рада на чолі з К. Левицьким самоліквідувалась, а кермо політики перейшло до Є. Петрушевича, який робив ставку на власні сили. 30 травня 1917 він зробив в австрійському парламенті заяву, що землі колишнього Галицько-Волинського князівства є українськими землями, а відтак ніяким чином не можуть стати частиною Польської держави.
Продовжував діяльність Союз визволення України, який розгорнув активну роботу в таборах для військовополонених. Із набраних там солдатів та офіцерів були створені українські військові з’єднання — Сірожупанна та Синьожупанна дивізії.
Хід воєнних дій на території України призвів до розрухи господарського життя, що проявилось у відпливі робочої сили, спаді промислового та сільськогосподарського виробництва. Погіршилося становище народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, зростанням податків, розвалом грошового обігу (лише 15 % грошей було забезпечено золотом), нерідко втратою годувальника, голодом. Усе це стало причиною зростання робітничого та селянського руху, виступів солдатських мас.
Падіння самодержавства на певний час призупинило воєнні дії. Наступ російської армії у червні 1917 на львівському напрямку завершився провалом і витісненням російських військ з Галичини і Буковини. Відступ російської армії відбувався некеровано, хаотично й супроводжувався грабунками місцевого населення і насильством.
Велика війна 1914–1918 мала катастрофічні наслідки: країни, які раніше чи пізніше взяли участь у війні, мобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 12 млн було поранено. Значна кількість жертв була й серед цивільного населення.
Джерела
- Брусилов А. Мои воспоминания. Москва : Вече, 2014. 286 с.
- Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. Київ : Либідь, 1992. 46 с.
Література
- Велика війна 1914–1918: витоки, характер, наслідки / Наук. ред. С. С. Троян. Київ : Видавничий дім «Кондор», 2018. 536 с.
- Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. Історичні нариси : у 2 кн. / Упоряд. О. Реєнт. Київ : Кліо, 2014–2015.
- Великі держави у світовій війні 1914–1918: протистояння ідей і дипломатій / За ред. С. С. Трояна. Київ : Видавничий дім «Кондор», 2020.
- Волковинський В. Бойові дії на українських землях у роки Першої світової війни // Проблеми історії України. 2003. Вип. 4. С. 52–69.
- Головко О. Апарат управління фінансами Російської імперії на українських землях у роки Першої світової війни // Право України. 2005. № 3. С. 129–131.
- Головченко В. І., Солдатенко В. Ф. Українське питання в роки Першої світової війни. Київ : Парламентське видавництво, 2009. 448 с.
- Загребельна Н. Допомога громадських організацій Південно-Західного фронту в роки Першої світової війни (1914–1918 рр.) // Історія України / За ред. В. Смолія. Київ : Либідь, 2003. С. 92–116.
- Капеллер А. Росія як поліетнічна імперія: виникнення, історія, розпад / Пер. з нім. Х. Назаркевич. Львів : Український rатолицький eніверситет, 2005. 360 с.
- Кривець Н. Українсько-німецькі взаємини наприкінці Першої світової війни // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. 2004. Вип. 13. С. 27–42.
- Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. Тернопіль : Джура, 2005. 592 с.
- Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. 346 с.
- Перша світова війна у фокусі «плинної нестабільності»: міжнародна і внутрішня політика / За ред. С. С. Трояна. Київ : Видавничий дім «Кондор», 2019. 280 с.
- Перша та Друга світові війни в історії людства (до 100-річчя початку Першої і 75-річчя початку Другої світових воєн) / Наук. ред. С. С. Троян. Київ : ДАУ, 2014. 240 с.
- Реєнт О., Сердюк О. Перша світова війна і Україна. Київ : Генеза, 2004. 480 с.
- Реєнт О., Янишин Б. Україна в період Першої світової війни: історіографічний аналіз // Український історичний журнал. 2004. № 4. С. 3–37.
- Ріпецький С. Українське січове стрілецтво. Нью-Йорк : Червона Калина, 1956. 368 с.
- Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
- Українські січові стрільці, 1914–1920 / За ред. Б. Ганіткевича. Львів : Слово, 1991. 160 с.
Див. також
Історія України: Новий час. 18 ст.
Історія України: Новий час. 19 ст.
Історія України: Українська революція 1917–1921
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бойко О. Д., Гірік С. І., Киридон А. М. Історія України: Перша світова війна 1914–1918 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Історія України: Перша світова війна 1914–1918 (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
