Історія України: Українська революція 1917–1921

Наддніпрянщина і Галичина

Спробу відродження української державності здійснено під час Української революції 1917–1921. У березні 1917 створено Українську Центральну Раду, до якої увійшли делегати від різних українських політичних партій і організацій. Першим універсалом від 23.06.1917 Українська Центральна Рада проголосила автономію України з окремою виборною законодавчою установою — Українськими Установчими зборами (Соймом).

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.

 Перший універсал Української Центральної Ради, 23.06.1917

Ухвалений 16.07.1917 унаслідок компромісу з Тимчасовим урядом у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург) Другий універсал передбачив право України на автономію, надав обмежені владні повноваження Центральній Раді, визнаній вищим органом влади, та її виконавчому органові — Генеральному Секретаріатові. До складу Української Центральної Ради та її органів було кооптовано представників від політичних партій національних меншин, зокрема росіян і євреїв, завдяки чому вона почала представляти всі найбільші етнічні групи країни.

Українська Центральна Рада, обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками инших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю. Поповнена Центральна Рада виділить наново з свого складу окремий одповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріат, — що буде представлений на затвердження Временного Правительства, яко носитель найвищої краєвої влади Временного Правительства на Україні.

 Другий універсал Української Центральної Ради, 16.07.1917

20.11.1917 Третім універсалом проголошено автономну Українську Народну Республіку (УНР). Остання оголосила про свою незалежність Четвертим універсалом 22.01.1918 

Без власти, дужої, єдиної, народньої Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду. Народе Український! Ти, разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я творення ладу в нашій країні, в ім’я рятування всеї Росії, оповіщаємо: Однині Україна стає Українською Народньою Республікою.

 Третій універсал Української Центральної Ради, 20.11.1917

Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як то: Россія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки. Власть в ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу, селян, робітників і салдатів, та наш виконуючий орган однині матиме назву Ради Народніх Міністрів.

 Четвертий універсал Української Центральної Ради, 22.01.1918

Павло Скоропадський

Симон Петлюра

У лютому 1918 УНР підписала мирний договір із Центральними державами. Цей акт означав фактичне визнання її незалежності, визначав республіку як суб’єкт міжнародного права. У перші місяці 1918 Українська Центральна Рада здійснювала підготовку до унормування системи державного управління. 29.04.1918 було ухвалено Конституцію УНР, що підтверджувало проголошення незалежності Четвертим універсалом. Документ гарантував право національних меншин на національно-персональну автономію, гарантував основні права і свободи громадян, визначав поділ між гілками влади.

Унаслідок підтриманого німецьким командуванням державного перевороту 29.04.1918 республіку було ліквідовано. Натомість проголошено Українську Державу на чолі з гетьманом П. Скоропадським. У грудні 1918 після втрати збройної підтримки з боку Німеччини й низки повстань П. Скоропадський зрікся влади. Після цього відновили УНР. Верховним органом державної влади стала Директорія, заснована 14.11.1918.

19.10.1918 новостворена Українська Національна Рада постановила про об’єднання українських земель Австро-Угорщини в єдину державу. 09.11.1918. утворено уряд — Державний секретаріат. 13.11.1918 відбулося проголошення державної самостійності Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом було обрано Є. Петрушевича. 22.01.1919 у м. Києві укладено Акт про об’єднання (злуку) УНР і ЗУНР у єдину незалежну державу. Остання дістала назву «Західна область Української Народної Республіки» й отримала територіальну автономію.

Держава, проголошена на підставі права самоозначення народів Українською Національною Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 року, обнимаюча весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений переважно Українцями, має назву Західно-Українська Народня Республика.

 Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданню 13 падолиста 1918 р.

Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Од нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.

 Універсал Директорії УНР («Акт Злуки»), 22.01.1919 р.

Цей процес перервало вторгнення військ Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР), унаслідок чого було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) і ухвалено її конституцію (10.03.1919). Військові дії між регулярними збройними формуваннями УНР (з одного боку) та РСФРР і УСРР (з іншого) тривали до 1920. Нерегулярні збройні формування, частина з яких декларувала свою лояльність УНР, діяли до 1922. У жовтні — листопаді 1921 відбувся Другий зимовий похід Армії УНР під загальним командуванням генерал-хорунжого Ю. Тютюнника (сформовано Бессарабську, Подільську й Волинську групи). Упродовж 1919–1921. територія Наддніпрянщини була місцем протистояння Армії УНР, Червоної армії, Білого руху (війська під командуванням генералів А. Денікіна й П. Врангеля), нерегулярних збройних формувань та іноземних військ.

Прапор та герб (сучасна інтерпретація в кольорі) УНР

Водночас у 1918–1919 тривав збройний конфлікт між відновленою Польською державою та ЗУНР за контроль над Галичиною. У 1923 Рада послів Антанти остаточно затвердила приєднання Східної Галичини до Польської республіки. Інші західноукраїнські землі також потрапили до складу іноземних держав: за Сен-Жерменським мирним договором 1919 Північна Буковина відійшла до Румунії, а Закарпаття — до Чехословаччини. Згодом Паризьким протоколом 1920 санкціоновано належність Бессарабії до Румунії.

Україна у березні 1917 - лютому 1918 років. Утворення Української Народної Республіки

Україна в лютому - грудні 1918 року. Українська Держава

Крим

Аверс та реверс банкноти у 100 гривень УНР

Суттєву територіальну специфіку мали процеси державотворення після падіння царату у Криму. У 1917 на Всекримському мусульманському з’їзді сформовано Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет, визнаний Тимчасовим урядом у м. Петрограді. Пізніше частина кримськотатарської інтелігенції заснувала першу політичну партію кримських татар — «Міллі-Фірка» («Національна партія»; спочатку діяла під назвою «Татарська партія»). Після падіння Тимчасового уряду лідери Тимчасового кримсько-мусульманського виконавчого комітету скликали представницький орган Курултай. 13.12.1917 він проголосив утворення Кримської Народної Республіки. Сформовано також уряд — Директорію Криму, прийнято «Кримськотатарські основні закони».

Паралельно засновано тимчасовий орган влади в Таврійській губернії — Раду Народних Представників. Наприкінці січня 1918 більшовики захопили м. Сімферополь, ліквідувавши як органи Кримської Народної Республіки, так і Раду Народних Представників. У березні 1918 на території Криму проголошено Радянську Соціалістичну Республіку Тавриди, підпорядковану владі РСФРР (питання формальної належності півострова тоді не було врегульовано).

У квітні 1918 після наступу на Крим армій Німеччини й УНР це державне утворення ліквідували. У червні 1918 німецька військова адміністрація передала повноваження новоутвореному Кримському краєвому урядові (керівник — С. (М.) Сулькевич, згодом — С. Крим), що діяв до квітня 1919. Восени 1918 відбулися перемовини з Радою міністрів Української Держави про можливе входження Криму до Української Держави на правах широкої автономії або про федеративне об’єднання України і Криму. Навесні 1919 проголошено Кримську Соціалістичну Радянську Республіку, що проіснувала до червня. Після цього Крим перейшов під владу військ А. Денікіна (згодом — П. Врангеля, який своєю чергою сформував там Уряд Півдня Росії). У листопаді 1920 півострів остаточно захопила Червона армія. 18.10.1921 у складі РСФРР утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку.

Джерела

1. Винниченко В. Відродження нації : в 3 ч. Київ ; Відень : Дзвін, 1920. Репринт. Київ : Політвидав. України, 1990.
2. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 : в 2 т. Київ : Темпора, 2002.
3. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. Київ : Темпора, 2003. 608 с.
4. Скоропадський П. Спомини. Київ; Філадельфія : [б. в.], 1992. 494 с.
5. Український національно-визвольний рух. Березень — листопад 1917: Документи і матеріали / Відп. ред. В. Верстюк. Київ : Вид-во імені Олени Теліги, 2003. 1024 с.
6. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: у 2-х т. / Упоряд.: В. Ф. Верстюк [та ін.]. Кяиїв : Наукова думка, 1996. Т. 1: 4 березня — 9 грудня 1917 р. 589 с.
7. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: у 2-х т. / Упоряд.: В. Ф. Верстюк [та ін.]. Київ : Наукова думка, 1997. Т. 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. 423 с.
8. Шаповал М. Гетьманщина і Директорія: Спогади. Нью-Йорк : Українська громада ім. М. Шаповала, 1958. 126 c.

Література

1. Батанова Т., Гірік С., Гусєв В. та ін. Євреї України: Революція й післяреволюційна модернізація. Політика. Культура. Суспільство: Збірка статей / Ред. С. Гірік. Київ : Laurus, 2018. 198 с.
2. Бикова Т. Б. Кримські крайові уряди, 1918–1919 рр. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки : міжвідомчий збірник наукових праць. Київ : Інститут історії України НАН України, 2005. Вип. 14. С. 45–58.
3. Бикова Т. Організація Кримської Соціалістичної Радянської Республіки у 1919 р. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки : міжвідомчий збірник наукових праць. Київ : Інститут історії України НАН України, 2005. Вип. 13. С. 118–159.
4. Бондаренко Д. Взаимоотношения Временного правительства и УЦР. Одесса : ЮИ НУВД, 2004. 189 с.
5. Василік І. Військове міністерство Української Держави (1918): Структура і функції // Військово-історичнй альманах. 2005. Ч. 1. С. 4–12.
6. Верстюк В. Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). Київ : Наукова думка, 1991. 368 с.
7. Верстюк В. Ф. Політична боротьба за владу в Українській Народній Республіці в перші місяці її проголошення // Український історичний журнал. 2008. № 1. С. 4–31.
8. Верстюк В. Ф. Соборність в українській суспільно-політичній думці та реальній політиці (до 100-річчя проголошення Акта злуки) // Український історичний журнал. 2019. № 1. С. 67–93.
9. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. Київ : Заповіт, 1997. 344 с.
10. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. Київ : Либідь, 1993. 288 с.
11. Держалюк М. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917–1922 рр. Київ : Оріани, 1998. 240 с.
12. Єфіменко Г. Г. Взаємовідносини Кремля та радянської України: економічний аспект (1917–1919 рр.). Київ : Інститут історії України НАН України, 2008. 230 c.
13. Єфіменко Г. Г. Статус УСРР та її взаємовідносини з РСФРР: довгий 1920 рік. Київ : Інститут історії України НАН України, 2012. 367 c.
14. Захарченко П. П. Селянська війна в Україні: рік 1918. Київ : ЗАТ «Ніглава», 1997. 188 с.
15. Іванець А. Кримська проблема в діяльності УНР періоду Директорії (кінець 1918–1920 рр.). Сімферополь : ДОЛЯ, 2013. 176 с.
16. Іванець А. Перший Курултай: від кримськотатарських установчих зборів до національного парламенту. (1917–1918 рр.). Київ : ТОВ «Видавництво «КЛІО», 2016. 160 с.
17. Копиленко О. Сто днів Центральної Ради. Київ : Україна, 1992. 202 с.
18. Кульчицький С. В. Російська революція 1917 року: новий погляд. Київ : Наш час, 2008. 80 с.
19. Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко Київ : Альтернативи, 2005. 376 с.
20. Курас І. Ф., Солдатенко В. Ф. Соборництво і регіоналізм в українському державотворенні (1917–1920 рр.). Київ : Інститут Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2001. 247 с.
21. Осауленко Л., Засєкін В. Гетьман України Павло Скоропадський 29 квітня 1918 року — 14 грудня 1918 р. Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2003. 587 с.
22. Папакін Г. В. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина: Історико-архівні нариси. Київ : [б. в.], 2003. 282 с.
23. Перша світова війна і революції: вектори соціокультурних трансформацій / За наук. ред. д.і.н., проф. С. С. Трояна. Київ : Кондор-Видавництво, 2017. 336 с.
24. Пиріг Р. Я. Земельна реформа гетьмана Павла Скоропадського: спроба проведення та причини невдачі // Український історичний журнал. 2006. № 3. С. 68–84.
25. Пиріг Р. Я. Українська гетьманська держава 1918 року. Київ : Інститут історії України НАН України, 2011. 335 c.
26. Полянський О. А., Труба Р. І. Історія України. Львів : Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського, 2011. 468 с.
27. Реєнт О. П. Павло Скоропадський. Київ : Альтернативи, 2003. 304 с.
28. Рубльов О. С., Реєнт О. П. Українські визвольні змагання 1917–1921 рр. Київ : Альтернативи, 1999. 320 с.
29. Солдатенко В. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби. Київ : Світогляд, 2007. 621 с.
30. Солдатенко В. Ф. Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні епізоди, ключові постаті. Київ : Парламентське видавництво, 2011. 565 c.
31. Тинченко Я. Армии Украины 1917–1920 гг. Москва : ООО «Восточный горизонт», 2002. 140 с.
32. Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918). Київ; Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1996. 371 с.