Агіасма
Агіа́сма (грец. Αγίασμα — святиня) — багатозначний термін:
1) У Септуагінті (переклад Старого Завіту давньогрецькою, 3 ст. до н. е.) — святе місце, святилище, священне приношення, святиня. Також у цих значеннях вживають слово «агіасма» автори 1–9 ст.: Філон Александрійський, Климент Александрійський, Ориген, Євсевій Кесарійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Іван Золотоустий, Дидим Сліпець, Феодорит Кирський, Феодор Студит. Климент Александрійський метафорично іменував Ісуса Христа «Агіасма знання». У творах Василія Великого, Григорія Чудотворця, Григорія Ниського, преподобного Івана Дамаскина агіасми (переважно в множині) — Святі Тайни. У 10 ст. слово набуває ще одного значення — храм.
2) У православних і греко-католиків — вода або миро, над якими здійснено обряд освячення. Кирило Скіфопольський у «Житії святого Євфимія» (6 ст.) розповідає про помазання миром («агіасмою») від раки з мощами на могилі святого Євфимія. У трактаті «Про церемонії візантійського двору» (10 ст.) імператора Костянтина VII Багрянородного агіасма — вода із джерела Влахернської церкви Богородиці, а також богоявленська вода (освячена в свято Богоявлення). Церковнослов’янська мова засвоїла поняття агіасми в значенні «свята вода»: «Агіасма еже є освячена вода» (Дубенський збірник, 16 ст.). Зазвичай агіасма — вода, що пройшла чин Великого водосвяття під час святкування Хрещення Господнього (19 січня); таку воду називають «великою агіасмою». Рідше вживають словосполучення «мала агіасма» (свячена вода, над якою здійснено чин Малого водосвяття).
В українській духовній культурі богоявленська (хрещенська) вода вважається великою святинею. Її прийнято зберігати протягом року, окропляти речі, приймати у випадку недуги, давати пити тим, хто не може бути допущеним до Святого Причастя.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Предко О. І. Агіасма // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Агіасма (дата звернення: 5.05.2024).
