Адиги

Сім'я кабардинців

Ади́ги (самоназва адыга, адыгэ) — етнічна спільнота, що об’єднує адигейців, кабардинців, черкесів, убихів та ін. У світі (РФ, Туреччина, Йорданія, Сирія, Лівія, Німеччина, США та ін.) проживає близько 3,5 млн адигів (2014, оцінка), з них близько 1,5 млн у Туреччині (2014, оцінка). У РФ мешкає 718 тис. адигів (2010, перепис). У РФ адиги живуть переважно на території Адигеї (адигейці), Кабардино-Балкарії (кабардинці), Карачаєво-Черкесії (черкеси), Краснодарського краю (адигейці), Північної Осетії, Ставропольського краю. Більшість релігійних адигів — мусульмани (суніти). Існують дві літературні мови адигів — адигейська і кабардино-черкеська. Абсолютна більшість адигів двомовні, адиги Туреччини володіють турецькою, адиги Росії — російською. Предки адигів (зихи, керкети, меоти та ін.) відомі в північно-східному Причорномор’ї з 1 тис. до н. е. У давньоруських джерелах їх згадано під назвою касогів. У 13 ст. поширюється тюркська назва черкеси. Процес формування давньоадизької спільності охоплював переважно кінець 1 тис. до н. е. — середину 1 тис. н. е. Внаслідок Кавказької війни 1864 Росія повністю взяла під контроль територію проживання адигів. Після завершення бойових дій більшість представників адизьких народів були змушені переселитися на територію Османської імперії. Адиги на Північному Кавказі й у переселенських громадах значною мірою зберігають традиційну культуру.

Література

Аутлев М. Адыги. Историко-этнографический очерк. Майкоп, 1957.
Гарданов В. К. Общественный строй адыгских народов (XVIII–первая половина XIX в.). Москва, 1967.
Анфимов Н., Джимов Б., Емтыль Р. История Адыгеи (с древнейших времен до конца XIX в.). Майкоп, 1993.
Бетрозов Р. Этническая история адыгов. Нальчик, 1996.
Хотко С. Очерки истории черкесов. Санкт-Петербург, 2001.

Автор ВУЕ

В. В. Пилипенко

Покликання на цю статтю: Пилипенко В. В. Адиги // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адиги (дата звернення: 3.05.2024).