Алеаторика

Алеато́рика (від лат. aleatorius — гральний, з alea, букв. — гральна кість; випадковість, ризик) — напрям, творчий метод, техніка композиції в музиці середини та другої половини 20 ст. (К. Штокгаузен, П. Булез, Дж. Кейдж, С. Буссотті, В. Лютославський, Д. Ліґеті та ін.). Композитори, належні до алеаторики, спираються на принцип випадковості та імпровізаційності, що виявляється в структурі та засобах виразності їхніх творів. Муз. композиція сприймається як низка спонтанного поєднання звукосполучень. Часто нотний запис — це ряд натяків-символів, що передбачає їх вільне потрактування виконавцями. Композитори іноді відмовляються від нотних станів та звичного запису нот, пропонуючи свої знакові системи. Використовується також одночасна колективна імпровізація оркестрів, де кожен грає свою музику. Прихильники алеаторики вважають, що випадок, як основа композиції, стимулює появу нової форми — оригінальної, незалежної від спрямування, смаку й фантазії автора. Алеаторика стосується різних елементів музики: ритміки, архітектоніки, динаміки, звуковисотних співвідношень, інструментування тощо. Деталі можуть формуватися щоразу по-іншому. Тож один запис алеаторичної композиції приводить до багатьох різних звукових образів. У музичному мистецтві елементиалеаторики використовували віддавна (напр., довільна зміна голосів у музиці Середньовіччя, відсутність визначеної інструментовки твору, цифрований бас, не зафіксовані в нотному записі каденції в концертах 18 ст. тощо), у 20 ст. вони набувають системного значення.

В українській музиці алеаторику частково використовували композитори Л. Грабовський, В. Губа, В. Зубицький, О. Козаренко, В. Рунчак, В. Сильвестров, Є. Станкович, К. Цепколенко, О. Щетинський, Л. Юріна та ін.

Література

Шнеерсон Г. Сериализм и алеаторика – «тождество противоположностей» // Советская музыка. 1971. № 1. С. 106–117.
Шнеерсон Г. М. Алеаторика // Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю. В. Келдыш. Москва : Советская энциклопедия; Советский композитор, 1973. Т. 1. С. 94.
Когоутек Ц. Техника композиции в музыке ХХ века. Москва : Музыка, 1976. 358 с.
Очеретовська Н. Естетична цінність в музиці та алеаторика // Музична критика і сучасність : в 2 т. / Ред. кол.: М. Д. Копиця,
І. Ф. Ляшенко, Т. О. Швачко. Київ : Музична Україна, 1984. 168 с.
Маркова О. М., Фам Ле Хоа. Нариси з історії зарубіжної музики 1950–70-х років: Франція, Австрія, Німеччина, Італія, США, Польща. Одеса : Астропринт, 1995. 92 с.
Павлишин С. Про деякі тенденції розвитку сучасної зарубіжної музики. Київ : Музична Україна, 1996. 66 с.
Сюта Б. Алеаторика // Українська музична енциклопедія / Гол ред. Г. Скрипник. Т. 1. Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2006. С. 41–42.
Скрыпник А. В. Импровизация и алеаторика (опыт сравнительной характеристики) // Музичне мистецтво. 2012. Вип. 12. С. 126–137.
Алеаторика // Композитор. URL: http://composer.ucoz.ua/publ/theory/aleatorika/12-1-0-194
Харина Ю. Алеаторика // Музыкальная энциклопедия. URL: http://www.gromko.ru/done/showbook/article4330.html

Додатково

Перша симфонія Альфреда Шнітке написана в 1969–1974. Симфонія є одним з головних досягнень композитора в алеаториці

Автор ВУЕ

Н. М. Кушка

Покликання на цю статтю: Кушка Н. М. Алеаторика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алеаторика (дата звернення: 7.05.2024).