Александров, Олександр Данилович
Алекса́ндров, Олекса́ндр Дани́лович (рос. Александр Данилович Александров; 04.08.1912, с. Волинь, тепер — село Рибнівського р-ну Рязанської області, Росія – 27.07.1999, Санкт-Петербург, Росія) — математик, фізик, філософ, політик, альпініст, академік АН СРСР (1964), академік НАН деї Лінчеї (Італія, 1975), засновник напряму «геометрія Александрова».
|
Александров, Олександр Данилович | |
|---|---|
| Народження | 04.08.1912 |
| Місце народження | Волинь (село) |
| Смерть | 27.07.1999 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Напрями діяльності | математика, фізика, філософія, політика, педагогіка, альпінізм |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Медалі | Золота медаль ім. Ейлера Відділення математичних наук АН СРСР (1991) |
| Премії | Сталінська премія (1942), Премія АН СРСР ім. Лобачевського (1951) |
Зміст
Життєпис
Народився 04.08.1912 в селі Волині Рязанського повіту Рязанської губернії. З раннього дитинства жив у м. Петербурзі, де його батько Данило Олександрович Александров і мати Єлизавета Йосипівна Бартошевич (обоє дворянського походження) викладали в гімназії княгині Оболенської.
1928 закінчив середню школу, рік потому навчався в художній школі. 1929 вступив на фізичне відділення фізико-математичного факультету Ленінградського державного університету (ЛДУ), який закінчив 1933 за спеціальністю «теоретична фізика». Захистив на «відмінно» дипломну роботу «Обчислення енергії двовалентного атома за методом Фока».
Ще в період навчання в ЛДУ 1930–1932 працював науково-технічним співробітником Державного оптичного інституту. 1932–1936 — науковий співробітник Фізичного інституту при ЛДУ. 1933–1936 викладав на математико-механічному факультеті ЛДУ — асистент з 1933, в. о. професора — з 1936. У 1937–1938 — в. о. професора Педагогічного інституту ім. М. М. Покровського.
1935 захистив кандидатську дисертацію з математики, 1938 — дисертацію «До теорії змішаних об’ємів Міньковського» (див. Міньковський, Герман), представлену на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук.
1939–1952 — старший науковий співробітник Ленінградського оптико-механічного інституту (ЛОМІ). 1941–1944 працював у Казані в складі евакуйованого колективу Математичного інституту ім. В. А. Стєклова Російської академії наук (МІАН). 1944 повернувся в м. Ленінград. 1944–1964 працював у ЛДУ — професор з 1944, ректор (1952–1964).
1944–1946 викладав також у Педагогічному інституті ім. О. І. Герцена. 1945 присвоєно вчене звання професора.
1964 переїхав до м. Новосибірська, де в 1964–1986 працював в Інституті математики Сибірського відділення АН СРСР [старший науковий співробітник з 1964, завідувач Відділом загальної ріманової геометрії (див. Рімана геометрія) з 1967]. У 1967 сформував і очолив у цьому інституті Відділ математичних проблем природознавства. 1965–1986 одночасно викладав у Новосибірському державному університеті (з 1965 — завідувач кафедри геометрії та топології).
1986 повернувся в м. Ленінград, де з 1986 і до кінця життя працював у ЛОМІ (з 1991 Петербурзький оптико-механічний інститут РАН) — завідувач лабораторією геометрії та топології (1986–1988), Радник дирекції з 1988. В останні роки перебував у Відділенні математики РАН, був членом Санкт-Петербурзького наукового центру РАН, брав участь у роботі Сибірського відділення РАН.
Наукова діяльність
Ще в студентські роки брав активну участь в роботі семінару з геометричної кристалографії, яким керував Б. М. Делоне (1890–1980, Росія), і став його учнем. З 2-го курсу включився в наукову діяльність під керівництвом В. О. Фока (1898–1974, Росія), якого вважав своїм учителем у діяльності в галузі фізики.
Основні напрями досліджень О. Д. Александрова стосуються геометрії. Застосовував методи теорії міри, функціонального аналізу, варіаційного числення, рівнянь диференціальних у частинних похідних до розв’язування геометричних проблем. Суттєво розвинув теорію змішаних об’ємів опуклих тіл та довів фундаментальні теореми про опуклі многогранники. Побудував теорію загальних метричних просторів з односторонніми обмеженнями на кривину: вони включають у себе звичайні ріманові многовиди. Розділ геометрії, що вивчає такі простори, названо «геометрією Александрова». Розробив методи апроксимації (у математиці) регулярних поверхонь нерегулярними «многогранними» поверхнями, тобто поверхнями «склеєними» з маленьких регулярних поверхонь уздовж їхніх границь.
Автор близько 300 статей, багатьох монографій та підручників. Основоположник хроногеометрії, одним із завдань якої була аксіоматизація спеціальної відносності загальної теорії.
Виконав також низку праць на перетині геометрії, фізики та філософії. Порушив проблему створення математичних моделей простору — часу. Двадцятирічний досвід його роздумів про сутність математики підсумований у статті «Математика і діалектика» (оприлюднено в «Сибірському математичному журналі», 1970).
О. Д. Александров та Україна
Учнем О. Д. Александрова був О. В. Погорєлов.
Визнання
Академік АН СРСР (1964), академік НАН деї Лінчеї (Італія, 1975). Нагороди: Сталінська премія (1942, за наукові роботи в області математики «Загальна комбінаторна топологія» та «Про гомологічні властивості розташування комплексів і замкнутих множин»); Премія АН СРСР ім. Лобачевського (1951); Золота медаль ім. Ейлера Відділення математичних наук АН СРСР (1991).
Додатково
Науковий керівник Г. Я. Перельмана. Особливе місце в творчості О. Д. Александрова посідала інтенсивна діяльність зі створення шкільних підручників з геометрії, яку він розпочав 1981 та здійснював до кінця життя. Написав і видав (у співавторстві) цикл підручників. Поміж них:
- Початки стереометрії: Підручник для 9 кл. (1981);
- Геометрія: Підручник для 10–11 кл. (1998);
- Геометрія: Підручник для фізико-математичних класів (2000).
Усього видав 19 шкільних підручників (підготовці яких передувало видання значного числа препринтів), також два підручники для вищих навчальних закладів:
- Основи геометрії (1987);
- Геометрія (1990, у співавторстві).
Захоплювався альпінізмом, став майстром спорту з альпінізму в середині минулого століття (офіційно в 1949). Останнє сходження на пік Панфілова здійснив 5 серпня 1982. Його ім’ям названо один з перевалів Кавказу.
Цитати
«Наука починається з бажання дізнатися й зрозуміти. Та яким би пристрасним не було це бажання, воно має підкорятися строго певним вимогам. Перша початкова й основна умова наукового пошуку — об’єктивність, тобто прагнення розглядати предмет, усунувши за можливості все особисте, з тим щоб зрозуміти, “яким він є насправді”. Як би не бажав фізик, щоб експеримент підтвердив його гіпотезу, або математик, щоб доведення теореми вдалося, ні той, ні інший не можуть підправити дані експерименту або знехтувати найменшим пропуском у доведенні. Наукова об’єктивність передбачає безумовну чесність, яка не дозволяє науковцю поставити свої симпатії та переваги вище аргументів, факту та логіки або підпорядковувати наукові висновки думкам авторитетів. Дух науки не терпить пристосуванства, учений “схиляється” лише перед істиною. Якщо науковець ставить собі за мету підтвердити авторитетну думку або написати “праці” на “дисертабельну” тему, не надто дбаючи про відшукання істини, його не можна називати вченим у справжньому значенні цього слова. … Так дух науки поєднує в собі наполегливість пошуку зі скромністю дослідника, пристрасність ученого — з найсуворішим контролем, упевненість — з критичністю, переконаність — із сумнівом, безумовну повагу до істини — з готовністю переглянути це знання й іти вперед у невпинному й нескінченному пошуку».
(Цит. за кн.: Научный поиск и религиозная вера. Москва : Политиздат, 1974. С. 9; 10; 15).
«Людяність, відповідальність і науковість — такі складники повноти моральності за Александровим. Людина — джерело та мета всього. Такий зміст універсального гуманізму. Людина — у відповіді за все. Таким є зміст відповідальності. Науковість, як людське судження, абстраговане від суб’єктивізму, лежить в основі моральності. Ідеї Александрова протистоять раціональному егоїзму, абстрактному об’єктивізму й містичному догматизму. Гуманізація науки як вектор її розвитку — найважливіший компонент поглядів Александрова на майбутнє науки та суспільства. Сучасність потребує універсальної людяності Александрова».
(С. С. Кутателадзе. Александров и современность. Послесловие к книге А. Д. Александров. Избранные труды : в 3 т. Новосибирск : Наука, 2008. Т. 3: Статьи разных лет. С. 713–716).
Праці
- Выпуклые многогранники. Москва, Ленинград : Государственное издательство технико-теоретической литературы, 1950. 428 с.
- Начала геометрии. Новосибирск : ИМ, 1981. 45 с.
- Основания геометрии. Москва : Наука, 1987. 288 с.
- Геометрия. Москва : Наука, 1990. 671 с. (в соавт.)
- Избранные труды : в 3 т. Новосибирск : Наука, 2006–2008.
Література
- АлександровАлександрДанилович (к пятидесятилетию со дня рождения) // Вестниу ЛГУ. 1963. № 1. Серия математики, механики и астрономии. Вып. 1. С. 7–9.
- Борисов Ю. Ф. и др. Александр Данилович Александров (1912–1999) // Сибирский математический журнал. 2002. Т. 43. № 4. С. 735–738.
- Гуц А. К. Александр Данилович Александров. К 100-летию со дня рождения // Математические структуры и моделирование. 2012. Вып. 25. С. 6–13.
- Баранец Н. Г., Верёвкин А. Б. Образы математики. Советские математики о науке. Ульяновск : Качалин А. В., 2015. 328 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Максименко С. І. Александров, Олександр Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александров, Олександр Данилович (дата звернення: 29.04.2024).
Оприлюднено: 04.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
