Аналіз порівняльний у соціології
Ана́ліз порівня́льний у соціоло́гії (англ. comparative analysis — порівняльний аналіз або англ. comparative social research, нім. Kulturvergleichende Sozialforschung — порівняльне соціальне дослідження) — методологія та різновид соціологічного дослідження, метою якого є виявлення відмінностей та спільних характеристик різноманітних соціальних феноменів.
Об’єктами порівняльних соціологічних досліджень є суспільства в межах національних держав (англ. cross-national research — крос-національні дослідження), культури та субкультури, місцевості та регіони, соціальні інститути, соціальні групи, процеси та окремі значимі події.
Зміст
Історична довідка
Порівняння як аналітичну процедуру при вивченні соціальних явищ використовували давньогрецькі мислителі, зокрема Аристотель.
Засади порівняльного дослідження у соціології сформовано за часів її становлення як науки (в 19 — на поч. 20 ст.).
А. де Токвіль (1805–1959), Дж. С. Мілль (1806–1873), К. Маркс (1818–1883) та ін. цілеспрямовано застосовували порівняльний аналіз при побудові теорій суспільства.
Е. Дюркгейм (1858–1917) вважав, що соціологічне дослідження за своєю сутністю є порівняльним, оскільки лише через систематичне співставлення можна виявити загальне й особливе — і пояснити соціальні факти. Його підхід до вивчення соціальних явищ лежить в основі номотетичного пояснення, яке є орієнтованим на змінні (variable-based) і виявлення універсальних та повторювальних моделей (patterns). На відміну від нього, М. Вебер (1864–1920) обґрунтував застосування у порівняльному аналізі ідеографічного пояснення на основі окремих випадків (case-based) для узагальнення, специфікації та побудови типології.
Широке застосування порівняльного аналізу в соціології розпочалось у 1960-х і було пов’язане з розвитком дослідницької методології. Були вдосконалені статистичні методи і методи масових опитувань, провадилися міжнародні дослідницькі проекти, емпіричні крос-національні дані яких аналізували Г. Алмонд, С. Верба, С. М. Ліпсет, М. Кон, С. Роккан та ін. Натепер відомими є бази крос-національних даних проектів Всесвітнього дослідження цінностей (World Values Survey), Європейського дослідження цінностей (European Values Study), Європейського соціального дослідження (European Social Survey), до яких частково було залучено Україну.
Серед провідних фахівців порівняльних досліджень країн, цінностей та культур початку 21 ст. — Р. Інглхарт, К. Вельцель, Г. Хофстеде, Ш. Шварц та ін. Серед українських дослідників — Н. Паніна, Є. Головаха, А. Горбачик тощо. Веберіанська традиція порівняння на основі окремих випадків розвинулася у порівняльному історичному аналізі (англ. сomparative historical analysis), зокрема у роботах Р. Бендікса, Б. Мура, Ч. Тіллі, Т. Скочпол, М. Манна, Дж. Махоні та ін. Ч. Рагін зробив спробу поєднати обидва підходи — запропонував метод якісного порівняльного аналізу (QCA) на основі правил логічного висновку із застосуванням нечітких множин і булевої алгебри.
У межах Міжнародної соціологічної асоціації (ISA) з 1986 діє дослідницький комітет з порівняльної соціології (RC20).
Видавництвом SAGE з 1960 публікується журнал International Journal of Comparative Sociology (ISSN: 0020-7152 оnline ISSN: 1745-2554); з 1999 —журнал Comparative Sociology (ISSN: 1569-1330, видавництва Brill).
Характеристика
Галузі застосування
Порівняння може відбуватися в крос-секційних (об’єкти співвідносять за визначеними критеріями) та лонгітюдних (оцінюють зміни та динаміку процесів, а також відмінності об’єктів між собою) дослідженнях. Аналіз може обмежуватись описом реальності (дескриптивний порівняльний аналіз) або мати на меті пояснення й прогнозування і використовуватись для розроблення чи уточнення теорії.
Дослідницькі операції
Процедура порівняльного аналізу спрямована на виявлення загального та специфічного в обраному об’єкті дослідження і побудову типології на основі емпіричних даних.
Аналітичною основою порівняння є метод абстракції (абстракція ототожнення, ізолювальна, узагальнювальна, абстракція потенційної здійсненності), який дає змогу визначати спільні властивості, окремі класи та можливі зв’язки. Важливим різновидом абстрагування є ідеалізація, під час якої здійснюється перехід від реально існуючих характеристик соціальних феноменів до ідеальних типів.
Процедура порівняння має такі етапи:
- визначення об’єктів та одиниць аналізу (країн, соціальних груп, процесів тощо);
- формулювання критеріїв порівняння;
- перевірка методологічної еквівалентності порівняння;
- оцінка цільових параметрів обраних об’єктів;
- інтерпретація спільного та відмінного.
У кількісних соціологічних дослідженнях об’єкти можуть порівнюватися за абсолютними показниками цільових параметрів, мірами центральної тенденції (середнє арифметичне, медіана), співвідношенням та відсотками, параметрами регресійних моделей. При обґрунтуванні відмінностей між об’єктами обов’язковою є оцінка статистичної значущості параметрів, а при множинних порівняннях необхідно застосовувати методи корекції похибки статистичного висновку (Бонфероні, Шидака, гармонійного середнього р-значень тощо).
Ефективним сучасним методом порівняння є багаторівневе статистичне моделювання (MLM), яке дає змогу розрізнити ефекти змінних, що включені до моделі, одночасно на індивідуальному та груповому рівні (наприклад, можна оцінити ефект взаємодії національного контексту з особливостями індивідуальної поведінки).
У якісних соціологічних дослідженнях порівняльний аналіз фокусується на виявленні унікального історичного та культурного контексту та розумінні специфічних ситуацій з їхніми наслідками при детальному розгляді невеликої кількості випадків. Замість статистичних методів застосовуються логічні методи подібності та відмінності (Дж. С. Мілль), ідеальні типи та генетичне пояснення (М. Вебер), аналітична індукція (Ф. Знанецький), метод «обґрунтованої теорії» (англ. Grounded theory, А. Страус, Б. Глейзер).
Критерії порівняння
Попри швидке зростання кількості порівняльних досліджень і накопичення великих масивів даних (зокрема Дослідницьким центром П’ю (Pew Research Center), Міжнародною асоціацією Геллапа (Gallup International Association) та іншими організаціями), консенсусу щодо критеріїв порівняння різних суспільств у соціологічному дискурсі наразі немає. Існують три підходи:
1) інституціонально-універсалістський;
2) цивілізаційно-конкурентний;
3) формально-компаративний.
У межах інституціонально-універсалістського підходу функціонують теорії, які споріднюють розуміння єдності історії людства із припущенням про існування універсальних суспільних перетворень (закономірностей, механізмів, структур, інститутів, ціннісних орієнтацій). З погляду цивілізаційно-конкурентного підходу (охоплює різноманітні теорії локальних цивілізацій, зокрема концепції «численних модернів»), універсальні моделі не здатні відобразити відмінності різних суспільств та альтернативні реінтерпретації вимірів сучасності. Ці теорії спрямовані проти європоцентричного або західно-орієнтованого розуміння розвитку суспільства. У формально-компаративному підході рівень життя, інші показники його якості чи благополуччя інтерпретуються як універсальні індикатори розвиненості суспільства, незалежно від його типу, культурних особливостей і цивілізаційної належності. Водночас такі індикатори нечутливі або малочутливі до структурних, інституціональних і культурних характеристик суспільств, що порівнюються.
Наближення трьох зазначених підходів можливе через багатовимірне порівняння соціальних інститутів, структур домінування, спроможності вибору соціальних агентів, змін типів легітимності та соціального порядку. Засади такого порівняльного аналізу було закладено в роботах М. Вебера, П. Бурдьє, Р. Дарендорфа, Д. Норта, Ч. Тіллі, А. Сена та ін.
Значення
За допомогою порівняльного аналізу виявляють тенденції суспільного розвитку та культурні особливості, оцінюють якість життя та ефективність соціальних інститутів, котрі визначають конкурентоспроможність країн у глобальній світовій системі.
Порівняння в соціології є дієвим інструментом верифікації гіпотез та побудови теорій, оскільки дає змогу відрізнити загальні характеристики та фактори соціальних феноменів від унікальних.
Література
- Dogan M. Strategies in Comparative Sociology // Comparative Sociology. 2002. № 1. С. 63–92.
- Головаха Є., Горбачик А., Паніна Н. Україна та Європа: результати міжнародного порівняльного соціологічного дослідження. Київ : Інститут соціології НАН України, 2006. 321 с.
- Van de Vijver F. J. R., Van Hemert D. A., Poortinga Y. H. (ed.). Multilevel Аnalysis of Іndividuals and Сultures. Taylor & Francis, 2008. 448 р.
- Ragin C. The Comparative Method: Moving beyond Qualitative and Quantitative Strategies. Berkeley; Los Angeles : Univ. of California Press, 2014. 185 р.
- Davidov E., Meuleman B., Cieciuch J. et al. Measurement Equivalence in Cross-National Research // Annual Review of Sociology. 2014. № 40. P. 55–75.
- Савельєв Ю. Сучасний стан порівняльних соціальних досліджень // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2014. №. 1. С. 218–221.
- Андреенкова А. В. Сравнительные межстрановые исследования в социальных науках : теория, методология, практика. Москва : Новый хронограф, 2014. 508 с.
- Mahoney J., Thelen K. (ed.). Advances in Comparative-Historical Analysis. Сambridge : Cambridge University Press, 2015. 305 р.
- Савельєв Ю. Б. Порівняння і оцінка розвитку сучасних суспільств: перспектива теоретичного синтезу // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. 2016. №. 7. С.15–22.
- Савельєв Ю. Б. Багатовимірна сучасність: соціальне включення в оцінці суспільного розвитку: монографія. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2017. 448 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Савельєв Ю. Б. Аналіз порівняльний у соціології // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аналіз порівняльний у соціології (дата звернення: 7.05.2024).
Оприлюднено: 06.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
