Ангаро-Ілімський залізорудний басейн
Анга́ро-Ілі́мський залізорудний басе́йн — група родовищ залізної руди в Іркутській області.
Зміст
Розташування. Запаси
Розташований у міжріччі Ангари та Іліму. Басейн та тип руд уперше виокремив та описав геолог, академік С. Смирнов (1895–1947, тепер РФ) за результатами геологорозвідувальних робіт (1931). Запаси руди оцінено в 598 млн т (1956).
У межах басейну відомо 13 родовищ магнетитових (див. Магнетит) руд: Коршунівське, Рудногірське, Октябрьське, Красноярське, Седанівське, Татьянінське, Кільцеве тощо. Усі родовища розташовані біля південно-східного краю Сибірської платформи й пов’язані з породами гірськими осадовими (доломіти, вапняки, мергелі, аргіліти, пісковики) кембрію (див. Кембрійський період і кембрійська система) та ордовику, трапами пермі-тріасу (див. Пермський період і пермська система та Тріасовий період і тріасова система).
Показники запасів залізних руд Рудногірського родовища (2014): розвідано (категорій А + В + С1) — 208,7 млн т за середнього вмісту Феруму в рудах 32,0 %, попередньо оцінено — 37,3 млн т. Запаси залізних руд Рудногірського родовища (2016) становили 56,581 млн т (категорії В + С1). Загальні прогнозні запаси магнетитових руд інших родовищ близько 2 млрд т до глибини 600–1200 м. Крім того, у басейні багато неоцінених рудопроявів.
Історична довідка
Перші згадки (1654–1655) про залізні руди в Ангаро-Ілімському басейні належать воєводі Б. Оладьїну (Аладьїну), який доручив перевірити їхнє існування рудознавцям І. Бутакову та Ш. Коршунову, на честь якого названо родовище. 1667 за ініціативою нового воєводи С. Онічкова в районі смт Шестаково на правому березі річки Ілім побудовано першу домницю для отримання кричного заліза. 1844 геолог М. Козицький уперше дослідив Коршунівське родовище. 1847 на базі Долонівського, Єрмаковського, Красноярського та Кежемського родовищ засновано Миколаївський, а 1849 — Лучихинський заводи, які працювали до 1923. Дослідження залізних руд проводили вчені О. Чекановський та І. Черський (Польща). Перше детальне дослідження родовищ залізної руди здійснив К. Богданович під час проектування Транссибірської залізниці. Родовища залізної руди басейну докладно вивчено 1930–1931. У дослідженнях брали участь А. Равінг, В. Зорін, М. Корольков, М. Іващенко, В. Коробєйнікова, П. Пекаріна, Л. Страховий, П. Ширяєва, І. Чирков, М. Косигін, Г. Чернишов, А. Калугін, В. Алєшин, С. Вахромєєв, Б. Фіцев (керівник робіт), Г. Баталов, В. Вернослов, В. Невзоров, С. Янцен, Н. Сережина, В. Колесніков, П. Кротов, А. Крестовніков, Н. Зотова, В. А. Романченко та інші геологи. У 1965 засновано Коршунівський гірничо-збагачувальний комбінат.
Характеристики корисних копалин
Рудні поклади вміщені в структури трубоподібної форми крутого падіння, які виходять на поверхню. Крім трубоподібних тіл, на деяких родовищах виявлено пластоподібні поклади. Основні рудотворні мінерали — магнетит, меншою мірою гематит і мартит, рідко — пірит, халькопірит. Текстури руд — брекчієві, зернисті, сітчасто-прожилкові. Уміст Феруму в рудах становить 18–55 %. У процесах формування родовищ виокремлюють скарноворудну, гідротермальну й гіпергенну стадії.
Природокористування
Під час кар’єрних розробок здійснюють виїмку й акумуляцію гірських порід, що змінює геолого-геоморфологічні умови району видобутку і прилеглих територій. Водночас створюється новий техногенний рельєф: негативні форми — кар’єри — чергуються з позитивними — відвалами породи пустої. Кар’єри, що сягають 400–500 м глибини, приурочені до відкритої розробки рудних родовищ. Під час розробки Коршунівського залізорудного родовища на схилі північної експозиції річки Коршунихи створено відвали із 6 ярусів висотою 15–30 м, що займають площу 5 км2.
Напрями використання видобутої сировини
Розробляють Коршунівське та Рудногірське родовища. Руди мають підвищений уміст оксидів Магнію та Кальцію, тому є самотопними та легко збагачуваними. З них отримують найякісніші в РФ концентрати залізорудні агломераційні. Основним споживачем руди є компанія «Мечел» (зокрема ПАТ «Челябінський металургійний комбінат»).
Література
- Калугин А. С., Калугина Т. С., Иванов В. П. и др. Железорудные месторождения Сибири. Новосибирск : Наука, 1981. 238 с.
- Фицев Б. П. История геологии Илимского района и Коршуновский ГОК // Земля Иркутская: история, архитектура, археология, краеведение. 2006. № 2. С. 84–87.
- Чунина А. Е. Региональная экономика. Саратов : Российская академия народного хозяйства и государственной службы, 2018. 180 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ремезова О. О. Ангаро-Ілімський залізорудний басейн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ангаро-Ілімський залізорудний басейн (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
