Андреєв, Микола Миколайович
Андре́єв, Мико́ла Микола́йович (рос. Андреев, Николай Николаевич; 28.07.1880, с. Курмани, тепер Роменського району Сумської області, Україна — 31.12.1970, Москва, тепер РФ) — фізик, академік АН СРСР (з 1953), почесний доктор-інженер Дрезденського технічного університету (1959), іноземний член Польської академії наук (з 1960), один із засновників наукової школи акустики в СРСР.
|
Андреєв, Микола Миколайович (Андреев, Николай Николаевич) | |
|---|---|
| Народження | 28.07.1880 |
| Місце народження | Курмани |
| Смерть | 31.12.1970 |
| Місце смерті | Москва |
| Alma mater | Базельський університет |
| Напрями діяльності | фізика, акустика |
| Традиція/школа | Наукова школа в галузі фізичної та технічної акустики |
Життєпис
1898 закінчив Московський кадетський корпус і вступив до Московського технічного училища. Через рік висланий у Саратовську губернію (тепер Саратовська область) за участь у студентських виступах. Після повернення 1899–1900 продовжив навчання в Технічному училищі, потім перейшов слухачем у Московський університет (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), де від 1-го курсу працював у професора математики М. Бугаєва (1837–1903; Росія) й асистував йому на лекціях. Через два роки за браком коштів перервав навчання, служив креслярем на Київсько-Воронезькій залізниці й оцінювачем нерухомого майна в Московській міській управі.
1904 виїхав до Німеччини, де вступив до Геттінгенського університету.
1906 перейшов до Базельського університету в Швейцарії, який закінчив 1909, здобувши ступінь доктора філософії (фізико-математичних наук) із відзнакою.
Потому приїхав в м. Москву, де 1909–1917 викладав фізику й математику в середніх школах. Від 1912 — лаборант у Московському університеті, де 1914 склав магістерські іспити й отримав звання приват-доцента. 1914–1917 читав там різні курси з теоретичної фізики. Деякі з них — електронну теорію діелектриків, статистичну механіку, теорію тензорів, теорію відносності — уперше в Росії.
1918–1920 виконував обов’язки професора фізики в Омському сільськогосподарському інституті (тепер Омський державний аграрний університет імені П. А. Столипіна) зі збереженням звання викладача Московського університету. 1924–1925 — професор фізики й механіки 2-го Московського державного університету (тепер Московський педагогічний державний університет).
1920 в Державному експериментальному електротехнічному інституті (тепер Всеросійський електротехнічний інститут — філія федерального державного унітарного підприємства «Російський федеральний ядерний центр — Всеросійський науково-дослідний інститут технічної фізики імені академіка Є. І. Забабахіна», м. Москва) організував акустичну лабораторію, якою керував до переїзду до м. Ленінграда (тепер м. Санкт-Петербург) 1926. Там працював доцентом, після організації кафедри акустики — професором Ленінградського політехнічного інституту (тепер Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого).
1926–1938 — завідувач відділу акустики, заступник директора Ленінградської фізико-технічної лабораторії (від 1930 — Електрофізичний інститут, тепер — Фізико-технічний інститут імені А. Ф. Іоффе РАН) і доцент, професор Ленінградського політехнічного інституту.
1933 обраний членом-кореспондентом АН СРСР.
Від 1940 працював у Фізичному інституті АН СРСР (тепер Фізичний інститут імені П. М. Лебедєва РАН).
Від 1953 — академік АН СРСР, завідувач відділу Акустичного інституту АН СРСР (тепер Акустичний інститут імені М. М. Андреєва РАН).
1955–1962 — головний редактор видання «Акустичний журнал».
1955 підписав «Лист трьохсот» із критикою наукових поглядів і практичної діяльності Т. Д. Лисенка.
Наукова діяльність
Основні дослідження — з акустики (гідроакустика, архітектурна, біологічна й нелінійна акустика).
Створив строгу теорію розподілу звуку в рухомих середовищах.
Дослідив поширення звуку вздовж поглинальних поверхонь, розробив теорії акустичних фільтрів і звукових хвиль кінцевої амплітуди.
Низку праць присвячено • вивченню спектру згасних коливань; • дослідженню коливань кристалічних і анізотропних середовищ; • питанням реверберації звуку та звукоізоляції, нелінійної акустики; • поширенню звуку в шаруватих середовищах, електромеханічних активних матеріалах.
Створив наукову школу в галузі фізичної та технічної акустики.
Визнання
Член Французького фізичного товариства (з 1908). Член Міжнародної акустичної комісії (з 1953). Ім’я Андреєва присвоєно Акустичному інституту РАН. Герой Соціалістичної Праці (1970). Орден Трудового Червоного Прапора (1944). Кавалер чотирьох орденів Леніна (1945, 1950, 1953, 1970).
Праці
- Решетка, призма, резонатор // Журнал Русского физико-химического общества. Физический отдел. 1915. Т. 47. Вып. 5. С. 171–203.
- Электрические колебания и их спектры. Теоретическое исследование. Москва : Типо-литография К. Я. Мишке, 1917. 96 с.
- Равновесие и колебания пьезоэлектрического кристалла // Журнал прикладной физики. 1928. Т. 5. Вып. 3–4. С. 119–132.
- Акустика движущейся среды. Ленинград; Москва : Государственное технико-теоретическое издательство, 1934. 40 с. (у співавт.)
Література
- Глекин Г.В. Николай Николаевич Андреев. Москва : Наука, 1980. 88 с.
- Народжені Україною : у 2 т. Київ : Євроімідж, 2002. Т. 1. С. 72–73.
- Храмов Ю. А. История физики. Киев : Феникс, 2006. 1176 с.
- Андреев Н. Н. // Энциклопедия города Омска : в 3 т. Омск : Лео, 2011. Т. 3. Кн. 1. С. 39.
Автор ВУЕ
Оприлюднено: 15.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
