Анжу
Анжу́ (фр. Anjou) — історична область у Франції, яка охоплює територію колишнього графства Анжу (пізніше герцогства, згодом — провінції). Розташована на північному заході країни. Центром Анжу є м. Анже (Анжер), тепер — центр департаменту Мен-і-Луара у складі регіону Землі Луари (Пеї-де-ла-Луар). Межі Анжу приблизно відповідають кордонам сучасного департаменту Мен-і-Луара, включають також частину території департаментів Майєнна, Сарта, Ендр-і-Луара.
Графство Анжу засновано в 10 ст. Першим графом 930 став родоначальник Анжуйської династії Фульк І Рудий (бл. 870 — бл. 942; формально титул графа отримав бл. 929). Новостворене графство охоплювало територію колишнього віконтства Анжер (Анже).
Від часу сходження представника Анжуйської династії Генріха I на англійський престол (1154, в Англії правив як Генріх II Плантагенет) до перемоги короля Франції Філіппа II Августа над військами Іоанна Безземельного 1203 графство Анжу було частиною володінь англійської корони; 1203–1246 — володіння французької корони.
1246 король Франції Людовик IX дарував титул графів Анжу своєму братові Карлу (Карлу Анжуйському), син якого Карл II передав ці землі як посаг своїй доньці Маргариті (дружині Карла Валуа).
1325 Анжу успадкував Філіпп Валуа (як Філіпп I). Після його сходження на французький престол (1328, під іменем Філіппа VI) воно знову стало володінням французької корони на правах окремого графства. 1442 Анжу отримало статус герцогства. 1482 формально увійшло до складу королівства Франції.
З 1514 до кін. 18 ст. титул герцогів Анжу багаторазово передавався на правах апанажу некоронованим членам королівської родини. Останній герцог Анжуйський на правах апанажу Луї-Станіслас-Ксавьє з династії Бурбонів, з 1814 — король Франції під іменем Людовика XVIІІ, формально зберігав цей титул до 1795. При цьому Анжу як провінцію ліквідовано 1790 після утворення департаменту Майєнна-і-Луара (з 1794 — Мен-і-Луара).
Ділянка території колишньої провінції Анжу Луари долина між Сюллі-сюр-Луар і Шалонном є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО (з 2000).
Література
- Dornic F. Histoire de l’Anjou. Paris : Presses Universitaires de France, 1971. 127 p.
- Levron J. Les grandes heures de l’Anjou. Paris : Librairie Académique Perrin, 1993. 210 p.
- Châteaux de la Loire. Paris : Gallimard, 1999. 360 p.
- Archives d’Anjou: Recueil de Documents et Mémoires Inédits sur Cette Province : in 2 vol. / Ed. by P. Marchegay. Cambridge : Cambridge University Press, 2010.
- Boussard J. Le comté d’Anjou sous Henri II Plantagenêt et ses fils (1151–1204). Cressé : Editions des Régionalismes, 2019. 200 p.
- Quentin G. L’Anjou et ses mystères. Brissac-Quincé : editions du Petit Pavé, 2019. 112 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Анжу // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анжу (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
