Антанта Мала
Анта́нта мала́ — військово-політичний союз Чехословаччини, Румунії та Югославії, створений у 1920–1921 за ініціативою й під егідою Франції для збереження післяверсальського статус-кво в Центральній та Південно-Східній Європі та запобігання реставрації монархії Габсбургів. Цей союз мав також виконувати роль протирадянського санітарного кордону.
Антанта мала сформувалася на основі двосторонніх угод між Югославією та Чехословаччиною (14.08.1920), Чехословаччиною та Румунією (23.04.1921), Югославією та Румунією (07.06.1921) і входила до системи військово-політичних союзів у Європі, створених під егідою Франції. Остання уклала військові угоди з кожною з трьох країн — учасниць союзу. Антанта мала давала Франції можливість забезпечити відкриття другого фронту у випадку збройного конфлікту з Німеччиною.
Формально двосторонні угоди між країнами-учасницями передбачали взаємну допомогу сторін у випадку «неспровокованого» нападу з боку Угорщини, яка прагнула ревізії Тріанонського мирного договору 1920, та Болгарії, яка була зацікавлена в перегляді положень Нейїського мирного договору 1919 (згідно з цими двома угодами, до складу держав-учасниць було включено колишні території Угорщини, зокрема й українське Закарпаття, та Болгарії).
У радянській публіцистиці та, згодом, історіографії було поширене означення Антанти малої як «дрібнобуржуазного антидемократичного антирадянського утворення».
Завдяки скоординованим і цілеспрямованим спільним зовнішньополітичним діям Румунії, Югославії та Чехословаччини упродовж 1920–1930-х між цими країнами було сформовано не лише стійкі двосторонні міждержавні зв’язки, а й основу цілісної системи стратегічного партнерства. Вона охоплювала весь комплекс співпраці й базувалася на збігу основних національних інтересів цих країн і узгоджених діях на міжнародній арені.
Поряд із тим, країни — учасниці союзу, провідну роль у якому відігравала Чехословаччина та її міністр закордонних справ Е. Бенеш, не мали спільної позиції щодо головних європейських проблем. Зокрема, існували розбіжності в поглядах на джерело зовнішньої загрози.
Чехословаччина вбачала небезпеку в нападі нацистської Німеччини, у зв’язку з чим у другій половині 1930-х пішла на зближення з СРСР.
Румунія розглядала СРСР як потенційну загрозу своїй національній безпеці й територіальній цілісності. Після того, як прем’єр-міністром Румунії став А. Авереску, її зовнішня політика орієнтувалася на Італію й Німеччину.
Югославія боялася територіальних домагань із боку фашистської Італії, що стало причиною здійснення нею пронімецької політики. Союзники трактували українське питання (питання про статус територій з автохтонним українським населенням) як внутрішню справу країн, до складу яких входили ці території.
Після Локарнської конференції (жовтень 1925), під час якої було здійснено спробу встановити систему європейської безпеки на підставі франко-німецького примирення, Франція відмовилася від традиційної системи військових союзів. Зокрема, вона послабила увагу до Антанти малої.
Після приходу до влади в Німеччині А. Гітлера і зростання її агресивності в союзі почалися консолідаційні процеси. У лютому 1933 на зустрічі міністрів закордонних справ країн-учасниць союзу в м. Женеві було підписано Організаційний пакт про політичну єдність та вищий рівень партнерства. Зокрема, створено Постійну раду для координації зовнішньополітичних дій за участі міністрів закордонних справ. Сформовано також виконавчий орган (Постійний секретаріат із штаб-квартирою в м. Женеві) й Економічну раду.
У 1934 Югославія й Румунія за згодою Чехословаччини стали учасниками Антанти Балканської, до якої увійшли також Греція й Туреччина. Після цього розпочався процес розпаду Антанти малої. Укладення Мюнхенської угоди 1938, наслідком якої стало розчленування, а згодом окупація (березень 1939) Чехословаччини Німеччиною, призвело до остаточного розпаду союзу.
Література
- Eduard Beneš a Mala dohoda. 1884–1934 / Ed. by B. Čolak-Antić, S. Radulesco, J. Šeba et al. Praha : Melantrich, 1934. 166 p.
- Krofta K. Boj o mir a bezpečnost statu. Československá zahraniční politika v projevech ministra Dra Ed. Beneše, 1924–33. Praha : Orbis, 1934. 832 p.
- Kunoši A. Mala dohoda ako činitel´ mieru. Praha : L. Mazáč, 1936. 143 p.
- Krofta K. Czechoslovakia and the Little Entente in European Politics Today. Prague : Orbis, 1937. 70 p.
- Machray R. The Struggle and the Little Entente 1929–1938. London : George Allen & Unwin, 1938. 344 p.
- Beneš E. Paměti. Od Mnichova k nove valce a novemu vitězstvi. Praha : Orbis, 1947. 520 p.
- Петерс И. Чехословацко-советские отношения (1918–1934). Киев : Наукова думка, 1965. 346 с.
- Петерс И., Языкова А. Малая Антанта в европейской политике. Москва : Наука, 1974. 330 с.
- War in the Balkans: An Encyclopedic History from the Fall of the Ottoman Empire to the Breakup of Yugoslavia / Ed. by R. C. Hall. Santa Barbara : ABC-CLIO, 2014. 411 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Віднянський С. В. Антанта Мала // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антанта Мала (дата звернення: 7.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.03.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
