Антонович, Мирослав Іванович
Антоно́вич, Миросла́в Іва́нович (01.03.1917, м. Долина, тепер Івано-Франківської обл., Україна — 11.04.2006, м. Утрехт, Нідерланди) — музикознавець, оперний співак (баритон) і диригент, доктор музикології (з 1951), заслужений артист України (з 1997), дійсний член НТШ.
|
Антонович, Мирослав Іванович | |
|---|---|
| Народження | 01.03.1917 |
| Місце народження | Долина |
| Смерть | 11.04.2006 |
| Місце смерті | Утрехт |
| Alma mater | Львівський національний університет імені Івана Франка, Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Життєпис
Народився у сім’ї судового урядника. Навчався у Філії державної української гімназії у м. Львові (1932–1936). Співав у хорі Малої духовної семінарії під орудою Д. Котка. У 1936–1941 навчався як музиколог у Львівському університеті (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка кафедру очолював проф. А. Хибінський) і водночас у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка; клас вокалу О. Бандрівської, ф-но — Н. Нижанківського). Був відзначений другою премією на конкурсі молодих співаків (1938). Під час навчання керував хором Малої духовної семінарії, співав у хорах Львівського Бояна (від якого отримував стипендію на навчання) і «Студіо» М. Колесси та Р. Прокоповича-Горленка.
У 1939–1941 продовжив навчання (музикознавство, вокал) у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка). Під час Другої світової війни виїхав до м. Відня, де склав іспити до Музичної академії і вдосконалював мистецтво вокалу під керівництвом професора Г. Граруда (Норвегія). Був головою музичної секції студентського товариства «Січ». Співав в оперному театрі міст Лінца, Ліцманштадта (тепер м. Лодзь, Польща), де виконував провідні партії в операх Дж. Верді, Р. Вагнера та ін. Серед партій: Себастіано («Долина» Е. д’Альбера), Ренато («Бал-маскарад» Дж. Верді), Малатеста («Дон Паскуале» Г. Доніцетті).
Після війни опинився у таборі для переміщених осіб (м. Ной-Ульм, Німеччина; 1946–1948), де був музичним керівником і диригентом театру «Розвага», писав музику до театральних вистав, диригував хором учнів української греко-католицької духовної семінарії в м. Гіршберзі (Німеччина). 1948 разом з семінарією переїхав до монастиря августинців у м. Кулемборзі (Нідерланди), а згодом до м. Утрехта, де мешкав до кінця життя.
Поновив музикологічні студії в Утрехтському університеті під керівництвом професора А. Смаєрса. 1951 опублікував монографію «Мотет Benedicta es Жоскена Депре і Месса Super Benedicta Вілларта, Палестріни, де ля Геля і де Монте» («Die Motette Benedicta es von Josquin des Prez und die Messen super Benedicta von Willaert, Palestrina, de la Hêle und de Monte») і захистив докторську працю. З січня 1952 — асистент в Інституті музикології Утрехтського університету. Разом з А. Смайєрсом працював над виданням повного зібрання творів композитора епохи Відродження Жоскена Депре, після смерті А. Смайєрса (1957) завершив видання, опублікував до 1969 ще 71 твір. Антонович також присвятив низку праць дослідженню музично-стилістичних особливостей музики Жоскена Депре та її впливу на творчість інших композиторів, а також проблемі ідентифікації його творів.
У 1951 організував виключно з голландців «Візантійський хор», яким керував понад 40 років і з яким виступав у країнах Західної Європи та Північної Америки, а згодом і в Україні (вперше 1990). У репертуарі були твори світової класики (9-а симфонія Л. ван Бетховена, «Фауст-симфонія» Ф. Ліста, «Тріумф Афродіти» К. Орфа), обробки українських народних пісень; основу становила українська церковна музика. Хор зробив багато звукозаписів. Праця з «Візантійським хором» спонукала Антоновича до створення обробок народних пісень для чоловічого хору та хорових творів. Серед них — монументальна вокально-симфонічна композиція «Пролог» на текст прологу з поеми «Мойсей» І. Франка (виконувалася «Візантійським хором» 1961), хор на слова О. Олеся «Живи, Україно» (написаний 1945–1946). В останні роки життя Антонович створив мішаний хор ім. М. Лисенка, з яким також побував в Україні.
У 1953 перебував на стипендії у Гарвардському університеті в США, де поглиблював знання в галузі історії ренесансної музики (у завідувача кафедри музикознавства О. Гомбоші). Зібрав багатий джерельний матеріал про давню українську музику, який пізніше став основою його досліджень.
Був членом Міжнародної організації музикознавців та Національної музикознавчої спілки Голландії.
Творчість
Антонович — знаний представник українського музикознавства у діаспорі, який переконливо вписував українську музику у загальноєвропейський контекст. Увійшов у коло провідних музикологів світу як авторитетний спеціаліст з творчості Жоскена Депре і, ширше — західноєвропейської музики епохи Відродження.
Окрім історії візантійської та ренесансної музики, до кола музикологічних зацікавлень Антоновича входила також історія української церковної музики: монодія (одноголосий церковний спів), партесний концерт, давня українська музика загалом. Уперше у новітній історії з позицій українського автора дав цілісний огляд одноголосного етапу розвитку української церковної музики; віднайшов, дослідив і почасти опублікував невідому збірку українських партесних творів кін. 17 — поч. 18 ст.: «Українські партесні концерти» («Ukrainian “Partesny” concertos»; 1974) і «П’ятиголосна партесна Служба Божа XVII ст.» (1979).
Серед наукових праць: «Українські співаки на Московщині в 17 столітті» (1961), «Канти з українських ірмологіонів» (1974), «Кошиць Олександр Антонович — композитор церковної музики і диригент» (1975), «Станислав Людкевич — композитор, музиколог» (1980). Опублікував збірку творів української церковної музики (1990), низку статей та матеріалів про українську музику та її чільних представників. Антонович написав спогади про навчання в містах Долині, у Львові, таборові часи (опубліковані в Україні, 2002–2005). Писав також вірші, зокрема, цикл «Моя Батьківщина» (1944).
Зібрав цінну бібліотеку музичної україніки, музикології та історії культури, а також архів, які подарував Інституту літургійних наук Українського католицького університету (2000–2003).
Нагороди і відзнаки
1976 отримав королівську відзнаку в Нідерландах: золоту медаль і офіцерський титул лицарського ордену «Оранс Насау».
Нагороджений орденом св. Григорія Великого (1985).
За вагомий внесок у піднесення міжнародного авторитету України нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2001).
Праці
- Die Motette Benedicta es von Josquin des Prez und die Messen Super Benedicta von Willaert, Palestrina, de la Hele and de Monte. Utrecht : J. R. van Rossum, 1951. 126 p.
- Renaissance — Tendenzen in den Fortuna — desperate — Messen von Josquin und Obrecht // Die Musikforschung. 1956. № 11. P. 1–26.
- The Present State of Josquin Research // Report of the eighth congress International Musicological Society : in 2 vol. Basel : Bärenreiter, 1961. Vol. 1. P. 53–65.
- The Chants from Ukrainian Hermologia. Bilthoven : [w. p.], 1974. 204 p.
- Кошиць Олександер Антонович ― композитор церковної музики і дириґент. Вінніпег : [б. в.], 1975. 96 с.
- Ukrainische geistliche Musik. Ein Beitrag zur Kirchenmusik Osteuropas. München : Gebr Parcus KG, 1990. 374 p.
- Musica Sacra. Львів : [б. в.], 1997. 260 с.
- Oekraїne en de Byzantijnse ritus. Hoensbroek : KoNeZA, 2000. 368 p.
- Між двома світовими війнами: Спогади : у 2 ч. / Упоряд. О. Долгий. Київ : Поліграфіст, 2003.
Література
- Червінський І. «Візантійський хор» Мирослава Антоновича та його дискографія // Καλοφωνια. 2002. Вип. 1. С. 161–174.
- Ясиновський Ю. Мирославу Антоновичу — 85! // Вісник Наукового товариства імені Шевченка. 2002. № 27. С. 20–21.
- Ясіновський Ю. Листи Адольфа Хибінського до Мирослава Антоновича // Musica humana. 2003. № 1. С. 67–107.
- Граб У. Листи Мирослава Антоновича до Адольфа Хибінського // Musica humana. 2010. № 3. С. 23–60.
- Карась Г. Феномен Мирослава Антоновича та його «Візантійський хор»: штрихи до портрета диригента // Musica humana. 2010. № 3. С. 11–22.
- Сиротинська Н. Мирослав Антонович як історик церковного співу // Musica humana. 2010. № 3. С. 61–72.
- Ясіновський Ю. Архів і бібліотека Мирослава Антоновича // Musica humana. 2010. № 3. С. 73–81.
- Граб У. Мирослав Антонович у контексті наукових ідей європейської музикології // Українська музика. 2012. № 2 (4). С. 99–111.
- Граб У. М. Антонович та О. Горбач: творчі взаємини між музикологом і філологом. Листування // Вісник Наукового товариства імені Шевченка. 2013. № 49. С. 49–51.
- Граб У. Науковий дискурс у приватному листуванні Мирослава Антоновича з Павлом Маценком і Василем Витвицьким // Українська музика. 2013. № 2 (8). С. 20–56.
- Граб У. Партесна доба у наукових пошуках Мирослава Антоновича: погляд крізь епістолярій // Вісник Львівського університету. Серія: Мистецтвознавство. 2014. Вип. 14. С. 170–179.
- Граб У. «Світ людей науки»: інтелектуальний діалог (на матеріалі епістолярію Мирослава Антоновича) // Laudatio: Ювілейна збірка на пошану професора Юрія Ясіновського. Львів : Тарас Тетюк, 2014. С. 194–210.
- Граб У. Українське у «Візантійському хорі» з Утрехту: до питання спадкоємності виконавського стилю // Українська музика. 2014. № 2 (12). С. 46–55.
- Граб У. Інтелектуальна біографія: Гарвардський рік Мирослава Антоновича // Українська музика. 2015. № 4 (18). С. 5–25.
- Граб У. Мирослав Антонович. Етапи формування власної ідентичності: дитинство та юність // Українська музика. 2017. № 2 (24). С. 25–35.
- Граб У. Мирослав Антонович: інтелектуальна біографія. Еміграційне музикознавство в українському культуротворенні повоєнних десятиліть. Львів : Український католицький університет, 2019. 456 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Граб У. Б. Антонович, Мирослав Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антонович, Мирослав Іванович (дата звернення: 9.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.01.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
