Апофіліт

Апофілі́т (фр. apophyllite, від грец. ἀποφυλλίζω — той, що відшаровується) ― породотвірний мінерал підкласу шаруватих силікатів.

Апофіліт
Клас мінералу	силікати
Колір	білий;, рідше рожевий, червоний, зеленіий, жовтий до лимонно-жовтого
Сингонія	Тетрагональна
Твердість	4, 5–5
Блиск	скляний з перламутровим відтінком
Прозорість	дрібні кристали ― водяно-прозорі
Густина	2, 3 — 2, 4
Особливі характеристики	колекційний та ювелірний матеріал

Історична довідка

Апофіліт уперше виявлено 1783 на острові Готланд гірничим інженером-механіком та хіміком К. Рінманом (1762–1826; Швеція), який вважав його різновидом цеоліту. Природодослідник Ж. Б. ді Андрада і Сілва (1763–1838; Бразилія) уперше описав апофіліт як самостійний мінерал 1805. Термін увів Р. Ж. Гаюї в 1806. Назва вказувала на властивість апофіліту розшаровуватися за нагрівання, коли мінерал утрачає воду. Спочатку апофілітом називали конкретний мінерал, а від 1978 ― низку мінералів схожого хімічного складу.

Характеристика

Хімічний склад

Хімічний склад апофілітів KCa₄[Si₈O₂₀](F,OH) • 8H₂O змінний. Особливо помітно змінюється вміст Натрію, Калію, Флуору (фтору), Феруму (ІІІ) (див. Залізо). Зокрема, масові частки (%) такі: K₂O ― від 2,78 % до 4,15%; Na₂O ― від 0,28 до 1,55 (натріїсті різновиди з пегматитів); Al₂O₃ ― від 0,83 % до 3,40 %; Fe₂O₃ ― від 0,02 % до 3,22 %. Менш помітні ці коливання для вмісту CaO та SiO₂. Прямих визначень умісту аніонів F- і OH- поки що недостатньо для статистики.

З ізоморфних елементів-домішок типоморфними для флуороапофілітів з гранітів є Рубідій (360–790 г/т), Германій (8–11 г/т), Ітрій (70 г/т) і рідкісні землі (див. Рідкісноземельних і розсіяних елементів руди). Уміст останніх елементів значно коливається й сягає в лимонно-жовтих рідкісноземельних різновидах з пегматитів Корсунь-Новомиргородського плутону (самостійного глибинного магматичного тіла) 1,5 % (сумарний уміст (Σ) TR₂O₃, де TR ― рідкісноземельні елементи). У таких самих лимонно-жовтих апофілітах Коростенського плутону ΣTR₂O₃ у 3–4 рази менший. Лимонно-жовте забарвлення рідкісноземельних різновидів пов’язують з підвищеним умістом у них Гадолінію. Особливістю спектру лантаноїдів деяких флуороапофілітів є близькість умісту Лантану та Церію, а в окремих зразках уміст Лантану перевищує вміст Церію. У гідроксилапофіліті з основних порід, уміст Рубідію, Ітрію та TR мізерний.

Фізичні властивості

Колір апофілітів зазвичай білий; дрібні кристали ― водяно-прозорі, рідше трапляються напівпрозорі рожеві, червоні, зелені, жовті до лимонно-жовтих різновиди. У багатьох випадках забарвлення неоднорідне ― зональне ― як в агрегатах, так і в межах окремих кристалів. Блиск кристалів скляний з перламутровим відтінком на площинах спайності та окремих гранях. Спайність досконала за пінакоїдом й середня за призмою (110). Гідроксиапофіліт з основних порід Коростенського плутону легко розщепити лезом бритви на тонкі пластинки, у той час як для фторапофілітів з гранітів і пегматитів це зробити набагато важче. Твердість 4,5–5 (за Мооса шкалою твердості мінералів).

Різновиди

У сучасних класифікаціях виокремлюють два самостійні мінеральні види залежно від природи додаткового аніона: фторапофіліт (флуороапофіліт), у якому вміст Флуору значно перевищує вміст гідроксид-аніона (F>>OH) і гідроксиапофіліт, у якому, навпаки, домінує гідроксид-іон (OH>>F). Рентгенометричні дослідження чітко вказують на відмінність параметрів елементарних комірок флуоро- й гідроксивмісних апофілітів: у перших вона помітно менша. Більші значення параметру с0 гідроксиапофілітів спричинює їхню меншу механічну стійкість, зокрема полегшує розщеплення в напрямку, перпендикулярному осі с. Окрім того, відомі різноманітні хімічні різновиди апофілітів, зокрема, натроапофіліт, у якому замість катіонів Калію катіони Натрію, рідкісноземельні флуорорапофіліти з підвищеним умістом лантаноїдів тощо.

Походження. Розташування родовищ

Типовий гідротермальний мінерал, трапляється в тісній асоціації із цеолітами. Зазвичай є в породах гірських ефузивних, де він переважно міститься в порожнинах і тріщинах порід гірських вулканічних базальтового (див. Базальт) і близького до нього складу.

Типові кубоподібні кристали трапляються в багатьох родовищах світу. Найбільші й найефектніші зразки знайдено в родовищах поблизу міст Нашик та Пуне. Відомі знахідки на Фарерських островах, у Нижній Саксонії, Грузії (с. Перса, Ахалціхський муніципалітет), у Ляоніні, Калахарі, Вірджинії, Нью-Джерсі, Орегоні, Гуанахуато, Ріу-Гранді-ду-Сул. У Російській Федерації родовища апофілітів ― рудник Комсомольський, Талнахське (Норильський район, Красноярський край); Берикуль (Кемеровська область), Дальнегорське родовище (Далекий Схід).

Апофіліт в Україні

Станом на 2020 зареєстровано порівняно нечисленні місцезнаходження апофілітів: обидва представники давно відомі в Гірському Криму в районі Карадагу. У гранітних пегматитах Корсунь-Новомиргородського плутону (Черкаська обл..) вивченофлуороапофіліт і його рідкісноземельний різновид. У міаролових порожнинах рапаківіподібних (див. Рапаківі) гранітів західного ендоконтакту Коростенського плутону знайдено також флуороапофіліт, а в змінених основних породах цього самого плутону — гідроксиапофіліт (околиці с. Красносілка Коростеньського р-ну Житомир. обл.). Окрім того, є відомості про наявність апофіліту в метаморфізованих карбонатних породах Середнього Придністров’я. Найбільш вивчені апофілітиз гранітних пегматитів Корсунь-Новомиргородського плутону та гранітів і базитів Коростенського плутону.

У пегматитах Черкащини флуороапофіліт приурочений до мигдалин та жеод (округлих або овальних мінеральних утворень, що виникли внаслідок заповнення пустот в гірській породі мінеральною речовиною, яка відкладається від периферії до центру) розміром від 10 см × 20 см до 25 см × 40 см у пегматоїдній і графічній зонах. Він утворює суцільні дрібнозернисті маси або зростки та кірочки коротких кристалів, які наростають на кварц і шпат польовий. У відкритих порожнинах зрідка трапляються добре огранені кристали таблитчастого габітусу. Іноді апофіліт заповнює тонкі тріщинки (до 0,1 мм), які січуть польовий шпат і графічний пегматит. В асоціації з апофілітом розвинені хлорит, флюорит, кальцит, зрідка преніт, стосовно яких він є найпізнішим мінералом. Подібні форми виділення апофіліту, але значно меншого масштабу, характерні для міарол з гранітів (с. Кам’яна Гірка) Коростенського плутону. Трохи іншими тут є часові стосунки апофіліту з асоціювальними мінералами. Зокрема, кальцит і флюорит, іноді з тонколускуватим стильпномеланом (K(Fe,Mg)₈(Si,Al)₁₂(O,OH)₂₇) у деяких міаролах заміщують апофіліт.

У змінених основних породах Коростенського плутону гідроксиапофіліт у вигляді дрібних (до 2–3 мм) псевдокубічних, тетрагональних короткопризматичних, інколи зплощених по L4 кристалів наростає на преніт. Частина кристалів, крім граней призми (110) і пінакоїду (001) має додаткові грані (101), розмір яких збільшується в міру сплощеності індивідів гідроксиапофіліту. Чудові прозорі ясно-зелені короткопризматичні до кубоподібних крупні кристали гідроксиапофілітутрапляються в Криму (кар’єр Першотравневий, Бахчисарайський район). Тут також трапляється йфлуороапофіліт, часто разом з цеолітами, кальцитом, окенітом (Ca₃Si₆O₁₅ • 6H₂O), гіролітом (NaCa₁₆(Si₂₃Al)O₆₀(OH)₈ • 14H₂O), пренітом, заповнивши внутрішні частини жеод.

Значення

Апофіліти є колекційним та ювелірним матеріалом. Завдяки високому вмісту Калію їх можна використовувати для визначення ізотопного віку низькотемпературних парагенезисів (випадків закономірного спільного розташування генетично пов’язаних між собою мінералів) калій-аргоновим методом, суть якого полягає в накопиченні радіогенного Аргону в калієвих мінералах.

Література

Lucas J. A. H. Tableau méthodique des espèces minérales. Paris : Levrault, Schoell et Cie, 1806. 424 p. URL: https://archive.org/details/tableaumthodiqu01hagoog/page/n9
Gehlen A. F. Journal Für Die Chemie, Physik Und Mineralogie. Berlin : Realschulbuchhandlung, 1810. Vol. 9. 888 p.
The Dublin Philosophical Journal and Scientific Review. Dublin : Hodges & McArthur, 1825. Vol 1. 493 p.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
Павлишин В. І., Довгий С. О. Мінералогія : у 2 ч. Київ : КНТ, 2014. Ч. 2. 528 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Квасниця І. В., Павлишин В. І. Апофіліт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Апофіліт (дата звернення: 27.04.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.06.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Апофіліт

Зміст

Історична довідка

Характеристика

Хімічний склад

Фізичні властивості

Різновиди

Походження. Розташування родовищ

Апофіліт в Україні

Значення

Література

Автор ВУЕ

Важливо!

Офіс Президента України

Верховна Рада України

Кабінет Міністрів України

Служба безпеки України

Міністерство оборони України

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України

Кіберполіція

Національна поліція України