Ауезов, Мухтар
Ауе́зов, Мухта́р Омарханули́ (каз. Әуезов, Мұхтар Омарханұлы; 28.09.1897, урочище Шингистау, тепер на території Східноказахстанської області, Казахстан — 27.06.1961, м. Москва, тепер Російська Федерація; похований в м. Алмати, тепер Казахстан) — письменник, перекладач, літературознавець, академік АН Казахської РСР (з 1946), заслужений діяч науки Казахської РСР (з 1957). Писав казахською мовою.
|
Ауезов, Мухтар (Әуезов, Мұхтар Омарханұлы) | |
|---|---|
| Народження | 28.09.1897 |
| Місце народження | Шингистау |
| Смерть | 27.06.1961 |
| Місце смерті | Москва, Росія |
| Місце поховання | Алмати |
| Напрями діяльності | переклад, літературознавство |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Хрести | Трудового Червоного Прапора (1945, 1956) |
| Премії | Сталінська премія (1949), Ленінська премія (1959) |
Зміст
Життєпис
Належав до старовинного роду Тобикти, з якого походив Абай Кунанбаєв. Початкову освіту здобув у медресе та російській школі, 1919 закінчив Семипалатинську вчительську семінарію. 1918 разом з письменником Ж. Аймауитовим (1889–1931) видавав у м. Семипалатинську (тепер м. Семей, Казахстан) журнал «Абай» (вийшло 12 номерів). Був причетний до діяльності Алаш-Орди: один з організаторів Спілки алашської молоді та Всеказахської молодіжної організації «Жасалзамат» («Юна міць»).
З огляду на агресивне ставлення білогвардійців до визвольних рухів, був прихильником співпраці з більшовиками. У грудні 1919 Ауезов вступив до РКП(б), працював головою Семипалатинського губвиконкому та секретарем КазЦВКа в м. Оренбурзі (тепер РФ), тоді столиці Киргизької (з 1925 перейменовано на Казахську) АРСР.
07.03.1922 у листі до ЦК РКП(б) разом з членом ЦВК Казахської РСР С. Садуакасовим виклав економічні й соціальні вимоги: національна незалежність, повернення казахам конфіскованих земель, оголошення казахської мови державною та ін., після чого був виключений з партії «за порушення партдисципліни та прояви націоналізму». Того ж року вступив до Туркестанського університету в м. Ташкенті (тепер Національний університет Узбекистану імені М. Улугбека) та співпрацював із журналом «Шолпан» (видавався у м. Ташкенті).
1923 разом із колишніми алашординцями М. Жумабаєвим та Х. Досмухамедовим організував етнографічні експедиції з метою зібрати пам’ятки національної культури.
1928 закінчив філологічний факультет Ленінградського (тепер Санкт-Петербурзький) державного університету. 1930–1932 Ауезов ув’язнений за обвинуваченням в організації молодих казахських письменників «Алка», належності до Алаш-Орди, після чого відмовився від політичної діяльності.
З 1932 викладав у Алмаатинському ветеринарному інституті й водночас (до 1938) працював завідувачем літературного відділу Казахського театру драми, з 1934 викладав у Казахському державному університеті. 1937 переїхав до м. Москви (тепер РФ), написав працю «Епос і фольклор казахського народу» та драму «Абай» (поставлена 1942, у співавторстві з Л. Соболевим). 1941 повернувся до Казахстану, працював в Інституті мови, літератури та історії Казахської філії АН СРСР. Написав роман-епопею «Шлях Абая» (1-а кн. «Абай», т. 1–2, 1942–1947; 2-а кн. «Шлях Абая», т. 1–2, 1952–1956).
Після Постанови ЦК Компартії Казахстану «Про грубі політичні помилки в роботі Інституту мови й літератури АН Каз РСР» (1947) Ауезов зазнав переслідувань.
1948 роман «Абай» вийшов російською мовою, Ауезова нагороджено за нього орденом Трудового Червоного Прапора, а 1949 — Сталінською премією.
1952 Ауезова було звільнено з роботи в Академії наук за звинуваченням у втраті пильності та буржуазному націоналізмі. Ауезов переїхав до Москви, де завершив епопею «Шлях Абая». Після зняття з нього всіх обвинувачень (1954) повернувся до Казахстану. 1959 за книгу «Шлях Абая» отримав Ленінську премію; епопея була перекладена багатьма мовами, зокрема англійською, німецькою та французькою.
Обирався депутатом Верховної Ради Казахської РСР 4–5-го скликань (з 1955). Працював 1957–1961 завідувачем відділу народної творчості Інституту мови і літератури Казахської РСР. З групою письменників відвідав США, Індію, Японію.
Творчість
Роман-епопея Ауезова «Шлях Абая» присвячений основоположнику казахської літератури поету-просвітнику Абаю Кунанбаєву.
У 1927–1929 Ауезов опублікував зібрання рукописів Абая, 1927 — працю «Історія казахської літератури». 1933 видав перше повне зібрання поезії Абая.
Автор понад 20 п’єс: «Каракоз» (1926), «Хан Кене» (1928), «Нічні громи» (1934), «В яблуневому саду» (1937), «На кордоні» (обидві — 1937) та ін.
Працював також над незакінченою епопеєю на сучасну тему «Плем’я молоде» (видана 1962).
Писав літературознавчі праці («Думки різних років», 1959, 1961), публіцистичні твори («Нариси про Індію», 1958) та ін.
Перекладав п’єси В. Шекспіра, М. Гоголя.
Ауезов і Україна
У статті «Художні переклади літератур народів СРСР» (у співавторстві з М. Рильським і П. Антокольським; журнал «Дружба народів», 1955, №2) Ауезов написав про переклади творів Т. Шевченка казахською мовою. Автор статті «Брат наш, друг наш» (1961), присвяченої Т. Шевченкові.
Українською мовою роман-епопею Ауезова переклали Іван Ле («Абай») і Д. Гринько («Шлях Абая»).
Нагороди і визнання
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1945, 1956). Лауреат Сталінської премії (1949), Ленінської премії (1959).
Твори
- Шығармалар он екі томдық. Алматы : Жазушы, 1979–1985.
- Р о с. п е р е к л. — Собрание сочинений : в 5 т. Москва : Художественная литература, 1973–1975.
- У к р. п е р е к л. — Абай. Київ : Дніпро, 1972. 736с.
- Шлях Абая. Київ : Дніпро, 1985. 639 с.
Література
- Летопись жизни и творчества М. О. Ауэзова. Алматы : Ғылым, 1997. 768 с.
- Омарханова Г., Азиев А. Лик гения. Воспоминания о Мухтаре Ауэзове. Алматы : Онер, 2001. 230 с.
- Анастасьев Н. Мухтар Ауэзов: трагедия триумфатора. Москва : Молодая гвардия, 2006. 450 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Халимоненко Г. І. Ауезов, Мухтар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ауезов, Мухтар (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
