Афладж, системи зрошування
Афла́дж, систе́ми зро́шування (араб. (أنظمة الري ( الأفلاج) — комплекс іригаційних систем у мухафазах Ед-Дахілія, Ель-Батіна та Еш-Шаркія, Оман; об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2006). Площа території під охороною — 1 455 га.
Історична довідка
Афладж (в арабській мові множина від слова фаладж) означає «струмок», «зрошувальний канал», призначенням яких було постачання води в посушливі регіони.
В Омані відсутні річки та незначна кількість атмосферних опадів. Тут систему афладжів створено не лише для постачання води з вологих гірських районів у посушливі рівнинні території, а й для накопичення водних ресурсів, справедливого їх розподілу серед користувачів та захисту джерел водних від зловмисників. Учені не дійшли одностайності щодо часу виникнення афладжу в Омані. Панує версія, що технологію збирання, накопичення, перерозподіл води через будівництво фаладжів в Аравію принесли переселенці зі стародавнього Ірану, коли територія сучасного Оману увійшла до складу Перської імперії Ахеменідів у 6 ст. до н. е. Легенда, поширена серед сучасних оманських землеробів, приписує заснування афладжу біблійному Соломону «ібн Дауду» (сину Давида), який жив у 10 ст. до н. е. На шляху з Ємену він 10 днів відпочивав в Омані та, страждаючи від спеки, наказав джинам будувати по 1000 канатів (каналів) щоденно. Відтоді в Омані нараховують понад 11 000 афладжів. Однак іригаційні споруди систем афладж в Омані будували в різний час (значну кількість збудовано в епоху правління Оманом імамської династії аль Яруба у 17–18 ст.).
Характеристика
Афладж в Омані поділяють на 3 типи за характером наповнюваності водою.
- Дауді-афладж (саме його створення приписують Соломону) — класична зрошувальна система з найдовшою протяжністю каналів (12 км), що цілорічно наповнені водою. Ґрунтується на видобутку води з водоносних горизонтів через будівництво глибоких колодязів.
- Гаілі-афладж — найпоширеніша система у Північному Омані; збирає воду атмосферних опадів та природних джерел, наповненість водою сезонна, пересихає в посушливі періоди.
- Аіні-афладж наповнюється водами, що беруть початок із гірських джерел, вода яких часто насичена сіркою і буває гарячою.
Будівництво афладжів було надзвичайно складним, небезпечним та дороговартісним, що змушувало населення давнього та середньовічного Оману об’єднуватися для їхнього спорудження, а тому афладжі часто були громадською власністю, а члени громад виступали ніби акціонерами цих комплексів. Доля кожного мешканця визначалася за кількістю землі та внеском у будівництво афладжів. Будівництво починали з пошуків лозохідцями водоносного горизонту, до якого викопували колодязь, глибина якого могла сягати 10 м. Гористість території сучасного Оману ускладнювала копання підземного тунелю. Коли колодязь стабільно наповнювався водою, у напрямку до поселення через рівні проміжки (20–60 м) викопували ланцюг вертикальних колодязів (шахт), глибина яких поступово зменшувалася. Колодязі сполучали підземними тунелями, якими вода під впливом земної гравітації самоплином рухалася до місця призначення. Підземний тунель не дозволяв воді випаровуватися.
Середній водний потік фаладжу, за підрахунками вчених, становив близько 30–40 літрів на секунду, що було достатнім для постійного зрошення великої кількості гектарів. Часто навколо колодязів, насамперед джерела фаладжу, будували круглий будинок-башту для захисту й технічного обслуговування.
Великі афладжі можуть мати кілька свердловин джерел. На рівнині підземні тунелі виходили на поверхню, вода текла викладеними з вапняку та іншого каменю жолобами, що і є справжніми фаладжами. Щоб вода не випаровувалася, фаладжі також могли накривати кам’яними пластинами.
Найголовнішим призначенням фаладжу в Омані було справедливе розподілення води серед користувачів. Системи афладжів організовані таким чином, що домашнє використання є первинним, а сільськогосподарське — вторинним. Здебільшого воду спочатку виділяли для пиття, потім вона проходила через мечеті, форти, чоловічі загальнодоступні лазні, жіночі громадські ванни, а потім до місць для прання посуду та одягу. Після домашнього використання вода фаладжу застосовувалася спочатку для зрошення постійно оброблюваних земель, переважно для пальм, а потім сезонних оброблених земель, названих авабі. Така схема допомагала фермерам контролювати посуху. Якщо фаладж має більший обсяг течії, тоді більше земель буде засаджено сезонними культурами (пшениця, помідор, цибуля). Коли траплялася засуха, фермери зменшували площу сезонних культур. Якщо наявна вода у фаладжі перевищувала потребу фермера, її зливали з системи. Вода фаладжу рухала водяні млини, які часто будували вздовж його потоку.
Співучасники фаладжу, власники землі й води, для його управління обирали адміністрацію, що складалася з вакіла та 2 його заступників — арифіф, один із яких опікувався підземними комунікаціями, а інший — наземними питаннями. Обирався також кабід — контролер доходів фаладжу, який вів облік суспільної води, виділеної на потреби громади.
Існує кілька способів розподілу води між акціонерами. Вакіл здійснює розподіл шляхом відведення потоку води через відкриття та закриття шлюзів у відповідний час дня або ночі на узгоджені періоди. До появи й широкого застосування годинників період подачі кожної частки води на поля визначався різними методами, які ґрунтувалися на розрахунках за сонцем та рухом зірок. Кожне поселення мало свої сонячні годинники, що зберігаються і дотепер. Час, необхідний для зрошення всієї обробленої землі, та порядок зрошення визначали селяни-дольщики, які враховували швидкість подачі води у фаладжі та інші чинники (толерантність посівів до посухи та характеристика утримання води у ґрунті). Цикл іригації — давран триває від 7 до 14 днів, хоча бувають і 4-денні або 21-денні цикли, а воду розподіляють серед користувачів на певний час. Це роблять не за об’ємом, а за часом потрапляння на поля, що називається атгар. Давран поділяють на дні, а ті — на 2 бадди: денний, який триває від сходу до заходу сонця, і нічний. Кожен повний день циклу складається з 48 атгарів. Саме атгар є найменшою частиною води для кожного користувача.
Значення
Стародавні інженерні технології демонструють довгострокове, стійке використання водних ресурсів для вирощування пальм та інших культур у надзвичайно сухих пустельних землях. Такі системи відображають справедливе та ефективне управління, розподіл водних ресурсів, що спирається на взаємну залежність та спільні цінності.
Література
- Wilkinson J. C. The Organization of the Falaj Irrigation System in Oman. Oxford : University of Oxford, 1974. 47 p.
- Al-Ghafri A. Traditional Water Distribution in Aflaj Irrigation Systems of Oman. Final Report. Tokуo : United Nations University, 2002. 124 p.
- Al-Tikriti W. Y. Heading North: An Ancient Caravan Route and the Impact of the Falaj System on the Iron Age Culture // Eastern Arabia in the First Millennium B. C. / Ed. by Avanzini. Rome : L’Erma di Bretschneider, 2010. P. 227–247.
- Charbonnier J. Groundwater Management in Southeast Arabia from the Bronze Age to the Iron Age: a Critical Reassessment // Water History. 2015. № 7 (1). P. 39–71.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гоман Ю. О. Афладж, системи зрошування // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Афладж, системи зрошування (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.12.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
