Балаян, Валерій Вазгенович
Балая́н, Вале́рій Вазге́нович (30.08.1960, м. Суми, тепер Україна) — режисер, сценарист неігрового кіно.
|
Балаян, Валерій Вазгенович | |
|---|---|
| Народження | 30.08.1960 |
| Місце народження | Суми |
| Напрями діяльності | Кіномистецтво |
Життєпис
Народився в сімʼї представників інтелігенції: батько був викладачем і журналістом, мати за фахом економіст.
1982 закінчив Ленінградський фінансово-економічний інститут (тепер Санкт-Петербурзький державний економічний університет).
Під час навчання захопився кіно, працював різноробом на кіностудії «Ленфільм» (1980–1982). З 1982 — асистент оператора Ленінградської студії документальних фільмів (тепер Санкт-Петербурзька студія документальних фільмів «Лендок»).
1987 закінчив Вищі дворічні курси сценаристів і режисерів Держкіно (тепер Вищі курси сценаристів і режисерів імені Г. М. Данелії) за спеціальністю «драматург неігрового кіно», майстерня Л. Гуревича (1932; тепер РФ — 2001; США). Навчався на цих курсах також за фахом «режисер неігрового кіно», але 1989 не зміг захистити диплом. Дипломною роботою як режисера був фільм «Англетер» (1988) — документальне розслідування загибелі поета С. Єсеніна. Фільм отримав негативну оцінку керівництва курсів (звинувачений в антисемітизмі).
Працював у компанії «РЕН-ТВ», створював ток-шоу для дітей та циклові передачі в жанрі репортажу (1998–2000). Був головним режисером у телекомпанії «Альма-Матер»; режисером телеканалів «Культура», «РТР», «ТВ Центр» і «АСС-ТВ».
Від 2002 публікується на «Радіо “Свобода”». Від 2008 — власний кореспондент «Радіо “Свобода”» в Криму, з 2015 працює у «Крим. Реалії» (телепроєкті «Радіо “Свобода”»).
Водночас займається викладацькою діяльністю. З 2003 викладав кінодраматургію у Всеросійському державному інституті кінематографії імені С. А. Герасимова.
З 2012 — керівник майстерні режисури та продюсування документального фільму Вищої школи журналістики Національного дослідного університету «Вища школа економіки» (м. Москва).
Після тимчасової окупації Криму 2014 переїхав до м. Києва, отримав українське громадянство.
Один зі співзасновників громадської організації «Центр дослідження та розвитку громадських ініціатив» (2018, м. Київ), викладач громадянської освіти в Центрі освіти дорослих (м. Суми).
Член Спілки кінематографістів РФ, Спілки журналістів РФ, Національної спілки кінематографістів України, правління її Кримського відділення, член Гільдії кінодраматургів, Гільдії неігрового кіно, Гільдії кінорежисерів РФ.
Творчість
З творчістю Балаяна пов’язані пошуки неігрового кіно у сфері оновлення способу кінорозповіді та мови кіно.
Дипломною роботою був сценарій (у співавторстві) документального фільму «Земля і вода» (1986; режисер М. Макаров) — публіцистична стрічка, спрямована проти проекту перекидання частини стоку північних річок на південь.
Автор сценаріїв понад 40 документальних кіно- і телефільмів.
Серед них кінофільми: «Розкинулося море широко» (1987, у співавторстві; режисер М. Макаров, «Леннаукфільм»); «У пошуках портрета» (1987), «Життя за лімітом», «Четвертий сон Анни Андріївни» (обидва — 1988, у співавторстві; усі — режисер М. Обухович; Ленінградська студія документальних фільмів), «Про повітряне літання в Росії» (1989, у співавторстві; режисер О. Балабанов; кіностудія «Київнаукфільм»); «У пошуках Мнемозіни» (1989; режисер А. Мартиненко; «Леннаукфільм»); «Знак тире» (1992, у співавторстві; режисер С. Буковський; компанія «Давіні-фільм») та інші.
Як режисер Балаян зняв понад 60 неігрових кіно- і телефільмів. Водночас є сценаристом більшості своїх фільмів, у окремих випадках також оператором і продюсером.
З-поміж творів — біографічні, пізнавальні телефільми: «Володимир Набоков. Таємна пристрасть» (1997; телекомпанія «Aльма матер» для каналу ТВ Центр); стрічки циклу «Острови» — «Ісаак Шварц» (2002), «Донатас Баніоніс» (2003); «Отар Іоселіані» (2004), «Ігор Померанцев» (2004), «Мераб Мемардашвілі» (2005), «Віктор Некрасов» (2006); «Лев Копелєв» (2007), усі — Державний телерадіоканал «Культура» (Російська Федерація); фільми циклу «Бесіди з мудрецями» — «Григорій Померанц», «Наталія Бехтерєва (обидва — 2003), «Сос Саркісян», «Олександр П’ятигорський. Чисте повітря твоєї свободи» (обидва — 2004), усі — студія СВС на замовлення Державного телерадіоканалу «Культура» (Російська Федерація); «Відлуння великих голосів (2012, студія СВС, телерадіоканал «Культура») та інші.
Серед кіно- і телефільмів: «Східна пісня, або Телебачення в зоні» (2004, Російська центральна кіновідеостудія хронікально-документальних і навчальних фільмів»), «Той самий Ваня Солнцев» (2004, кінокомпанія «Майстер-фільм), «Олександр Аскольдов. Доля Комісара» (2006; група компаній «Сприяння»), «Глобальний переділ» (2006; студія «Острів»), «Урга 1912. Спогади про неминуле» (2007, Федеральне агентство з культури та кінематографії), «Історія без строку давності» (2011, телеканал RTVC, Канада), «Ностальгія за віконним склом» (2011, власне виробництво), «Володимир Войнович. Залишитися собою» (2012; кіностудія «Мірабель»), «Остання поема» (2015; VBStudio), «Родинна справа» (2019; «Добранічфільм», м. Київ) та інші.
Фільм «Любіть мене, будь ласка» (2010, власне виробництво) розповідає про вбивство журналістки-антифашистки А. Бабурової (1983–2009; Україна — РФ). Герої стрічки — друзі, колеги, батьки журналістки. У фільмі використані справжні відеозаписи російських неонацистів, а також музичні кліпи, розміщені на нацистських сайтах. Ці матеріали розкривають масштаби неонацизму в сучасній Росії.
Стрічка «Вірменська спадщина Європи» (2011; Благодійний фонд «Ренесанс») — про трагічну долю вірменського народу в світовій історії, про відносини вірмен та українців, а також інших народів, які тривалий час мешкали на території України.
Документальна стрічка «Райдуга над Каракумами» (2014, Кінокомпанія «Магіка-фільм» за підтримки Держкіно України) присвячена фільму «Райдуга» режисера М. Донського, який знімався в Ашгабаті 1943, де Київська кіностудія перебувала в евакуації. Використано спогади та архівні кіноматеріали.
Документальний фільм «Хуізмістерпутін?» (2016, власне виробництво) засновано на розслідуваннях журналістів А. Кириленко та В. Іванідзе (обидва — РФ, тепер Франція).
Фільм «Enjoy» (2016, виробництво студії «Inspiration films», м. Київ) присвячено неординарному кримському вуличному художнику на ім’я Enjoy. Фільм показували на кількох міжнародних фестивалях, зокрема у США, Польщі, Румунії.
У циклі телепередач «Кримські татари та українці. Віхи спільного шляху та боротьби» (2021; 5 передач, телеканал ATR) висвітлено основні епізоди спільної боротьби двох народів від часів Середньовіччя до сьогодення, зокрема повернення кримськотатарського народу на історичну батьківщину після депортації та початок протиправної російської окупації Криму 2014.
Нагороди
Лауреат Гран-прі фестивалю «Молодість» (м. Київ; 1986) та премії Міжнародної федерації кінокритиків (м. Краків, Польща; 1987) за фільм «Земля і вода».
Приз Відкритого фестивалю неігрового кіно в м. Єкатеринбурзі (РФ) за фільм «Китайська Атлантида» (1990).
Нагороджений спеціальним призом «Пам’яті майстрів, які пішли» (м. Єкатеринбург) за фільм «Знак тире» (1991); спеціальним призом журі фестивалю у м. Кракові за фільм «Між небом і землею» (1996).
Фільм «Олександр Аскольдів. Доля Комісара» 2006 здобув Гран-прі відкритого фестивалю «Росія» в м. Єкатеринбурзі, спеціальний приз журі фестивалю «Література і кіно», приз Гільдії кінознавців і кінокритиків РФ, приз газети «Культура» (усі — 2006).
Нагороджений спеціальним призом журі в м. Празі (Чехія) на фестивалі «One World» за фільм «Любіть мене, будь ласка» (2011), спеціальним призом імені Павла Когана — на Міжнародному фестивалі «Послання до людини» в м. Санкт-Петербурзі за фільм «Ностальгія по віконному склу» (2011).
Лауреат премії Національної спілки кінематографістів України за кращий неігровий фільм «Хуізмістерпутін?» (2015).
Здобув приз і диплом «За віру в любов» Ялтинського міжнародного фестивалю «Євразійський міст» (2016) за фільм «Остання поема».
Додатково
Після вручення диплому Ялтинського міжнародного фестивалю (проходив на тимчасово непідконтрольній Україні території) Балаян прочитав вірш Т. Шевченка: «І виріс я на чужині, і сивію в чужому краї, то одинокому мені здається — кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славна Україна. Аж бачу, там тільки добро, де вас нема» і показав у залу. Його вітали оплесками.
Література
- Лауреати Премії НCКУ найкращим вітчизняним фільмам 2015 року // Національна спілка кінематографістів України. 2016. URL: http://www.ukrkino.com.ua/about/spilkanews/?id=5275
- Персональний сайт Валерія Балаяна. URL: http://balayan.info/index.php?option=com_content&task=view&id=1&Itemid=2
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Балаян, Валерій Вазгенович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балаян, Валерій Вазгенович (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
