Балтрушайтіс, Юргіс
Балтруша́йтіс, Ю́ргіс Казими́рович (лит. Baltrušaitis, Jurgis; 02.05.1873, с. Паантварджиай, тепер с. Паантвардис Юрбаркського району Тауразького повіту, Литва — 03.01.1944, м. Париж, Франція) — поет, перекладач, дипломат, представник символізму, почесний доктор Університету Вітовта Великого (з 1932). Писав російською та литовською мовами.
|
Балтрушайтіс, Юргіс (Baltrušaitis, Jurgis) | |
|---|---|
| Народження | 02.05.1873 |
| Місце народження | Паантвардис |
| Смерть | 03.01.1944 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Монруж |
| Напрями діяльності | літературна творчість, поезія, переклад, критика |
Життєпис
Народився у селянській сім’ї. Закінчив 1893 Ковенську гімназію (тепер Каунаська університетська гімназія імені Майроніса), 1898 — природниче відділення фізико-математичного факультету Імператорського Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова). Під час навчання в університеті паралельно відвідував лекції на історико-філологічному факультеті, вивчав іноземні мови.
Разом з меценатом і перекладачем С. Поляковим (1874–1943; тепер РФ) і поетами К. Бальмонтом, В. Брюсовим заснував видавництво «Скорпіон» («Скорпион»; 1899), яке стало центром «нового мистецтва», публікувало твори представників символізму та декадентства.
Співпрацював у періодичних виданнях: газеті «Русь» (1903–1908, м. Санкт-Петербург), журналах «Правда» (1904–1906, м. Москва), «Золоте руно» («Золотое руно»; 1906–1909, м. Москва) і «Терези» («Весы»; 1904–1909, м. Москва) тощо. Був членом літературних бюро кількох театрів м. Москви.
До Першої світової війни мандрував країнами Європи, жив деякий час в Італії та Норвегії.
Очолював Московську організацію Спілки письменників (1919). Брав участь у роботі видавництва «Всесвітня література» («Всемирная литература»), заснованого 1919 у м. Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург).
Від 1920 радник, з квітня 1921 — повірений у справах посольства Литви в РСФРР. З 1922 — надзвичайний і повноважний посол Литви в СРСР. Водночас був представником Литви в Туреччині (1932) і Персії (тепер Іран). З 1939 — радник посольства Литви у Франції.
Похований у м. Парижі на цвинтарі Монруж.
Творчість
Був однією з центральних фігур символістського руху.
Перший вірш опублікований 1899 у «Журналі для всіх» («Журнал для всех»). У віршах поєднував філософські роздуми про сенс буття з образами сільського життя та природи. Для творів характерні філософічність і органічна музичність тексту. Моральна філософія поета пов’язана з культом страждання, яке крізь біль і сльози підносить людину до духовних висот.
Російською мовою вийшли збірки віршів «Земні ступені» («Земные ступени»; 1911) і «Гірська стежка» («Горная тропа»; 1912). Посмертно в м. Парижі опубліковано збірку «Лілія та серп» («Лилия и серп»; 1948). Ввів у російську літературу тему католицької релігійності.
Вірші литовською мовою публікував з 1927. Перша збірка — «Вінок сліз» («Ašarų Vainikas») вийшла 1942 у м. Каунасі. Посмертно вийшли: у США— солідний том «Поезія» («Poezija»; м. Бостоні, 1948), у радянській Литві — найповніше видання «Поезія» («Poezija»; м. Вільнюс, 1967, передмова В. Кубілюса).
Працював над підготовкою видання російською мовою збірки творів литовської літератури та литовських народних пісень (1915–1917; не опублікована).
Був поліглотом, знав понад 10 мов. Переклав твори Дж. Г. Байрона, Г. Ібсена, К. Гамсуна, Г. Гауптмана, М. Метерлінка, О. Вальда та інших європейських авторів. Виступав на сторінках журналів як популяризатор нової західної літератури. П’єси зарубіжних авторів у його перекладах були в репертуарі театрів.
Вірші Балтрушайтіса перекладено англійською, італійською, польською та іншими мовами. Посмертно опубліковано збірку листів (2015).
Україніка
Як дипломат 14.02.1921 був уповноваженим від Литовської Демократичної Республіки під час підписання мирного договору між Литвою та УССР.
Поетичні твори публікувалися з 1900 у київських збірниках «Читець-декламатор» («Чтец-декламатор»), входили до «Антології сучасної поезії» («Антология современной поэзии»; 1909, 1912), антології «Хвилі вічності в російській художній літератур» («Волны вечности в русской художественной литературе»; 1914), виданих у м. Києві.
У журналі «Церква і життя» (м. Харків, 1928, № 4) опубліковано українською мовою вірш «Великодній дзвін» («Пасхальный звон») у перекладі А. Лепського.
Визнання
У м. Вільнюсі іменем Балтрушайтіса названа вулиця.
2001 створено Литовсько-російський культурний фонд імені Балтрушайтіса, який 2006 заснував премію його імені.
Твори
- Земные ступени: Элегии, песни, поэмы. Москва : Скорпион, 1911. 212 с.
- Натан Венгров // Художественное слово. Временник Литературного отдела НКП : в 2 кн. Москва : Издание Народного комиссариата по просвещению, 1920. Кн. 1. С. 60–61.
- Безмолвие («Я в жизни верую в значенье…») // Жар-Птица. 1922. № 6. С. 32.
- Ašarų vainikas : dv. 2 d. Kaunas : Valstybinė leidykla, 1942.
- Lelija ir pjautuvas. Vilnius : Vaga, 1996. 311 p.
- У к р. п е р е к л. — Великодний дзвін // Церква й життя. 1928. № 4. С. 267.
Література
- Брюсов В. Далекие и близкие. Москва : Скорпион, 1912. 214 с.
- Дауётите В. Юргис Балтрушайтис. Вильнюс : Vaga, 1983. 328 с.
- DaujotytėV. Su Jurgiu Baltrušaičiu.Vilnius : Regnum, 1994. 143 p.
- Казак В. Лексикон русской литературы ХХ века. Москва : РИК «Культура», 1996. 492 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Балтрушайтіс, Юргіс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балтрушайтіс, Юргіс (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.03.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
