Бальфур, Артур Джеймс
Ба́льфур, А́ртур Джеймс (англ. Balfour, Arthur James; 27.07.1848, с. Віттінгем, тепер округ Східний Лотіан, Шотландія, Велика Британія — 19.03.1930, м. Вокінг, графство Суррей, Англія, Велика Британія) — державний і політичний діяч, прем’єр-міністр (1902–1905) і міністр закордонних справ Великої Британії (1916–1919).
|
Бальфур, Артур Джеймс (Balfour, Arthur James) | |
|---|---|
| Народження | 27.07.1848 |
| Місце народження | Віттінгем |
| Смерть | 19.03.1930 |
| Місце смерті | Вокінг |
| Alma mater | Кембриджський університет |
| Напрями діяльності | політика, дипломатія |
Зміст
Життєпис
Народився в аристократичній сім’ї. Батько і дідусь були землевласниками та політиками.
Закінчив Ітонський коледж (1866) і Трініті-коледж Кембриджського університету (1869) зі ступенем бакалавра.
Обраний членом парламенту Великої Британії від Консервативної партії (1885–1922).
Навесні 1878 (зокрема на Берлінському конгресі 1878) виконував обов’язки особистого секретаря міністра закордонних справ Великої Британії Р. А. Т. Гаскойна-Сесіла, маркіза Солсбері (1830–1903; Велика Британія), рідного дядька Бальфура з боку матері. До складу уряду вперше увійшов 1886, обійняв посаду міністра у справах Шотландії. У 1887–1891 — міністр у справах Ірландії. Був першим лордом казначейства (1891–1892, 1895–1905). Тимчасово виконував обов’язки міністра закордонних справ (1898).
Був прем’єр-міністром Великої Британії (12.07.1902 – 04.12.1905). Пішов у відставку через непопулярність. Відтоді до 1911 був лідером опозиції. На загальних виборах 12.01.–08.02.1906 консерватори зазнали нищівної поразки. Однією з причин була спроба Бальфура заблокувати ліберальне законодавство за допомогою Палати Лордів.
Під час Першої світової війни був першим лордом Адміралтейства (1915–1916), згодом увійшов до коаліційного уряду Д. Ллойд Джорджа як міністр закордонних справ (1916–1919).
Двічі входив до уряду як лорд — голова Ради (1919–1922 і 1925–1929).
Був президентом Британської академії (1921–1928).
У 1928 здоров’я Бальфура погіршилося. Він відійшов від справ, хоча формально залишався на посаді лорда — голови Ради до завершення каденції другого уряду С. Болдвіна (1929). Через повну втрату працездатності (параліч) наприкінці 1929 виїхав до будинку свого брата у м. Вокінгу. Похований на цвинтарі с. Віттінгема.
Політична діяльність
Як міністр у справах Ірландії виступав проти руху за автономію Ірландії (Гомруль), через що отримав від ірландців прізвисько «кривавий Бальфур».
Тимчасово обіймаючи посаду міністра закордонних справ, 1898 домігся встановлення модус вівенді з Російською імперією в Китаї. Уклав договір, за яким Маньчжурія відходила до сфери впливу Росії, а долина Янцзи Цзян — Великої Британії. Під час Англо-бурської війни 1899–1902 (див. Англо-бурські війни) вимагав мобілізації всіх сил країни для успішного ведення бойових дій.
У роки, коли Бальфур очолював уряд, було ухвалено Закон про освіту (1902), який створив національну систему середньої освіти. 1904 він заснував Комітет із питань оборони імперії. Сприяв укладенню англо-французької угоди, згідно з якою Франція визнала контроль Великої Британії над Єгиптом, а Велика Британія — контроль Франції над Марокко.
Під час Першої світової війни активно виступав проти пацифізму, підтримуючи сформульовану Д. Ллойд Джорджем політику «нищівного удару». У квітні 1917 очолював місію у США, метою якої була координація воєнних дій у Європі. Особливу популярність здобув як автор Бальфура декларації 1917, що обіцяла євреям створення національного дому в Палестині.
Як представник Великої Британії взяв участь у виробленні та підписанні умов Версальського мирного договору 1919 з переможеною Німеччиною.
Представляв Велику Британію на міжнародних заходах: 1920 — на асамблеї Ліги Націй, а 1921–1922 — на Вашингтонській конференції з обмеження морських озброєнь, тихоокеанських і далекосхідних питань.
Очолював урядову комісію «зі з’ясування умов та перспектив британської індустрії та торгівлі» (1924–1926). У 1926 керував роботою над текстом Бальфура декларації 1926 — підсумкового документу Імперської конференції з питання самоврядування домініонів.
Характерною рисою Бальфура як дипломата була схильність до компромісу. Д. Ллойд Джордж високо цінував його інтелектуальні здібності, але водночас підкреслював його нерішучість і коливання. Бальфур зазвичай наводив усі можливі аргументи «за» і «проти», не висловлюючи свого погляду, однак незмінно виконував уже ухвалені рішення.
Науковий доробок
Політик відчував глибокий інтерес до філософії. Написав кілька праць у цій галузі: «Захист філософського сумніву» (1879), «Основи віри» (1895), «Теїзм і гуманізм» (1915) та ін.
Нагороди та визнання
Нагороджений орденом Заслуг (1916, Велика Британія), Хрестом Свободи (між 1919–1925, Естонія). Лицар ордену Підв’язки (з 1922, Велика Британія).
Член Королівського товариства (з 1888), Британської академії (з 1902), почесний доктор права Ліверпульського (з 1909), Шеффілдського (з 1912) університетів, університетів Торонто (з 1917) і Лідса (з 1924), почесний доктор гуманітарних наук Вельського університету (з 1921), граф (з 1922).
На честь Бальфура названі селище (мошав) Бальфурія (Ізраїль) та місто Бальфур (Південно-Африканська Республіка), вулиці в багатьох містах Великої Британії, Канади, Австралії та Ізраїлю.
Додатково
З 1882 був членом Товариства психічних досліджень (товариство, яке займається дослідженнями паранормальних явищ), 1892–1894 — його президент.
Твори
- A Defence of Philosophic Doubt: Being an Essay on the Foundations of Belief. London : Macmillan and Co., 1879. 356 p.
- The Foundations of Belief: Being Notes Introductory to the Study of Theology. London; New York : Longmans, Green and Co., 1895. 366 p.
- Chapters of Autobiography. London : Cassel and Co., 1930. 248 p.
Джерела
- Malcolm I. Lord Balfour: A Memory. London : Macmillan and Co., 1930. 122 p.
- Lloyd George D. War Memoirs of David Lloyd George : in 6 vol. London : Ivor Nicholson & Watson, 1936.
Література
- Zebel S. H. Balfour: A Political Biography. Cambridge : Cambridge University Press, 1973. 312 p.
- Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки 1918–1945 рр. 2-ге вид., допов., перероб. Київ : [б. в.], 2003. 412 с.
- Павлюк В. В. Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки (1918–1945 рр.) Львів : ЛА «Піраміда», 2010. 284 с.
- Adams R. J. Q. Balfour: The Last Grandee. London : Thistle Publishing, 2013. 624 p.
- Hart B., Carr R. The Global 1920s: Politics, Economics and Society. London; NewYork : Routledge, 2016. 260 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Троян С. С. Бальфур, Артур Джеймс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бальфур, Артур Джеймс (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
