Бар'яхтар, Віктор Григорович
Бар’яхта́р, Ві́ктор Григо́рович (02.08.1930, м. Жданов, тепер Маріуполь Донецької обл., Україна — 25.08.2020, м. Київ, Україна) — учений у галузі теоретичної фізики, фізики твердого тіла і магнітних явищ, екологічних проблем Чорнобильської атомної електростанції, педагог, організатор науки, доктор фізико-математичних наук (з 1965), професор (з 1966), академік АН УРСР (з 1978), Герой України (2010).
|
Бар'яхтар, Віктор Григорович | |
|---|---|
| Народження | 02.08.1930 |
| Місце народження | Маріуполь |
| Смерть | 25.08.2020 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна |
| Напрями діяльності | фізика |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї вчителів. Батько був викладачем хімії, мати — викладачем фізики.
1948 закінчив із золотою медаллю Луганську середню школу № 16.
1948–1951 навчався в Ленінградському університеті (тепер Санкт-Петербурзький державний університет).
У зв’язку з переведенням ядерного відділення фізичного факультету 1951–1953 навчався у Харківському державному університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).
Наукова діяльність
Як фізик-теоретик належав до школи Л. Ландау — О. Ахієзера. На становлення дослідника мав вплив академік М. Боголюбов.
Наукова і науково-організаційна діяльність Бар’яхтара пов’язана з АН УРСР та НАН України.
1954–1973 працював у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР (тепер Харківський фізико-технічний інститут НАН України), де пройшов шлях від наукового співробітника до доктора фізико-математичних наук, професора, завідувача лабораторії.
1973–1982 — у Донецькому фізико-технічному інституті АН УРСР (тепер Донецький фізико-технічний інститут імені Олександра Галкіна НАН України), де 1973–1982 керував відділом, 1975–1979 був заступником директора з наукової роботи.
1978 обраний членом президії АН УРСР та головою Донецького наукового центру.
1982 на запрошення Президента АН УРСР Б. Патона переїхав на роботу до м. Києва, де був обраний академіком-секретарем Відділення фізики і астрономії АН УРСР.
1982–1985 обіймав посаду завідувача відділу в Інституті теоретичної фізики АН УРСР (тепер Інститут теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова НАН України), з 1985 — директора Інституту металофізики АН УРСР (тепер Металофізики інститут імені Г. В. Курдюмова НАН України).
1987–1989 очолював науковий центр Державного комітету науки й техніки АН СРСР з матеріалознавчих проблем високотемпературної надпровідності. Від 1990 — віцепрезидент АН УРСР, з 1991 — перший віцепрезидент НАН України.
1995 ініціював створення Інституту магнетизму (див. Магнетизму інститут НАН України); до 2015 був його директором. З 2015 — почесний директор цього інституту.
Бар’яхтар створив відому в світі наукову школу: серед його учнів — 32 доктори наук, 10 лауреатів Державної премії України в галузі науки і техніки, керівники науково-дослідних інститутів НАН України, академіки та члени-кореспонденти.
Наукові здобутки:
- побудував теорію магнітоакустичного резонансу в магнетиках (диплом на відкриття з пріоритетом від 1956 та Державна премія України 1986);
- розвинув теорію обмінної релаксації і релаксації магнітного моменту в феромагнетиках (релаксаційний доданок Бар’яхтара);
- створив квантову теорію термогальваномагнітних явищ у металах і напівпровідниках за низьких температур;
- розвинув теорію нелінійних явищ у магнетиках;
- побудував теорію ґраток циліндричних магнітних доменів;
- дослідив особливості топології поверхні Фермі надпровідників.
Приділяв значну увагу проблемам ліквідації наслідків Чорнобильської ядерної катастрофи 1986, а також створенню низки організацій, інститутів та факультетів різних наукових напрямів:
- Радіоастрономічного інституту НАН України у м. Харкові;
- Прикладної фізики інституту НАН України у м. Сумах;
- Електронної фізики інституту НАН України в м. Ужгороді;
- фізико-математичного факультету Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (НТУУ «КПІ»);
- кафедри математичної фізики у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Брав безпосередню участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та НТУУ «КПІ», є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету НТУУ «КПІ».
Обраний почесним доктором 8 університетів та 2 академічних інститутів України.
Автор низки підручників для вищої та середньої шкіл, співавтор програми з фізики для шкіл України.
Читав основні курси лекцій у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна, Донецькому національному університеті, Київському національному університеті імені Т. Шевченка та НТУУ «КПІ».
Визнання
Різнопланова та плідна діяльність Бар’яхтара отримала заслужене визнання.
Заслужений діяч науки і техніки України (1980).
Державні премії України в галузі науки і техніки (1971, 1986, 1999), імені К. Синельникова (1978), імені М. Крилова АН УРСР (1985), імені М. Боголюбова НАН України (1993), імені С. Пекаря НАН України (2005), Міжнародна премія імені М. Боголюбова Об’єднаного інституту ядерних досліджень РАН (1999).
Лауреат премії імені Л. Ландау Італійського фізичного товариства, премії Міжнародної федерації вчених і Наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія).
Папа Римський Іван Павло ІІ нагородив пам’ятним знаком за роботи з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Диплом ООН за вагомий особистий внесок у виконання міжнародних Чорнобильських програм.
Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Леніна, князя Ярослава Мудрого V ступеня, золотими медалями імені В. Вернадського НАН України (2008) та імені К. Ушинського Національної академії педагогічних наук України. Повний кавалер ордена «За заслуги».
Співзасновник і перший президент (1990–1994) Українського фізичного товариства.
Почесний член Європейського фізичного товариства (з 2003).
Праці
- Спиновые волны / Ахиезер А. И., Барьяхтар В. Г., Пелетминский С. В. Москва : Наука, 1967. 368 с.
- Modern magnetism / Bar’yakhtar V., Ivanov B. Moscow : Nauka, 1986. 176 p.
- Цилиндрические магнитные домены и их решетки / Барьяхтар В. Г., Горобец Ю. И. Киев: Наукова думка, 1988. 167 с.
- Theory of Adiabatic Potential and Atomic Properties of Simple Metals / Baryakhtar V. G., Zarochentsev E. V., Triotskaya E. P. Gordon and Breach Sciences Publishers, OPA, London, 1999. 320 p.
- Механіка: Підручник для студентів фізичних та фізико-технічних факультетів університетів / В. Г. Бар’яхтар, І. В. Бар’яхтар, Л. П. Гермаш, С. О. Довгий. Київ: Наукова думка, 2011. 350 с.
Література
- 60-річчя академіка АН УРСР В. Г. Бар’яхтара // Вісник АН УРСР. 1990. № 9.
- Виктор Григорьевич Барьяхтар. Киев, 1990.
- Таньшина А. В. Незабываемое (к 60-летию научной деятельности академика НАН Украины В. Г. Барьяхтара) // Вісник НАН України. 2014. № 10.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бар'яхтар, Віктор Григорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бар'яхтар, Віктор Григорович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.09.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
