Барвінок, Ганна
Барві́нок, Га́нна (справжні прізвище та ім’я — Білозерська, Олександра Михайлівна; інший псевдонім — А. Нечуй-Вітер; 05.05.1828, хутір Мотронівка, тепер у складі с. Оленівки Ніжинського району Чернігівської області — 05.08.1911, там само) — письменниця. Писала українською мовою. Сестра В. Білозерського і М. Білозерського, дружина П. Куліша (від 1847).
|
Барвінок, Ганна | |
|---|---|
| Псевдоніми | Нечуй-Вітер |
| Народження | 05.05.1828 |
| Місце народження | хутір Мотронівка |
| Смерть | 05.08.1911 |
| Місце смерті | хутір Мотронівка |
| Напрями діяльності | література |
Життєпис
Життєпис
Батько походив із козацьких сотників, поміщик, предводитель дворянства, працював у суді. Освіту здобувала вдома та у приватних пансіонатах (тепер с. Кропивна Золотоніського району Черкаської області та м. Конотоп Сумської області). У 14 років вільно володіла французькою і німецькою мовами та основами хатньої економіки. Захоплювалася кулінарією. Разом із чоловіком (П. Кулішем) 1847 вирушила до м. Варшави (Польща). Згодом разом поїхали до м. Тули (Російська Федерація). Від 1850 отримали дозвіл на проживання в м. Санкт-Петербурзі (Російська Федерація). Барвінок почала хворіти нервовими хворобами, які часто загострювалися, межували з божевіллям. Від 1857 повернулася на батьківський хутір, де з 1883 проживала постійно. 1858 і 1861 подорожувала Європою. 1864–1868 жила у м. Варшаві. 1871 відвідала м. Відень (Австрія). Останні роки життя займалася виданням творів П. Куліша та створенням його музею.
Діяльність
Перше оповідання «Жидівський кріпак» написане 1847 у жанрі подорожніх нотаток. Перші друковані оповідання «Лихо не без добра» та «Восени літо» опубліковані в альманасі «Хата» (1860 — обидва). Під псевдонімом А. Нечуй-Вітер 1861 з’явилися повісті «Сирітський жаль», «Не було змалку, не буде й до останку», «Хатнє лихо». Друкувалася у часописах «Руська хата» («Трудящий шукає частку, а частка шукає трудящого», «Чорт у фортеці»; 1877), «Основа» («Наш дід і піп»; 1862), «Правда» («Домонтар»; 1969), «Літературно-науковий вісник» та альманахах «Рада» («Квитки зі сльозами, сльози з квитками»; 1884), «Перший вінок» («Перемогла!», «Жіноче бідування»; 1887), «Наша доля». Опублікувала етнографічні оповідання «З Волині», «З дороги», «Життя в одному селі», «Молотники», «Половинник», «Русалка» в журналі «Киевская старина» (№ 6 та 12, 1888 і № 7, 1889).
За підписом Ганни Барвінок було надруковано єдину прижиттєву збірку «З народних уст» (1902), яка складалася з 30 оповідань, укладених Б. Грінченком. Тематика творів часто торкалася долі жінки, сфери її діяльності та родинно-побутових проблем селян загалом. Мова була насичена деталями, приказками та народними виразами, піснями. За жанром у творчості переважають психологічно-побутові оповідання. Тогочасна критика звинувачувала Барвінок в стенографічному відтворенні життя та зараховувала письменницю до «етнографічно-побутової школи» прозаїків. Еволюціонувала від етнографічного реалізму до імпресіонізму в ескізі «Садовнича школа» (1904) й афабульному оповіданні «Малюнок» (1906).
Лишила спогади про П. Куліша, Т. Шевченка, М. Костомарова, Марка Вовчка та ін. Від 1927 твори не видавалися.
Епістолярна спадщина (див. Епістолярій) зберігається у Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. Коцюбинського та в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України.
Додатково
Певний час родина жила у м. Борзні. Після пожежі власного маєтку переїхали на хутір Мотронівку, названий на честь матері Мотрони Василівни.
Батько Михайло помер, коли Барвінок було 6 років.
У родині Барвінок називали Саня.
Із П. Кулішем познайомилася влітку 1843, коли той, викладач Луцького дворянського училища, приїхав до друга В. Білозерського — старшого брата Барвінок. Того літа, проживаючи в окремому будиночку на хуторі, П. Куліш писав «Чорну раду».
Дозвіл на одруження від матері Мотрони П. Куліш отримав тільки за третім разом. На весіллі (1847) старшим боярином був Т. Шевченко.
Псевдонім А. Нечуй-Вітер придумав П. Куліш.
Твори
- Вибрані твори. Київ : Видавниче товариство «Час», 1927. 233 с.
- Збірник до 170-річчя від дня народження. Київ : Рада, 2001. 556 с.
- Зібрання творів : у 2 т. Львів : БаК, 2011. Т. 1. 572 с.
Література
- Мельник В. Ганна Барвінок і модерністи // Слово і Час. 1995. № 9/10. С. 35–36.
- Зеленська Л. І. Ганна Барвінок: життєпис на основі епістолярної спадщини. Чернігів : [б. в.], 2001. 130 с.
- Барабаш Н. О. Рід Білозерських і культурний світ України ХІХ — початку ХХ століть. Київ : Стилос, 2007. 264 с.
- Сюндюков І. Беатріче з хутора Мотронівка: життя Ганни Барвінок // Пам’ять століть. 2008. № 3. С. 93–96.
- Андросова-Байда Д. О., Барабаш Н. О. Інтелектуальні зв’язки Ганни Барвінок із західноукраїнською інтелігенцією (за матеріалами епістолярної спадщини) // Сіверщина в історії України. 2011. Вип. 4. С. 309–312.
- Яременко В. «Забута тінь» української літератури: до 100-річчя від дня смерті Ганни Барвінок — Олександри Михайлівни Куліш-Білозерської // #Українська мова та література (Шкільний світ). 2011. № 29–30. С. 35–43.
- Ковалів Ю. Ганна Барвінок. Літературні силуети // Слово і Час. 2018. № 4. С. 114–119.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Ковалів Ю. І. Барвінок, Ганна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барвінок, Ганна (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.06.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
