Безручко, Марко Данилович
Безру́чко, Марко́ Дани́лович (31.10.1883, м. Великий Токмак, тепер м. Токмак Пологівського району Запорізької області, Україна ― 10.02.1944, м. Варшава, Польща) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, один із командирів операції «Диво на Віслі».
|
Безручко, Марко Данилович | |
|---|---|
| Народження | 31.10.1883 |
| Місце народження | Токмак |
| Смерть | 10.02.1944 |
| Місце смерті | Варшава |
| Alma mater | Військова академія Генерального штабу |
| Напрями діяльності | військова справа |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом, Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» |
Життєпис
Після отримання початкової освіти та закінчення Переяславської учительської семінарії вступив до Одеського піхотного юнкерського училища. 1908 розпочав службу підпоручиком. Закінчив Миколаївську військову академію (м. Санкт-Петербург) за 1-м розрядом (1914).
На початок Першої світової війни служив у 106-му Уфимському піхотному полку. На фронті отримав поранення та контузію. З 20.01.1915 — офіцер для доручень штабу 30-го армійського корпусу Південно-Західного фронту. З 14.07.1916 — старший ад’ютант штабу 42-го армійського корпусу. З 20.08.1917 — штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. Брав активну участь в українізації фронтових частин російської армії. Останнє звання в царській армії — капітан (14.06.1916).
На службі Україні з 08.03.1918 на посаді помічника начальника персонального відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР (з 11.1918 ― військовий старшина), з 15.12.1918 — начальник персонального відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії Української Народної Республіки. З 12.03.1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені С. Петлюри. З 26.04.1919 — начальник штабу Корпусу Січових стрільців (командир Є. Коновалець), член Стрілецької Ради.
Брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР (1919–1920). Після відступу українських військ за р. Збруч, перебував у таборі для інтернованих у м. Ланьцуті (Польща).
З січня 1920 знову воював на фронті. За дорученням С. Петлюри став організатором та командиром 6-ї (з 21.03.1920) стрілецької дивізії Січових стрільців. Вона формувалася у фортеці м. Брест-Литовська (тепер м. Брест, Білорусь) з українських вояків, інтернованих польською владою. 21.04.1920 підвищений до рангу полковника. 07.05.1920 6-ій Січовій та 3-ій Запорізькій дивізіям разом із польськими союзниками вдалося визволили м. Київ від російсько-більшовицьких окупаційних військ, однак незабаром вони змушені були його залишити.
Наприкінці серпня 1920 полковник Безручко, обороняючи з частиною своєї дивізії та польськими підрозділами м. Замостя, завдав поразки переважаючим силам Першої кінної армії С. Будьонного. Були зірвані плани більшовицького командування з оточення польських військ та просування далі на захід. 05.10.1920 за успішне проведення цієї бойової операції Безручка підвищили до рангу генерал-хорунжого Армії УНР. Його призначили командувачем Середньою групою військ Армії УНР у складі 5-ї та 6-ї дивізій. У кінці листопада 1920 війська армії УНР відступили на територію Польщі, де були інтерновані. Безручко перебував у таборах у містах Каліші та Щипйорні. Наприкінці 1920 призначений начальником штабу Армії УНР, очолював військову місію в м. Варшаві.
1921–1924 — військовий міністр та віце-міністр уряду УНР в екзилі, член Вищої військової ради УНР. Працював у Картографічному інституті Війська Польського в м. Варшаві, очолював Український клуб. 1931–1935 — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. З листопада 1940 посідав пост міністра екзильного уряду. Був редактором і видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». З початком Другої світової війни активно підтримував Організацію українських націоналістів.
Автор спогадів «Від Проскурова до Чорториї» (1924) та «Українські Січові стрільці на службі Батьківщині» (1932).
Похований на православному цвинтарі в районі Воля в м. Варшаві.
Нагороди та визнання
Нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість». Від польського ордену «Vіrtutі Міlіtarі» відмовився зі словами: «Я воював за Україну, а не за Польщу».
Його іменем названо проспект у м. Рівному; вулицю в м. Києві; вулицю, провулок і проїзд у м. Вінниці; кругове перехрестя в м. Вроцлаві.
Відкрито меморіальний барельєф на стіні будинку Боярської дитячої школи мистецтв (м. Боярка) та меморіальну дошку на стіні одного з будинків у м. Рівному.
Указом Президента України за № 606/2022 від 24.08.2022 почесне найменування «імені генерал-хорунжого Марка Безручка» присвоєно 110-й окремій механізованій бригаді (110 ОМБр), яка з кінця березня 2022 у складі Східного угруповання військ Збройних сил України протистоїть агресору на Авдіївському напрямку.
Праці
- Від Проскурова до Чорториї // Історія Січових стрільців. Воєнно-історичний нарис. Чікаго : Ювілейний комітет для відзначення 50-річчя створення Формації Січових Стрільців, 1969. С. 272–399.
- Січові Стрільці в боротьбі за державність. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2019. 136 с.
Література
- Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність // За Державність. 1938. № 8. С. 9–64; 1939. № 9. С. 18–59.
- Самутин П. Командний склад VI-ої Січової дивізії 1920 р. // Вісті Комбатанта. 1973. Ч. 3. С 72–80.
- Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921) : в 2 кн. Київ : Темпора, 2007. Кн. 1. 536 с.
- Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Дрогобич : Відродження, 2009. 190 с.
- Коваленко С. Безручко Марко Данилович // Чорні запорожці: історія полку. 2-ге вид., випр. й допов. Київ : Стікс, 2015. 368 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Печенюк І. С. Безручко, Марко Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безручко, Марко Данилович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
