Беллінсгаузена море
Беллінсга́узена мо́ре — окраїнне море Південного океану.
Беллінсгаузена море | |
---|---|
Площа (кв.км.) | 487 |
Середня глибина (м) | 1 261 |
Острови | острів Олександра I, острів Петра I |
Зміст
Географічне положення
Розташовано в Тихоокеанському секторі Південного океану біля узбережжя Західної Антарктиди — на захід від о. Олександра І, на схід від мису Флаїнг-Фіш на о. Терстон і на південь від о. Петра І.
Межує з морем Амундсена.
Історична довідка
Названо на честь мореплавця Ф. Беллінсгаузена, який першим дослідив цей регіон 1821.
Упродовж 1897–1899 проходила Бельгійська антарктична експедиція під орудою А. де Жерлаша (1866–1934; Бельгія), що зазнала дрейфу судна в морі Беллінсгаузена. У цей період було здійснено річний цикл астрономічних, метеорологічних і магнітних спостережень в Антарктиді.
У 1960-х через море вперше пройшов криголам Військово-морських сил США.
1981 тут виявили місце падіння астероїда Елтанін, що сталося на межі пліоцену і плейстоцену. Удар міг спричинити хвилю цунамі 200 м заввишки.
Загальні відомості
Площа — 487 тис. км2, об’єм — 614 тис. км3.
Середня глибина — 1 261 м, найбільша — 4 470 м.
Характеристика
Рельєф дна
Шельф значно розчленований, особливо поблизу берега, у центральній частині — рівніший. На півночі розташована велика замкнена улоговина понад 500 м завглибшки. Материковий схил досить крутий, на глибинах від 2 500 м набуває брилової форми. Ложе займає порівняно невелику частину дна моря. Рельєф тут більш вирівняний, характерне збільшення глибини в північному напрямку.
Берегова лінія
Беллінсгаузена море неглибоко вдається в сушу, повністю відкрите на північ, що зумовлює вільний водообмін із Тихим океаном. Із заходу й півдня обмежене слабко порізаним узбережжям у районі Землі Елсворта, зі сходу — сильно порізаним узбережжям із численними затоками.
Тут розташовано найбільший острів Антарктики — Олександра I.
Гідрологічний режим
Особливості гідрологічного режиму моря Беллінсгаузена зумовлено його розташуванням, наявністю льодових берегів і шельфових льодовиків на півдні, сполученням із водами Тихого океану на півночі, дією стійких вітрів.
Переважають антарктичні поверхневі води (до глибини 200–400 м), температура яких — від –1 °С до +1,9 °C, солоність — 33,8–34,5 ‰. Наявні також глибинні та придонні водні маси.
Узимку температура води на поверхні становить від –1,7 °С до –1,9 °C, улітку — близько –1,5 °C (на півночі сягає до +1 °C). Характерне незначне коливання солоності.
Панівні східні вітри спрямовують потік поверхневих вод на захід, утворюючи вздовж узбережжя материка смугу Прибережної антарктичної течії. Біля берегів на поверхневі течії також впливає конфігурація берегової лінії. Припливні ритми півдобові.
Трапляються невеликі айсберги. Упродовж року море здебільшого вкрите кригою. Улітку в північній частині акваторії відбувається короткочасне танення льоду.
Клімат
Море розташовано в антарктичному поясі, де впродовж року домінують маси повітряні з материка. Характерна активна циклонічна (див. Циклон) діяльність, мінлива погода, часті шторми (особливо із червня до серпня).
Узимку переважають західні, східні та північно-східні вітри. Температура повітря знижується з –12 °C (поблизу о. Петра I) до –20 °C (біля узбережжя), мінімальні значення сягають від –30 °C (на півночі) до –42 °C (на півдні).
Улітку виникають стокові вітри. Повітря над морем дещо прогрівається, середня температура становить близько +2 °C. Можлива суха ясна погода за південних вітрів, що дмуть із материка.
Рослинний і тваринний світ
Флора дуже збіднена. У північній частині о. Петра І трапляються лишайники й мохи. Рослинність моря представлено фітопланктоном і кількома видами ціанобактерій.
Тваринний світ порівняно багатший. Серед ссавців — морський леопард, тюлень Ведделла, тюлень-крабоїд та інші. Є губки, деякі види голкошкірих. У складі іхтіофауни відома, зокрема, нототенія. У відкритій частині моря — криль. З птахів переважають пінгвіни, буревісник антарктичний, поморник антарктичний. Улітку на островах гніздяться буревісник кочівний, крячок полярний.
Значення
Значення моря Беллінсгаузена розглядають у контексті Південного океану, до якого воно належить.
Література
- Limits of Oceans and Seas. 4th ed. Monaco : International Hydrographic Organization, 1986. 215 p.
- Gersonde R., Kyte F., Frederichs T. et al. The Late Pliocene Impact of the Eltanin Asteroid into the Southern Ocean — Documentation and Environmental Consequences // Geophysical Research Abstracts. 2005. Vol. 7. P. 1–2. URL: https://meetings.copernicus.org/www.cosis.net/abstracts/EGU05/02449/EGU05-J-02449.pdf
- Read J. F. Bellingshausen Sea // Encyclopedia of the Antarctic / Ed. by B. Riffenburgh. New York : Routledge, 2007. P. 139–142.
- Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2008. 255 с.
- Герасимюк В. П. Мікроскопічні кріофільні водорості морів Ведделла і Беллінсгаузена (Антарктика) // Гідробіологічний журнал. 2022. № 58 (3). С. 47–57.
- Bellingshausen Sea // Australian Antarctic Data Centre. URL: https://data.aad.gov.au/aadc/gaz/display_name.cfm?gaz_id=107742
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Беллінсгаузена море // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беллінсгаузена море (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів