Бенедикт VIII
Бенеди́кт VІІІ [Венедикт VІІІ; лат. Benedictus VІІІ; світське ім’я Теофілакт II граф Тускулумський (італ. Teofilatto ІІ dei сonti di Tuscolo); дата народження невідома, м. Рим, тепер Італія — 09.04.1024, там само] — церковний діяч, Папа Римський упродовж 18.05.1012 — 09.04.1024.
|
Бенедикт VIII (Benedictus VІІІ) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Теофілакт II граф Тускулумський |
| Місце народження | Рим |
| Смерть | 09.04.1024 |
| Місце смерті | Рим |
| Напрями діяльності | церковне управління, дипломатія |
| Традиція/школа | християнство |
Життєпис
Походив з аристократичної родини графів Тускулумських, молодший брат Івана ХІХ (став наступним Папою Римським). Не мав священицького сану до сходження на папський престол.
Обставини, що спонукали його прийняти статус понтифіка, по’вязані з тривалою боротьбою з владу двох могутніх патриціанських родів — Кресцентіїв та Тускулумських. Після смерті попереднього папи (Сергія IV, пом. 12.05.2012) Кресцентії висунули на престол римського священника Григорія (відомий як антипапа Григорій VI). Теофілакт ІІ був вимушений втекти з м. Рима. Вже за кілька днів, по смерті патріарха роду Кресцентіїв, повернувся до столиці за сприяння німецького короля Генріха ІІ Святого. Був висвячений і обраний папою. Проявив себе ефективним церковним адміністратором і дипломатом.
Понтифікат
З постаттю Бенедикта VІІІ пов’язують започаткування традиції зміни імені понтифіка при обранні на престол.
14.02.1014 коронував Генріха ІІ на імператора Священної Римської імперії, до кінця життя зберігав із ним дружні стосунки.
Завдяки його політиці (підкорення родини Кресцентіїв, перемога над сарацинами, укладання перемир’я з норманами, придушення візантійського повстання у південній Італії) домігся відносного миру у Папській державі. Здійснив подорож до Німеччини (1020), де освятив кафедральний собор Св. Стефана у м. Бамберзі. Отримав від імператора урочисте підтвердження «Привілеїв» Оттона І Великого, визнання усіх дарів (земель, фортець, селищ, укріплень, патримоній, цензів тощо), наданих верховному понтифіку Піппіном ІІІ Коротким і Карлом І Великим.
За його понтифікату в тексті Символу віри під час чину меси Західної церкви було остаточно закріплено догмат про філіокве (1014), що стало одним із приводів розділення Вселенської церкви (див. Великий розкол 1054). Провів собори у м. Павії (1018, 1022), на яких було засуджено практику симонії, запроваджено санкції проти духовних осіб за порушення целібату, підтримано клюнійську реформу.
Намагався скликати за підтримки Генріха ІІ Вселенський собор, але ці плани зазнали невдачі через майже одночасну смерть папи та імператора.
Література
- Liber Pontificalis : in 2 vol. / Ed. by L. Duchesne. Paris : E. Thorin, 1886.
- McBrien R. P. Lives of the Popes: The Pontiffs from St. Peter to John Paul II. San Francisco : Harper San Francisco, 2000. 528 p.
- Mann H. K. The Lives of the Рopes in the Early Middle Ages : in 18 vol. London : Forgotten Books, 2018.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1. 392 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бенедикт VIII // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедикт VIII (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.08.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
