Бенедикт XIII
Бенеди́кт ХІІІ [Венедикт ХІІІ; лат. Benedictus ХІІІ; світське ім’я — П'єтро Франческо Орсіні де Ґравіна (італ. Pietro Francesco Orsini de Gravina), чернече ім’я — Вінченцо Марія (італ. Vincenzo Maria); 02.02.1649, м. Ґравіна-ін-Пулья, тепер регіон Апулія, Італія — 21.02.1730, м. Рим, Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 29.05.1724 — 21.02.1730, беатифікований Католицькою церквою.
|
Бенедикт XIII (Benedictus ХІІІ) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | П'єтро Франческо Орсіні де Ґравіна |
| Народження | 02.02.1649 |
| Місце народження | Ґравіна-ін-Пулья |
| Смерть | 21.02.1730 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі |
| Напрями діяльності | церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Походив з давнього аристократичного роду Орсіні (третій член цієї родини, який став понтифіком). Був старшим сином в родині, проти волі батьків у юнацькому віці відмовився від спадщини, 1668 вступив до домініканського ордену (див. Домініканці).
1671 був висвячений на священника, 1672 призначений кардиналом-священником. 1675 піднесений у сан єпископа і призначений єпископом Манфредонським (1675–1680). Призначення отримав за власним вибором — обрав цю єпархію як біднішу (за Салернську) й таку, що потребувала більшої пастирської опіки. Уславився внеском у розбудову єпархії: відновлював церкви, засновував лікарні для бідних тощо.
З 1680 — єпископ Чезени, з 1686 до обрання — архієпископ та Апостольський адміністратор Беневенто, залишив за собою управління архієпархією до кінця життя. За внесок у відбудову міста, яке двічі постраждало від сильних землетрусів (1688, 1702), отримав прізвисько «другого засновника» Беневенто.
У 1715–1724 — віце-декан Колегії кардиналів.
На конклаві Орсіні початково відмовлявся прийняти папський титул, але потім дав згоду, узяв ім’я Бенедикта XIV (на честь папи-домініканця Бенедикта XI). Після оголошення Бенедикта ХІІІ (Педро Мартінес де Луна, бл. 1342 — 1423) антипапою змінив порядковий номер імені.
Похований у домініканській базиліці Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі.
Понтифікат
Вів скромний, аскетичний спосіб життя. Переважну увагу приділяв чернечим і пастирським обов’язкам, прагнув зміцнити церковну дисципліну, протидіяти розкошествам церковної еліти. Разом з тим схарактеризований як слабкий політик і державець. Необачність і довірливість папи сприяла зловживанням серед його ближнього оточення. Реальне керування церковними і фінансовими справами перебрав на себе кардинал-секретар Нікколо Кошіа (який, задовольняючи власні інтереси, спустошив папську казну). Постать та аморальні дії Кошіа завдали тяжких репутаційних втрат понтифікату, спричинили вибухи невдоволення після смерті папи, а пізніше стали на заваді канонізації Бенедикта ХІІІ.
Папа сприяв розвитку духовної освіти: буллою 1725 зобов’язав єпископів засновувати семінарії у своїх єпархіях, утворив Конгрегацію семінарій (тепер Конгрегація католицької освіти), надав право всім головним домініканським освітнім закладам (зокрема Римському коледжу св. Томи, тепер Папський університет святого Томи Аквінського) присвоювати наукові ступені з теології студентам поза орденом. 1727 реформував на університет освітній заклад в Камерино (тепер державний заклад вищої освіти Università degli Studi di Camerino, UNICAM). Апостольська конституція «Maxima vigilantia» (1727) встановлювала обов’язок для кожного єпископа і монастиря в Італії створити архів.
У зовнішній політиці намагався залагодити стосунки з Королівством Обох Сицилій, надавши церкві широку автономію у духовних справах; конфліктував з королем Жуаном V Великодушним з питань призначення кардиналів, боровся з янсенізмом у Франції.
Висвятив близько 140 єпископів для кафедр у Німеччині, Франції, Англії та Нового світу. Канонізував багатьох святих (зокрема Бориса Київського, 1724). Втручання Бенедикта ХІІІ вирішило суперечку щодо мощів св. Августина, що спалахнула в м. Павії (Італія).
1726 видав фундаментальну працю «Opera liturgica», присвячену оновленню літургійного церемоніалу.
Визнання
Процес беатифікації й канонізації папи кількаразово відкривали (1755, 1931, 2004) й двічі відкладали. Після офіційного процесу 2012–2017 Бенедикт ХІІІ отримав титул Слуги Божого.
У містах Ґравіна-ін-Пулья та Беневенто встановлено статуї понтифіка на площах, названих на його честь.
Література
- Rendina С. I Papi. Storia e segreti. Roma : Newton & Compton, 1983. 863 р.
- Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000.
- Phillips Ch. The Illustrated History of the Рopes: an Authoritative Guide to the Lives аnd Works of the Рopes of the Catholic Church, with 450 images. London : Lorenz Books, 2018. 256 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бенедикт XIII // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедикт XIII (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.10.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
