Бен-Гуріон, Давид
Бен-Гуріо́н, Дави́д (івр. דוד בן-גוריון; ім’я при народженні — Грін, Давид Йосиф бен Авігдор; 16.10.1886, м. Плонськ, тепер Мазовецького воєводства, Польща — 01.12.1973, м. Тель-Авів, Ізраїль) — державний діяч, перший прем’єр-міністр (1948–1953) і перший міністр оборони (1948–1954) Ізраїлю, прем’єр-міністр і міністр оборони (1955–1963), міністр транспорту (1952). Депутат Кнесету 1949–1970 (І–VII скликання). 14.05.1948 зачитав Декларацію незалежності Ізраїлю.
|
Бен-Гуріон, Давид (דוד בן-גוריון) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Давид Йосиф бен Авігдор |
| Справжнє прізвище | Грін |
| Народження | 16.10.1886 |
| Місце народження | Плонськ, Польща |
| Смерть | 01.12.1973 |
| Місце смерті | Тель-Авів, Ізраїль |
| Місце діяльності | Ізраїль |
Зміст
Життєпис і діяльність
Походження й ранні роки
Народився у релігійній єврейській сім’ї (прізвище під час народження — Грін, змінене на Бен-Гуріон 1910 після здійснення алії).
Мати керувала домашнім господарством. Батько працював писарем у суді, належав до палестинофільського (протосіоністського; див. Сіонізм) руху Ховевей-Ціон, очолював місцевий осередок цієї організації у м. Плонську. Він вплинув на формування політичних поглядів сина, який у дитячому віці сприйняв ідеї сіонізму.
Релігійну освіту здобув у хедері (у віці 5–13 років відвідував 5 хедерів, два з яких були т. з. новими хедерами з викладанням івритом). Паралельно здобув початкову світську освіту. 1900 разом із друзями створив молодіжну організацію «Езра», яка мала на меті навчати дітей із бідних родин івриту і пропагувати серед них ідею виїзду до Палестини (діяла до 1904).
1904 переїхав до м. Варшави (Польща), плануючи вступити до Механіко-технічної школи імені Іполіта Вавельберга і Станіслава Ротванда (середній технічний навчальний заклад, діяв 1895–1951, з 1906 підготовка відповідала рівню закладів вищої освіти, 1951 заклад поглинула Варшавська політехніка). Через відсутність документів про світську освіту, які б дозволили записатися до цієї школи, продовжив викладати іврит.
У м. Варшаві долучився до Єврейської соціал-демократичної робітничої партії (Поалей-Ціон). Брав участь у Революції 1905–1907. Двічі був заарештований, звільнений завдяки втручанню батька, після чого повернувся до м. Плонська. Після повернення до рідного міста здійснив алію.
Рання діяльність у Палестині та США
У Палестині Бен-Гуріон долучився до місцевих осередків Поалей-Ціон. Працював у єврейських сільськогосподарських поселеннях. Після короткочасного повернення в Російську імперію (1908 прибув до м. Плонська для призову на строкову службу в армію, щоб убезпечити батька від переслідування за неявку сина, після чого дезертирував, нелегально виїхав із Російської імперії і повернувся до Палестини) продовжив жити в сільськогосподарських поселеннях, інтенсивно займаючись самоосвітою і беручи участь у діяльності своєї партії.
З 1910 був співробітником друкованого органу осередку «Поалей-Ціон» у Палестині — газет «Га-Ахдут» (івр. «האחדות» — «Єдність»). Під час роботи в газеті обрав псевдо «Бен-Гуріон», яке почав використовувати як прізвище.
1911–1912 мешкав у м. Салоніках (тепер Греція), де інтенсивно вивчав турецьку мову і готувався до вступу на юридичний факультет Стамбульського університету. 1912–1914 (з перервою на короткий виїзд до Палестини і приїзд до м. Плонська) навчався в університеті. У вересні 1914 повернувся до Палестини, де серед інших сіоністів опинився під наглядом поліції у зв’язку з початком Першої світової війни. 1915 висланий із Палестини за сіоністську діяльність. Після цього жив і працював у м. Нью-Йорку (США). Пропагував ідеї Поалей-Ціон серед місцевих євреїв. 1918 вступив до єврейського легіону у складі армії Великої Британії. У складі легіону виїхав до Єгипту, а звідти — до Палестини. На початку 1919 отримав відпустку, з якої до частини не повернувся.
Діяльність у Палестині в роки британського мандата
У лютому 1919 зробив невдалу спробу об’єднати в одну партію палестинські осередки двох лівих сіоністських партій («Поалей-Ціон» і «Га-Поель га-Цаїр»). Зазнавши поразки під час цієї спроби, ініціював створення нової лівої партії — «Ахдут га-Авода» (івр. «אחדות העבודה» — «Єдність праці»). До неї увійшла частина колишніх активістів «Поалей-Ціон» і «Га-Шомер га-Цаїр». Бен-Гуріон очолював цю партію разом із Б. Кацнельсоном (1887–1944; тепер Ізраїль) до її першого злиття з «Га-Шомер га-Цаїр» і утворення партії «МАПАЙ».
1920 спробував налагодити співпрацю з Лейбористською партією Великої Британії, для чого здійснив тривалу поїздку до м. Лондона. Після повернення до Палестини (1921) став членом секретаріату створеного 1920 лівого профспілкового об’єднання «Гістадрут» (івр. «הסתדרות» — «Федерація», скорочена назва від «ההסתדרות הכללית של העובדים בארץ ישראל» — «Загальна федерація робітників Землі Ізраїлю»). У наступні роки активно займався організаційною профспілковою роботою і розвивав мережу партії «Ахдут га-Авода».
1930 був одним з ініціаторів злиття партій «Ахдут га-Авода» і «Га-Шомер га-Цаїр» у партію «МАПАЙ». З 1930 — перший голова цієї партії. Новоутворена політична сила стала лівим крилом Сіоністської організації (тепер Всесвітня сіоністська організація). «МАПАЙ» афілійована з профспілковим об’єднанням «Гістадрут» (членство у профспілці було обов’язковою умовою прийому в партію).
З 1933 — член виконкому, 1935–1940 — голова Єврейського агентства (тепер Єврейське агентство для Ізраїлю — Сохнут). У цей період у Єврейському агентстві створено відділи, які курували низку життєво важливих галузей життя євреїв Палестини і стали базою для створених 1948 міністерств.
Після запровадження британською адміністрацією значних обмежень на в’їзд євреїв розгорнув роботу зі здійснення нелегальної алії.
Під час Другої світової війни, незважаючи на конфлікт із британською адміністрацією щодо обмежень на в’їзд євреїв до Палестини, підтримав масовий вступ євреїв до британської армії для боротьби проти нацистської Німеччини.
Бен-Гуріон засуджував діяльність парамілітарних сіоністських груп проти британців. Він виступив проти організованих «Іргун» під керівництвом М. Бегіна терористичних актів, жертвами яких були як представники британської адміністрації, так і мирне арабське і єврейське населення.
Після 1945 керував відділом безпеки Єврейського агентства (відповідник міністерства оборони). Займався закупівлею зброї для майбутньої Війни за незалежність і налагодженням контактів з єврейськими парамілітарними групами.
Бен-Гуріон брав участь у підготовчих нарадах Вааду Леумі (івр. «הוועד הלאומי» — «Національна рада», представницький орган [передпарламент] у системі самоуправління євреїв Палестини періоду британського мандата), на яких готувалося проголошення незалежності. На останній нараді за його участі дату проголошення призначено на 14.05.1948 (за 8 годин до завершення терміну дії мандата Великої Британії на Палестину). Здійснив остаточну редакцію написаного М. Шаретом (1894; Україна — 1965; Ізраїль) тексту Декларації незалежності Ізраїлю.
14.05.1948 виголосив Декларацію незалежності Ізраїлю в будівлі Тель-Авівського музею образотворчих мистецтв (тепер Зала Незалежності).
Діяльність після проголошення незалежності
Як голова уряду й міністр оборони новопроголошеної держави керував обороною Ізраїлю після початку вторгнення сусідніх арабських держав у перший день існування Ізраїлю. Організував стримування просування супротивника упродовж першого тижня бойових дій (найкритичніший момент в умовах дефіциту зброї й боєприпасів), логістику постачання озброєнь після надходження перших кораблів із допомогою з Європи, інтеграцію колишніх парамілітарних груп в Армію оборони Ізраїлю, а згодом — успішні наступальні операції на кількох фронтах. Вони завершилися припиненням вогню 07.01.1949 і укладенням перемир’я з більшістю арабських країн у наступні місяці.
Після завершення Війни за незалежність був одним з ініціаторів перенесення столиці до м. Єрусалима (не визнано більшістю країн-членів ООН) і перемовин із Німеччиною про компенсаційні виплати за розграбоване нацистами єврейське майно в Європі. Незважаючи на несприйняття цих перемовин значною частиною населення й лідерами кількох політичних партій Ізраїлю, відповідну угоду укладено й ратифіковано 1952. Це дозволило Ізраїлю стабілізувати економічну ситуацію.
07.12.1953 подав у відставку у зв’язку з емоційним виснаженням. Разом із родиною оселився в окремому будинку в заснованому 1952 кібуці Сде-Бокер (пустеля Негев, неподалік від м. Беер-Шеви).
1955 повернувся до політичного життя, погодившись обійняти посади міністра оборони (21.02.1955), прем’єр-міністра (02.11.1955). Організував 1955–1956 кілька операцій у відповідь на агресивні дії єгипетських військ у Гази Секторі (на той час зайнятий єгипетськими військами, але не анексований Єгиптом), водночас уникаючи масштабного протистояння. 1956 уклав домовленості з Великою Британією і Францією про спільні дії проти Єгипту у відповідь на націоналізацію останнім Суецького каналу.
29.10.1956 розпочалася військова операція Армії оборони Ізраїлю проти Єгипту (Див. Арабо-ізраїльський конфлікт). Упродовж тижня ізраїльські війська повністю зайняли Синайський півострів. Зваживши на вимушену відмову Франції й Великої Британії від спільних бойових дій і міжнародний тиск, Бен-Гуріон погодився припинити бойові дії й вивести війська з півострова, а згодом і з Сектору Гази.
У подальші роки Бен-Гуріон досяг дипломатичного зближення з Туреччиною, Іраном (дружні відносини зберігалися до Ісламської революції 1979), і Ефіопією, зміцнив співпрацю з Францією, Великою Британією і Німеччиною. 1963 подав у відставку з урядових постів у зв’язку з конфліктом з іншими лідерами партії «МАПАЙ», зберігши за собою мандат депутата Кнесету.
1965 створив власну партію лівого напряму — Робітничий список Ізраїлю (івр. רשימת פועלי ישראל), яка мала обмежений успіх на виборах і залишилася в опозиції. Партія вийшла з опозиції 1967 перед Шестиденною війною, коли депутат від неї М. Даян (колишній начальник Генерального штабу Армії оборони Ізраїлю прийняв портфель міністра оборони).
Після смерті дружини 1968 Бен-Гуріон майже не брав участі в політичному житті. 1970 склав мандат депутата Кнесету, мешкаючи у своєму будинку в кібуці Сде-Бокер та у власному в м. Тель-Авіві. Помер у м. Тель-Авіві. Похований поблизу кібуцу Сде-Бокер.
Визнання
1949 став першим лауреатом Премії Соломона Бубліка в галузі громадської служби (Єврейський університет у Єрусалимі).
Відзначений Літературною премією імені Бяліка (1951 і 1971).
Меморіалізація
На його честь названо Університет імені Бен-Гуріона в Негев (м. Беер-Шева), Міжнародний аеропорт імені Бен-Гуріона, освітній і дослідницький центр (мідрешет) поблизу кібуцу Сде-Бокер, Національний центр дослідження сонячної енергії імені Бен-Гуріона та інші установи; вулиці в містах Єрусалимі, Тель-Авіві, Бат-Ямі, Раанані й інших містах і поселеннях Ізраїлю, а також у містах Берліні (Німеччина), Ель-Пасо (шт. Техас, США), Сан-Паулу (Бразилія), перехрестя у м. Нью-Йорку і площі в Ріо-де-Жанейро й Порту-Алегре (Бразилія), парк у м. Пачука-де-Сото (Мексика). Також його іменем названо середні й початкові школи в містах Єрусалимі, Хайфі, Реховоті та інших містах Ізраїлю й у м. Вальпараїсо в Чилі. У м. Парижі частину набережної Бранлі (7-й округ) названо «Еспланада Д. Бен-Гуріона». На батьківщині в м. Плонську його іменем названо сквер і встановлено пам’ятний знак. У м. Лондоні на будинку, у якому зупинявся Бен-Гуріон, встановлено меморіальну табличку.
У м. Тель-Авіві й кібуці Сде-Бокер у будинках, у яких мешкав Бен-Гуріон, діють будинки-музеї. Скульптурний пам’ятник встановлено у кібуці Сде-Бокер, погруддя — у терміналі Міжнародного аеропорту імені Бен-Гуріона.
Твори
- А н г л. п е р е к л. — Rebirth and Destiny of Israel. New York : Philosophical Library, 1954. 539 p.
- Israel: Years of Challenge. Tel Aviv : Massadah — P. E. C. Press Ltd., 1963. 240 p.
- Memoirs. Cleveland : The World Publishing Co., 1970. 216 p.
- My Talks with Arab Leaders. Jerusalem : Keter Books, 1972. 342 p.
Література
- Teveth Sh. Ben-Gurion and the Palestinian Arabs: From Peace to War. Oxford; New York : Oxford University Press, 1985. 234 p.
- Weitz Y. The Founding Father and the General: David Ben-Gurion and Moshe Dayan // Middle Eastern Studies. 2011. Vol. 47. № 6. P. 845–861.
- Aronson Sh. David Ben-Gurion and the Jewish Renaissance / Trans. from Hebrew. Cambridge : Cambridge University Press, 2014. 478 p.
- David Ben-Gurion: Politics and Leadership in Israel / Ed. by R. W. Zweig. London : Routledge, 2015. 316 p.
- Ханін В., Романюк А., Чернін В. Держава Ізраїль: політика і суспільство. Львів : Львівський національний університеті мені Івана Франка, 2017. 372 с.
- Reynold N. The War of the Zionist Giants: David Ben-Gurion and Chaim Weizmann. Lanham : Lexington Books, 2018. 286 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бен-Гуріон, Давид // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бен-Гуріон, Давид (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
