Бегін, Менахен Вульфович
Бе́гін, Мена́хем (16.08.1913, м. Брест-Литовськ, тепер м. Брест, Білорусь — 09.09.1992, м. Тель-Авів, похований у м. Єрусалимі, Ізраїль) — державний діяч, прем’єр-міністр Ізраїлю (1977–1983), лауреат Нобелівської премії миру (1978).
|
Бегін, Менахен Вульфович (מנחם בגין) | |
|---|---|
| Народження | 16.08.1913 |
| Місце народження | Брест (Білорусь) |
| Смерть | 09.09.1992 |
| Місце смерті | Тель-Авів |
| Місце поховання | Єрусалим |
| Alma mater | Варшавський університет |
| Місце діяльності | ізраїль |
| Напрями діяльності | політика, влада державна |
Життєпис
Народився в сім’ї секретаря юдейської релігійної громади. Здобув базову релігійну освіту (див. Хедер).
Після закінчення гімназії в м. Бресті (1931) навчався у Варшавському університеті, 1935 закінчив юридичний факультет.
Із дитячого віку був членом молодіжних сіоністських (див. Сіонізм) організацій у Польщі, пізніше — активіст організації сіоністів-ревізіоністів (прихильники В. Жаботинського).
1940–1941 ув’язнений в СРСР. Служив 1941–1943 в армії генерала В. Андерса.
1943–1948 — активіст підпільних сіоністських організацій у Палестині (мандатна територія Великої Британії). Після проголошення Ізраїлю брав участь у політичному житті країни: депутат Кнесету з 1949 (лідер парламентської опозиції до 1967 і 1970–1977), міністр без портфеля в урядах Л. Ешколя (1895; тепер Україна — 1969; Ізраїль) (1967–1969) і Г. Меїр (1969–1970), прем’єр-міністр (1977–1983).
Після відставки відійшов від політичного життя. Помер у м. Тель-Авіві. Похований у м. Єрусалимі на цвинтарі Оливкової гори.
Діяльність
Долучився до сіоністського руху під впливом батька у дитячі роки (став членом брестського осередку скаутської організації Га-Шомер га-Цаїр 1923 у віці 10 років).
Навчаючись у старших класах гімназії, відійшов від Сіоністської організації (тепер Всесвітня сіоністська організація). 1929 долучився до парамілітарної організації сіоністів-ревізіоністів «Бейтар», яка перебувала під ідейним впливом В. Жаботинського.
Перед початком Другої світової війни очолив польський відділ «Бейтар». У вересні 1939 зробив невдалу спробу сформувати загони активістів «Бейтар» у складі польської армії для опору нацистам (див. Нацизм; отримав відмову командування Війська Польського на відповідне клопотання).
1939–1940 перебував у підпіллі на окупованій (див. Окупація) території. 1940 перейшов кордон між окупованою Німеччиною Польщею й Литвою. Після анексії Литви СРСР заарештований і засуджений до 8 років виправно-трудових таборів. Звільнений 1941 як громадянин Польщі для мобілізації до польської армії В. Андерса.
1943, перебуваючи в підмандатній Палестині, вийшов із лав армії В. Андерса й перейшов у підпілля. 1944–1947 — організатор бойових акцій воєнізованого сіоністського формування «Іргун» (організація не підкорялася Сіоністській організації) проти представників британської цивільної й військової адміністрації. 14.05.1948 брав участь у зіткненнях між формуванням «Іргун» і арабськими воєнізованими формуваннями. Наступного дня після проголошення незалежності Ізраїлю заявив про вихід «Іргун» із підпілля. 01.06.1948 підписав угоду з головою тимчасового уряду Ізраїлю Д. Бен Гуріоном про входження «Іргун» до Армії оборони Ізраїлю (фактично відбулося у серпні 1948).
У серпні 1948 заснував партію «Херут» (івр. «Свобода»), яка перебувала на позиціях сіонізму-ревізіонізму. Створення цієї партії викликало суперечливу реакцію інтелектуалів єврейського походження. 04.12.1948, під час поїздки Бегіна до США, у газеті «Нью-Йорк таймс» (англ. «The New York Times») надруковано відкритий лист із обвинуваченнями на адресу Бегіна, «Іргун» і партії «Херут» у шовінізмі, правому радикалізмі, тероризмі та близькості їхньої політичної філософії до нацистських і фашистських партій. Документ підписали А. Айнштайн і Г. Арендт.
1949 обраний до Кнесету першого скликання (партія «Херут» здобула 11,5 % голосів). До 1967 очолював опозицію урядам, які формували ліво-сіоністські партії. 1967 уперше ввійшов до уряду як міністр без портфеля (уряд національної єдності Л. Ешколя, сформований під час Шестиденної війни (див. також Арабо-ізраїльські війни). Був членом уряду до 1970, причому його партія залишалася в опозиції до парламентської більшості. 1970–1977 — лідер парламентської опозиції.
Бегін і його партія перебували на радикально націоналістичних позиціях, виступаючи за експансію на територію сусідніх країн (передусім Лівану, Сирії та Йорданії) і створення так з.ваного Великого Ізраїлю, проти укладення угоди про репарації з Федеративною Республікою Німеччина (ФРН). Під час підготовки до підписання угоди 1952 активісти партії «Херут» вчинили спробу замаху на федерального канцлера ФРН К. Аденауера.
1973–1977 популярність Бегіна і партії «Херут» зросла. На це вплинуло об’єднання «Херут» та інших правих партій у блок «Лікуд», сприйняття населенням наслідків війни Судного дня, корупційні скандали довкола уряду І. Рабина, активна агітаційна кампанія «Херут» серед соціально незахищених верств, зокрема серед єврейських біженців із арабських країн, пом’якшення зовнішньополітичної риторики Бегіна (зокрема відмова від експансіоністських гасел) і намагання здобути прихильність релігійних громадян на противагу підкреслено секуляристській політиці правлячої партії.
Після здобуття перемоги блоку «Лікуд» (основну роль у ньому відігравала партія «Херут») на виборах 1977 Бегін став прем’єр-міністром. На чолі уряду провів низку ліберальних реформ, радикально зменшивши роль держави в економічному житті. Наслідком цих дій стала гіперінфляція 1981–1985 (191 % — 1983, 445 % — 1984, у 1985 показник інфляції зменшено до 185 % завдяки започаткованій новим урядом програмі надзвичайної економічної стабілізації і заміні з 01.01.1986 знеціненого шекеля новим шекелем за курсом 1:1000).
Перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, Бегін започаткував мирний процес з арабськими країнами, підписавши Принципи для укладання мирної угоди між Єгиптом і Ізраїлем і Принципи миру на Близькому Сході (обидві — вересень 1978) й уклавши першу повноформатну мирну угоду з Єгиптом (Кемп-Девідська угода 1979 з президентом Єгипту А. Садатом).
Після виконання передбачених угодою з Єгиптом умов (виведення ізраїльських військ із Синайського півострова 1982) Бегін ініціював вторгнення до Лівану (див. Ліванська війна 1982). Приводом для цього стала громадянська війна в Лівані, яка тривала з 1975 і супроводжувалася інтервенцією військ Сирії й численними актами насильства проти мирного населення. Непопулярність серед населення Ізраїлю рішення про втручання у громадянську війну в Лівані на тлі серйозної економічної кризи й особистих проблем (смерть дружини, із якою він перебував у шлюбі з 1939) викликали у Бегіна нервовий зрив. 10.10.1983 він подав у відставку і відійшов від політичного життя.
Нагороди
Нобелівська премія миру (1978, разом із А. Садатом) за укладання мирного договору з Єгиптом.
Визнання
На честь Бегіна названо вулиці в містах Єрусалимі, Тель-Авіві й інших містах Ізраїлю; у низці міст і поселень Ізраїлю встановлено пам’ятні знаки або таблички.
1998 вийшов біографічний фільм «Бегін» (режисер — У. Інбар; нар. 1964, Ізраїль), у якому головну роль зіграв М. Івгі (нар. 1953; Марокко).
24.03.1998 Кнесет ухвалив Закон про увічнення пам’яті Бегіна.
У м. Єрусалимі 2004 відкрито Центр спадщини Бегіна (щорічно присуджує Премію Бегіна особам або організаціям, що зробили суттєвий внесок на користь Ізраїлю або його народу), у складі якого працюють Музей Бегіна, науковий архів (філія Державного архіву Ізраїлю), Науково-дослідницький інститут боротьби за незалежність Ізраїлю й археологічний сад.
2013 погруддя Бегіна встановлено в м. Бресті.
Твори
- The Revolt. Story of the Irgun. New York : Henry Schuman, 1951. 386 p.
- White Nights; The Story of a Prisoner in Russia. London : Macdonals, 1957. 240 p.
Література
- Gervasi F. The Life and Times of Menahem Begin: Rebel to Statesman. New York : G. P. Putnam’s Sons, 1979. 382 p.
- Sofer S. Begin: An Anatomy of Leadership. Oxford; New York : B. Blackwell, 1988. 305 p.
- Shilon A. Menachem Begin, A Life. New Haven; London : Yale University Press, 2012. 584 p.
- Ханін В., Романюк А., Чернін В. Держава Ізраїль: політика і суспільство. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2017. 372 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бегін, Менахен Вульфович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бегін, Менахен Вульфович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
