Берегиня
Береги́ня — багатозначний термін.
Значення терміна
1) В язичницьких віруваннях східних слов’ян — міфічна істота, нижчий дух. Походження терміна достеменно невідоме: різні автори виводять назву від слів «берег» (а відтак пов’язують з повір’ями про русалок), «прегиня» — пагорб, порослий лісом, «брег» — також і «гора» (з духами лісів чи гір відповідно). У лічених фрагментарних згадках про берегинь термін вжито у множині; їхній вигляд, риси і функції з джерел невідомі.
Так, Б. Рибаков припускав семантичну спорідненість між словами «берегиня», «берег» і «оберігати», тому співвідносив їх з добрими духами й русалками, проте його концепція пізніше піддана критиці (С. Ніколаєв, О. Страхов, Ю. Буйських). У середньовічних християнських джерелах 12–15 ст. («Слово святого Григорія»; «Слово св. Івана Золотоустого») вірування у берегинь згадано з негативними конотаціями. В етнографічних і фольклорних розвідках 19 — початку 20 ст., зібраних на теренах України, згадки про берегинь відсутні.
2) Неоміфологічний конструкт образу «давньоукраїнської язичницької богині», відірваний від історичних, етнографічних та археологічних джерел. Вірування у «богиню Берегню» подаються як історично вкорінене, автентичне, праукраїнське світоглядно-культурне явище. Берегиню презентують як богиню родючості, що дає і плекає життя, покровительку врожаїв; божество Добра, захисту, що оберігає від лиха (Берегиня-Мати); охоронницю дівочої цноти та подружньої вірності, ладу в сім’ї; «хатню» богиню, захисницю дітей від зла і хвороб. Символізує Мати-природу, Жінку-мати, Дерево життя. Назагал витлумачують як езотеричний жіночий образ (див. Езотеризм), архетип природних і людських захисних сил. Традиційним зображенням Берегині (на вишивках, рушниках, писанках) вважають стилізовану жіночу фігуру з піднесеними догори руками; їй приписують цілу шерегу символів, поширених в українській культурі. З традиціями зображення Берегині пов’язують, зокрема, образ Оранти у Софійському соборі в Києві.
Всі подібні інтерпретації є предметом дискусій. Більшість академічних дослідників вважають образ «давньоукраїнської богині Берегині» псевдонауковою конструкцією, продуктом літературної романтичної творчості (В. Рубан, В. Скуратівський, С. Плачинда, В. Войтович), аматорського краєзнавства. На хвилі національного відродження і пошуків етнічної ідентичності це призвело до формування метанаративу «української міфології». Як наслідок, образ Берегині поширився у публічному просторі; став одним із базових у неоязичництві, рідновірстві; набув історично невластивого сакрального значення.
3) Відомі спроби ототожнити Берегиню з «Перегенею» — персонажем календарних обрядів обжинків (рядженою дівчиною, яку молодь водила селом; обрядодійство відоме з етнографічних розвідок на Полтавщині та Черкащині). В академічних колах подібне припущення заперечується.
4) Переносно — жінка-хранителька домашнього вогнища, сімейного затишку, злагоди в родині, жінка-мати; ширше — Батьківщина-Україна.
Цитата
«Греки роблять жертвоприношення грому і блискавиці і Вилу, богу вавилонському, якого побив Данило пророк; тим же богам требу кладуть і творять і словенський люд — Вилам і Мокоші, Диві, Перуну, Хорсу, Роду й рожаниці, упирям і берегиням та Переплуту…
…Це ж словени почали трапезу ставити Роду і рожаницям, раніше їхнього бога Перуна, а ще раніше клали треби упирям і берегиням»Цитата за: Слово святого Григорія // Християнство на теренах України I–XI ст. Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах України від апостола Андрія до князя Володимира. Київ : Наукова думка, 2000. С. 407–409.
Література
- Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. Москва : Наука, 1981. 607 с.
- Християнство на теренах України I–XI ст. Україна на сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес поширення християнства на теренах #України від апостола Андрія до князя Володимира. Київ : Наукова думка, 2000. 486 с.
- Орлова Т. В. Міфологема «Берегині» в світлі критики українських суспільствознавців // Сторінки історії. 2010. Вип. 31. С. 205–213.
- Покуль О. Еволюція образу жінки-берегині у вимірі української постмодерної культури // Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2016. Вип. 29. С. 130–140.
- Буйських Ю. «Берегиня»: спроба деконструкції одного «кабінетного» міфа // Україна модерна. 2018. URL: https://uamoderna.com/md/buyskykh-berehynia-myth
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Берегиня // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берегиня (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
