Берінг, Еміль Адольф фон
Бе́рінг, Емі́ль Адо́льф фон (нім. Behring, Emil Adolf von; 15.03.1854, с. Гансдорф, тепер с. Лавиці Ілавського повіту Вармінсько-Мазурського воєводства, Польща — 31.03.1917, м. Марбург, тепер земля Гессен, Німеччина) — вчений у галузі бактеріології, один із основоположників імунології, перший лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини (1901), член Американської академії мистецтв і наук (з 1902), почесний доктор Національного автономного університету Мексики (з 1910); Віттенберзького університету.
|
Берінг, Еміль Адольф фон (Behring, Emil Adolf von) | |
|---|---|
| Народження | 15.03.1854 |
| Місце народження | Лавиці |
| Смерть | 31.03.1917 |
| Місце смерті | Марбург |
| Alma mater | Гумбольдтський університет Берліна |
| Напрями діяльності | імунологія |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Грифона (1895), Королівської Корони (Пруссія) ІІ класу (1896), із зіркою (1916), Червоного орла ІІ класу (1912), Залізний хрест ІІ класу на білій стрічці (1915); орден Почесного легіону (1895). |
| Лауреат Нобелівської премії - фізіологія та медицина | 1901 |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї шкільного вчителя. Навчався в гімназії в м. Гогенштайні (тепер м. Ольштинек, Польща). Інтерес до медицини виявив уже в гімназії, але родина не мала грошей для вищої медичної освіти.
Закінчив Медико-хірургічний інститут Фрідріха Вільгельма (1878), отримав диплом лікаря. Захистив дисертацію в галузі офтальмології в Берлінському університеті імені Фрідріха Вільгельма (тепер Гумбольдтський університет Берліна). Згодом склав державні іспити та отримав ліцензію на лікарську практику (1880). Здобув медичну освіту державним коштом (за це повинен був вісім років відслужити військовим лікарем в армії). Був призначений на посаду асистента хірурга в кавалерійському полку в м. Позене (1881; тепер м. Познань, Польща). Під час служби досліджував використання засобів дезінфекції для лікування інфекційних хвороб у бойових умовах. Військове командування, зацікавлене у попередженні епідемій, відрядило Берінга у м. Бонн для вивчення експериментальних методів фармакології.
1887 займався дослідженнями в Інституті фармакології Боннського університету. Рік працював в Академії військово-медичної освіти імені Кайзера Вільгельма у м. Берліні; займався переважно проблемами антисептики. Після демобілізації (1889) працював асистентом Р. Коха в Інституті гігієни Берлінського університету імені Фрідріха Вільгельма (тепер Гумбольдтський університет Берліна). Після заснування Королівського прусського інституту інфекційних захворювань у м. Берліні (1891; тепер Інститут Роберта Коха) разом із Р. Кохом (який очолив інститут) перейшов працювати до цієї установи. Досліджував правець і дифтерію.
Призначений доцентом Університету Галле (1894; тепер Галле-Віттенберзький університет імені Мартіна Лютера), читав лекції у галузі медицини. Від 1895 мешкав у м. Марбурзі, працював професором гігієни та директором Інституту гігієни в Марбурзькому університеті імені Філіппа. Заснував там Інститут експериментальної терапії (1898), директором якого був до кінця життя. 1904 при інституті засновано компанію «Берінгверке» («Behringwerke») з виробництва вакцин проти правця та дифтерії.
Дійсний таємний радник Таємної ради Пруссії (з 1903).
Помер від швидкоплинної пневмонії, похований у м. Марбурзі.
Наукова діяльність
З 1889 у групі Р. Коха досліджував правець і дифтерію. На той час були відомі висновки бактеріологів Ф. А. Й. Леффлера (1852–1915; Німеччина) і П. П. Е. Ру, що причиною смерті від цих хвороб є не самі бактерії, а вироблені ними токсини.
Берінг припустив можливість успішного лікування дифтерії методом нейтралізації токсинів. 1890 продемонстрував спосіб захисту тварин від токсинів дифтерійних бактерій — ін’єкцію антитоксину із сироватки крові імунізованих тварин. Разом із колегами С. Кітасато (1853–1931; Японія) та Е. Верніке (1859–1928; Німеччина) опублікував результати досліджень, які підтверджували, що сироватка крові імунізованих мікробним токсином тварин інактивує (знешкоджує) токсини. Субстанцію з сироватки інфікованих тварин назвали «антитоксином» (тепер антитіла). П. Ерліх (співробітник наукового відділення Р. Коха) запропонував для масштабного виробництва дифтерійного антитоксину використовувати сироватку коня. Берінг розробив метод стандартизації зразків сироватки. 1892 комерційна фірма фінансувала розробку Берінга, сироватку почали застосовувати у медичній практиці.
Створив вакцину, що забезпечувала довготривалий активний імунітет проти захворювання дифтерією (1913). Відкрив феномен підсилення імунітету за умови введення роздрібнених доз токсину (феномен Берінга).
Досліджував одну з найпоширеніших смертельних хвороб того часу туберкульоз (сухоти). Як Р. Кох та інші бактеріологи, намагався створити туберкульозний антитоксин (безуспішно). Запропонував рекомендації щодо зниження захворюваності на туберкульоз великої рогатої худоби і дезінфекції молока (актуальні й сьогодні).
Розробив вакцину проти правця, яка рятувала життя солдат під час Першої світової війни. Створення вакцин проти дифтерії та правця вчений вважав вершиною своєї наукової діяльності.
Серед нечисленних учнів Берінга — мікробіолог і патологоанатом Й. А. Г. Фібігер.
Нагороди та визнання
Лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (1901) «за роботи, присвячені сироватковій терапії, особливо за її застосування при лікуванні дифтерії, що відкрило нові шляхи у медичній науці і тим самим дало до рук лікарів переможну зброю проти хвороби та смерті»; премії Кемерона у галузі терапії Единбурзького університету за сироватку від дифтерії (1894).
Нагороджений орденами:
- Грифона (1895; Німеччина),
- Королівської Корони (Пруссія) ІІ класу (1896), із зіркою (1916),
- Червоного орла ІІ класу (1912; Пруссія),
- Залізним хрестом ІІ класу на білій стрічці (1915) за вакцину проти правця.
Офіцер ордена Почесного легіону (1895; Франція).
Почесний громадянин м. Марбурга.
Зведений кайзером Вільгельмом ІІ до спадкового дворянства (1901).
Ім’я Берінга носила американо-німецька компанія «Дейд Берінг» («Dade Behring»), що займалася виробництвом устаткування для мікробіологічних, біохімічних та клінічних досліджень (1997–2007).
Ім’я вченого збереглось у назві розташованого в США підрозділу австралійської біофармацевтичної групи «Комменвелс Сірум Леборетріс» («Commonwealth Serum Laboratories») — компанії Сі Ес Ел Берінг («CSL Behring»), німецьке відділення якої походить від заснованої вченим компанії «Берінгверке» («Behringwerke»).
В Університеті м. Марбурга засновано премію його імені.
У вересні 2006 у м. Марбурзі був створений фонд Берінга — Рентгена для підтримки університетської медицини в Гіссенському університеті імені Юстуса Лібіга і Марбурзькому університеті імені Філіппа.
На честь вченого названі кратер на Місяці (1979), астероїд 65685 Берінг (1990).
До 50-ліття відкриття протидифтерійної сироватки в Німеччині випущено дві марки із зображенням вченого (1940).
Додатково
У нобелівській промові Берінг наголосив, що «без попередньої роботи Ф. Леффлера і П. Ру сироваткової терапії дифтерії не було б».
1896 одружився з Ельзою Спінола (донька одного з директорів Берлінського шпиталю). 1897 на Капрі придбав віллу, яку назвав «Спінола». Тепер ця вілла має назву «Берінг». В їхній родині було шестеро дітей.
Мав важкий і вимогливий характер; міг працювати цілодобово, забуваючи про власні потреби; у Берінга було мало близьких друзів і послідовників.
Праці
- Die praktischen Ziele der Blutserumtherapie. Leipzig : G. Thieme, 1892. 66 p.
- Diphterie. Berlin : Hirschwald, 1901. 185 p.
- Aetiologie und aetiologische Therapie des Tetanus. Berlin : Hirschwald, 1904. 107 p.
- Einführung in die Lehre von der Bekämpfung der Infektionskrankheiten. Berlin : Springer, 1912. 500 p.
Література
- Linton D. S. Emil von Behring. Infectious Disease, Immunology, Serum Therapy. Philadelphia : American Philosophical Society, 2005. 580р.
- Данилова В. М., Виноградова Р. П., Комісаренко С. В. Внесок Нобелівських лауреатів початку ХХ ст. в розвиток молекулярної імунології: Е. Берінг, І. Мечников, П. Ерліх, Ш. #Ріше, Ж. Борде, К. Ландштейнер // The Ukrainian Biochemical Journal. 2018. Vol. 90. №6. С. 126–142.
- Varela M., Shaughnessy M. Enter the World of Microbiology: Interviews About the World's Most Famous Microbiologists. New York : Nova Science Publishers, 2019. 294 p.
- Emil von Behring. Facts // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/1901/behring/facts/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Данилова В.М. Берінг, Еміль Адольф фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берінг, Еміль Адольф фон (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
