Бактеріологія
Бактеріоло́гія — розділ мікробіології, що вивчає морфологію, фізіологію, біохімію, систематику, генетику й еволюцію бактерій, а також їхню роль і поширення в природі.
Історична довідка
Появу бактеріології як науки пов’язують з відкриттями А. Левенгука, який уперше виявив і описав одноклітинні організми. Його праці стали основою подальших досліджень в галузі бактеріології, а період її становлення отримав назву «морфологічного» або «початкового».
Другий етап розвитку бактеріології — «фізіологічний», пов’язаний із дослідженнями Л. Пастера: 1857 вчений показав, що бродіння можливе завдяки дріжджам, 1859–1864 вивчав теорію самозародження мікроорганізмів. Встановлені фізіологічні властивості мікроорганізмів Пастер почав використовувати в практичній медицині. Зокрема описав особливості спалахів сибірки, провів експерименти з посівами пташиної холери й експериментальні ін’єкції імунізації [1881 вакциною проти сибірки із послабленим збудником; 1885 завдяки вакцині проти сказу вперше врятовано людину — Й. Майстера (1876–1940; Франція)].
З відкриттям Д. Івановським у 1892 вірусів, бактеріологія стає частиною мікробіології. Остання (крім дослідження морфології окремих прокаріотів) охоплює вивчення імунологічних реакцій, епідеміологічних властивостей широкого спектру бактерій, генетичних особливостей і еволюції різних класів мікроорганізмів, зокрема й вірусів.
Характеристика
Як науковий напрям включає в себе декілька підрозділів, зокрема медичну, загальну, промислову, санітарну, сільськогосподарську бактеріологію. Медична бактеріологія вивчає біологічні особливості бактерій, які спричиняють інфекційні захворювання людини. Розробляє методи виділення бактерій, діагностики, специфічної профілактики й лікування інфекційних хвороб, пов’язані з ними проблеми імунітету. Основними методами напряму є бактеріологічний (посів бактеріальних культур, виділення чистих культур), серологічний (дослідження антигенів і антитіл), експериментальний і бактеріоскопічний.
Загальна бактеріологія вивчає морфологічні, фізіологічні, еволюційні, генетичні, таксономічні особливості бактерій та їхнє поширення в природі.
Промислова бактеріологія вивчає певні групи бактерій, які мають практичне значення для технологічних процесів промислового виготовлення продуктів харчування, вітамінів, антибіотиків, стимуляторів росту, кислот органічних, ферментів тощо.
Санітарна бактеріологія вивчає мікрофлору харчових продуктів, розробляє заходи щодо покращення її якості й профілактики гострих інфекційних хвороб і токсикоінфекцій.
Ветеринарна бактеріологія вивчає особливості збудників інфекційних хвороб тварин. Сільськогосподарська бактеріологія вивчає роль бактерій у формуванні ґрунтів, їхній родючості, живленні сільськогосподарських рослин, переробці сільськогосподарської продукції.
Розвиток в Україні
Над вивченням чуми й виділенням її збудника працював Д. Самойлович. Його праці стали фундаментальними для розвитку епідеміології як окремої галузі медицини. Збудника амебної дизентерії відкрив Ф. Леш (1840–1903; тепер Росія). 1886 в м. Одесі була створена друга в світі (після Паризької) бактеріологічна станція, яку очолив І. Мечников. Заснування станції стало можливим після відрядження М. Гамалії до м. Парижа з проханням до Л. Пастера про допомогу в організації бактеріологічної станції в м. Одесі. Пастер передав до м. Одеси матеріал для щеплення проти сказу великої рогатої худоби.
У створенні станції брав участь також Я. Ю. Бардах (1857; тепер Росія — 1929; тепер Україна). У лабораторії І. Мечникова працював мікробіолог та імунолог О. М. Безредка (1870; тепер Росія — 1940; Франція), який 1897 отримав ступінь доктора медицини в Паризькому університеті. З 1916 Безредка обіймав посаду заступника директора Інституту Пастера — провідної дослідницької установи світу в галузі мікробіології, імунології, вивчення інфекційних хвороб. Мечников уперше описав фагоцитоз, розробив фагоцитарну теорію імунітету, досліджував сифіліс у мавп, відкрив анаеробну бацилу Bacillus sporogenes, а за праці про вакцинацію проти черевного тифу нагороджений Нобелівською премією.
У м. Парижі Л. Ценковський організував лабораторію та виготовлення вакцини проти сибірки (незалежно від лабораторії Л. Пастера). Він також уперше описав низку мікроорганізмів.
Можливості створення вакцин проти холери і чуми в Інституті Пастера досліджував В. Хавкін. Згодом він вивчав безпечність введення цих вакцин і практичне застосування в Індії; у м. Бомбеї (тепер м. Мумбаї) організував протичумну лабораторію (створив найдієвішу протичумну вакцину). За проведення цих досліджень і внесок у розвиток науки, уряд Індії реорганізував протичумну лабораторію в Інститут, якому присвоїв ім’я Хавкіна. Досліджував мікрофлору ґрунту, вивчав збудників небезпечних інфекцій, зокрема чуми, С. Виноградський. Основоположником вчення про епідеміологію чуми є Д. Заболотний. Він також досліджував холеру, сифіліс, дифтерію та збудників цих інфекційних хвороб; вивчав фосфоресценцію одеських лиманів, мікроорганізми снігу та біологію сірководневих бактерій.
Д. Заболотний 1928–1929 очолював у м. Києві Інститут мікробіології (тепер Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного НАН України). Уперше довів протиепідемічний ефект вакцини проти черевного тифу, розробив експериментальну модель інфекційного ендокардиту В. Високович. Праці Л. Громашевського присвячені загальній теорії епідеміології, епідеміології висипного й черевного тифів, холери, а також механізмам передачі інфекцій. В. Смірнов досліджував пробіотики, антимікробні речовини бактерій і вищих рослин.
Література
- Чернуха О., Демочко Г. Діяльність Данила Заболотного на посаді голови Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН) // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки. 2018. № 27. С. 71–76.
- Lenart K. Bacteriology and Sanitation: From the History and Archives Collection // Delaware Journal of Public Health. 2018. № 4 (2). P. 87.
- Andersen B. M. Dangerous Microbes // Prevention and Control of Infections in Hospitals. Cham : Springer, 2019. P. 1021–1028.
- Jenjins R., Maddocks S. Bacteriology Methods for the Study of Infectious Diseases. London : Academic Press, 2019. 230 р.
- Іванько О. Г. Людина, яка перемогла дві епідемії (до 160-річчя з дня народження епідеміолога В. А. Хавкіна) // Здоров’я дитини. 2020. Т. 15. № 7–8. С. 110–113.
- Сидорчук Л. І., Попович В. Б., Міхєєв А. О. та ін. Один із п’яти геніїв світової мікробіології та імунології — Володимир Аронович Хавкін // Буковинський медичний вісник. 2020. № 24 (3). С. 204–209.
- Maza L. M. de la, Pezzlo M. T., Bittencourt C. E. et al. Color Atlas of Medical Bacteriology. Hoboken : John Wiley & Sons, 2020. 442 р.
Автор
Покликання на цю статтю: Попова І. С. Бактеріологія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бактеріологія (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
