Бжезінський, Збіґнєв Казімеж
Бжезі́нський, Збі́ґнєв Казі́меж (пол. Brzeziński, Zbigniew Kazimierz; 28.03.1928, м. Варшава, Польща — 26.05.2017, м. Фолс-Черч, штат Вірджинія, США) — громадсько-політичний діяч, політолог, дослідник міжнародної політики.
|
Бжезінський, Збіґнєв Казімеж (Brzeziński, Zbigniew Kazimierz) | |
|---|---|
| Народження | 28.03.1928 |
| Місце народження | Варшава, Польща |
| Смерть | 26.05.2017 |
| Місце смерті | Фолс-Черч, Вірджинія, США |
| Alma mater | Університет Мак-Гілла, Монреаль |
| Місце діяльності | Гарвардський університет, Колумбійський університет |
Зміст
Життєпис
Рід походить із Західної України, де на території сучасної Львівської області його предки володіли землями. Сім’я Бжезінського походила з м. Бережан (нині Тернопільська область, Україна). Батько — професійний польський дипломат, 1931–1935 — перебував у Німеччині, 1936–1938 — у СРСР; від 1938 — у Канаді, де займав посаду генерального консула в м. Монреалі.
Бжезінський отримав ступені бакалавра (1949), магістра (1950) в Університеті Мак-Гілла (м. Монреаль).
1953 отримав ступінь доктора філософії в Гарвардському університеті за дисертацію, присвячену механізму чисток у політичній системі СРСР. 1958 став громадянином США.
Політична діяльність
1961 — експерт групи з прийняття владних повноважень президента Дж. Ф. Кеннеді.
1966–1968 — член Ради з планування зовнішньої політики Державного департаменту. Залишив посаду на знак протесту з в’єтнамською політикою адміністрації Л. Джонсона.
1973–1976 — один із організаторів і виконавчий директор Тристоронньої комісії (Західна Європа, Північна Америка, Азія) — впливового міжнародного аналітичного центру з обговорення світових проблем.
На початку політичної діяльності встановив близький інтелектуальний контакт із Дж. Картером, став його головним зовнішньополітичним радником. Після перемоги останнього на виборах 1976 отримав посаду радника Президента з питань національної безпеки і керівника апарату Ради національної безпеки США зі статусом члена кабінету (1977–1981).
Проводив урядову діяльність із рішучістю надати національній безпеці глобалістського транснаціонального характеру, відмінного від реалістських настанов періоду «холодної війни». Пізніше обстоював необхідність жорсткішого протистояння Радянському Союзу на міжнародній арені (як пріоритетного завдання для США).
Наукова діяльність
Працював викладачем відділу державознавства Гарвардського університету (1953–1960) і дослідником у його наукових підрозділах (Російський дослідний центр, Центр із вивченням міжнародних відносин, 1956–1960).
Від 1960 (із перервами) працював у Колумбійському університеті, професор публічного права та державознавства.
З 1961 — директор Інституту досліджень комунізму.
1981–1989 — професор публічного права й державознавства, директор Дослідного інституту міжнародних змін Колумбійського університету.
З 1989 — професор американської зовнішньої політики Школи поглиблених міжнародних студій Університету Дж. Гопкінса.
З 1981 — радник Центру міжнародних і стратегічних студій у м. Вашингтоні. Призначався до Ради директорів низки впливових громадських організацій (зокрема Атлантичної ради США).
Погляди
У науково-аналітичній діяльності Бжезінського можна виділити декілька періодів.
У 1950-х спеціалізувався з радянології і був одним із найпомітніших молодших дослідників, які займалися вивченням тоталітаризму. Перебуваючи під впливом Г. Арендт і К. Фрідріха (один із гарвардських наставників Бжезінського), обґрунтував теорію про динамічний і внутрішньо конфліктний характер розвитку всіх тоталітарних режимів.
Від початку 1960-х істотно розширив коло своїх дослідницьких інтересів. Став прибічником теорії про радикальну зміну рушійних сил та сутності міжнародної політики у «технотронну еру» (термін Бжезінського). У цей період найпомітніший вплив на наукове зростання мали праці Р. Арона.
Від початку 1980-х вступив у «неогеостратегічний» період. У низці праць, використовуючи стилістику класичної геополітики, виклав власне бачення майбутнього міжнародної політики та американських інтересів у ній. Передбачав світове лідерство США наприкінці 20 — на початку 21 ст. та вплив США на трансформацію міжнародних відносин. Це уможливлювало б здійснення консенсусної колективної стратегії світового розвитку.
Бжезінський та Україна
Один із послідовних західних симпатиків України. У 1992 на обґрунтування об’єктивної корисності української незалежності сформулював принципову міжнародно-політичну формулу. Згідно з нею, поява незалежної України — одна з трьох найзначніших геополітичних подій 20 ст. (дві інші — розвал Австро-Угорської імперії 1918 і поділ Європи 1945 на два ворожі блоки).
Бжезінський неодноразово відвідував Україну. 1992 разом із Г. Кіссінджером став засновником і співголовою Американсько-української консультативної ради.
Нагороди
- Президентська медаль Свободи (США, 1981).
- Орден Білого Орла (Польща, 1995).
- Орден «За заслуги» І ступеня (Україна, 1996).
- Орден князя Ярослава Мудрого III ступеня (Україна, 2008).
Праці
- The Permanent Purge. Politics in Soviet Totalitarianism. Cambridge : Harvard University Press, 1956. 256 p.
- The Soviet Bloc. Unity and Conflict. New York : Frederick A. Praeger, 1960. 543 p.
- Between Two Ages. America’s Role in the Technetronic Era. New York : Penguin Books, 1980. 334 p.
- Power and Principle Memoirs of the National Security Adviser, 1977–1981. London : Weidenfeld and Nicolson, 1983. 587 p.
- The Grand Failure: The Birth and Death of Communism in the Twentieth Century. New York : Collier Books, 1989. 307 p.
- The Choice: Global Domination or Global Leadership. New York : Basic Books, 2004. 242 p.
- Second Chance: Three Presidents and the Crisis of American Superpower. New York : Basic Books, 2007. 234 p.
- The Grand Chessboard: American Primacy and Its Geostrategic Imperatives. New York : Basic Books, 2016. 230 p.
- У к р. п е р е к л. — Вибір. Світове панування чи світове лідерство. Київ : Києво-Могилянська академія, 2006. 204 с.
- Стратегічне бачення: Америка і криза світової влади. Львів : Літопис, 2012. 168 с.
- Велика шахівниця. Київ : Фабула, 2019. 288 с.
Література
- Andrianopoulos G. Kissinger and Brzezinski. The NSC and the Struggle for Control of the U. S. National Security Policy. New York : St. Martin Press, 1992. 389 p.
- Vaughan P. Beyond Benign Neglect: Zbigniew Brzezinski and the Polish Crisis of 1980 // Polish Review. 1999. Vol. 44. № 1. P. 3–28.
- Грищенко Т. З. Бжезінський і розвиток теорії міжнародних відносин (кін. 60 — поч. 70-х років) // Вісник Київського університету. Історія. 2001. № 56. С. 30–35.
- Грищенко Т. Г. Кіссінджер та З. Бжезінський у 60–70-х роках і проблема зміни та функціонування генерацій американських зовнішньополітичних стратегів // Історичний журнал. 2004. № 8. С. 63–69; № 9. С. 62–66.
- Грищенко Т. З. Бжезінський і зовнішньополітичні настанови адміністрації Дж. Картера в 1979–1980 рр. // Історичний журнал. 2006. № 5. С. 12–27.
- Іваненко В. Витоки геостратегічних поглядів та початок політичної кар’єри З. Бжезінського // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2015. Вип. 42. С. 300–304. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2015_42_61
- Іваненко В. Діяльність З. Бжезінського на посаді Радника президента США з національної безпеки (1977–1981 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2015. Вип. 44 (2). С. 117–120. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2015_44(2)__23
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Грищенко Т. А. Бжезінський, Збіґнєв Казімеж // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бжезінський, Збіґнєв Казімеж (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
