Бичко, Ігор Валентинович
Бичко́, І́гор Валенти́нович (10.07.1931, м. Харків, тепер Україна) — філософ, історик філософії, доктор філософських наук (з 1974), професор (з 1976), педагог, один із чільних представників Київської школи філософії.
|
Бичко, Ігор Валентинович | |
|---|---|
| Народження | 10.07.1931 |
| Місце народження | Харків |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | філософські науки, викладання, організація науки |
| Традиція/школа | Київська школа філософії |
Зміст
Життєпис
Син поета Валентина Бичка. 1954 закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (КДУ, тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
1959–1961 — науковий співробітник Інституту філософії АН УРСР (тепер Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України), де закінчив аспірантуру.
Від 1961 працював у КДУ: старший викладач, доцент кафедри діалектичного та історичного матеріалізму, доцент кафедри історії філософії (1967–1969), доцент кафедри філософії гуманітарних факультетів (1969–1972).
Захистив 1962 кандидатську дисертацію «На філософському роздоріжжі. (Критичний аналіз філософії “критичного реалізму” і феноменології у США)», 1973 — докторську дисертацію «Пізнання і свобода».
Очолював 1974–1984 кафедру історії філософії філософського факультету, 1984–1992 — кафедру філософії Інституту підвищення кваліфікації викладачів суспільних дисциплін при КДУ. Від 1992 — професор кафедри теорії та історії філософії КДУ, з 1998 — кафедри історії філософії. Одночасно від 1993 — професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Наукова діяльність
Належав до когорти філософів Київської школи (В. Шинкарук, М. Попович, В. Горський та інші), які доклали вагомий внесок у формування атмосфери інтелектуальної свободи та духовного поступу в Україні у 1960-х, 1980-х.
Був одним із фундаторів вітчизняної школи історико-філософських досліджень; серед перших науковців, які розпрацьовували методологічні проблеми історії філософії.
Царина філософських зацікавлень — історія світової філософії, сучасна зарубіжна філософія, українська філософія в контексті світової культури, проблеми людини, духовності, пізнання (яке розумів як активно-творчу, діяльнісно-цілеспрямовану здатність людської екзистенції), цінності свободи, справедливості, гуманістичні ідеали. Прагнув подолати формальний «офіціозний» дух і заідеологізованість панівної на той час марксистсько-ленінської філософії, повернути філософську думку у вир інтелектуальних дискусій, теоретичної полеміки, зіткнення альтернативних концептуальних підходів. У цьому фокусі «критика зарубіжної філософії» ставала майданчиком для поширення ідей світової філософської думки та засобом повернути проблемність і новизну у радянський філософський дискурс. Актуалізував різнобічні й глибокі філософські змісти поняття «свобода» у 1960-ті — 1970-ті.
Вплинув на антропоцентричний поворот вітчизняної філософії в бік людиновимірності філософського осягнення дійсності, загального антропологічно-екзистенційного спрямування (від 1960-х отримав від друзів прізвисько «червоний екзистенціаліст», пізніше — «український Сартр»; див. Сартр, Жан-Поль).
У 1990-ті новий етап творчості філософа пов’язують із відродженням кордоцентричної традиції (див. Кордоцентризм) української філософії. Міркував про антропологічно-екзистенційні смисли буття та екзистенційних мотивів творчості. Спільно з дружиною — філософом Адою Бичко (нар. 1929, тепер Україна) — видав працю, присвячену дослідженню феномену української інтелігенції («Феномен української інтелігенції. Спроба екзистенціального дослідження»; 1995).
Уславився як майстерний викладач, педагог, лектор, носій високої культури мислення.
Автор близько 690 наукових праць і навчально-методичних публікацій. Автор і співавтор підручників із філософії, історії філософії, що витримали кілька перевидань (зокрема очолив авторський колектив, яким підготовлено 6 видань першого україномовного підручника «Філософія. Курс лекцій»). Праці Бичка перекладено багатьма мовами.
Під його керівництвом захищено 18 докторських і понад 40 кандидатських дисертацій.
Визнання
Нагороджений медалями «В пам’ять 1500-ліття Києва» (1983), «Ветеран праці» (1988).
Удостоєний звання «Заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (2001). «Відмінник освіти України» (2006).
До 80-ліття філософа 2011 видано спеціальне число «Вісника Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (випуск 105).
Додатково
За матеріалами соціологічних опитувань у Київському університеті в 1970-ті, Бичко обіймав перші місця у рейтингу викладачів.
Цитата
«Він випромінював з себе не відсторонене або менторськи-повчальне, але довірливе ставлення до науки, котра мала згодом стати справою нашого життя. Кожну лекцію розпочинав зі змалювання певної пізнавальної колізії, вияскравлював найболючіші питання пізнавальної ситуації і запрошував слухачів до діалогу, змістом якого була спроба подолати (хоча частково) ту колізію. Вдало використовував не тільки суто концептуальні, а й образно-концептуальні засоби. Завершував розгляд кожного питання не “остаточним розв’язком”, а хоча б натяком на можливість появи нових пізнавальних сутуг. Така нонфінітність робила Ігоря Бичка чи не найбільшим “антифундаменталістом” серед тогочасних університетських викладачів філософії. Нас же, студентів, вона переконувала в тому, що філософія — не просто професія, вона — інтелектуальне й, водночас, духовне покликання сапієнтальної істоти, що “бути філософом”…“це доля”».
Цит. за: Табачковський В. Г. Шляхи свободи: вчора і сьогодні (Ігор Бичко) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2011. № 105. С. 125.
Праці
- На філософському роздоріжжі. Криза феноменології і критичного реалізму в сучасній буржуазній філософії США. Київ : Академія наук УРСР, 1962. 160 с.
- Познание и свобода. Москва : Политиздат, 1969. 216 с.
- В лабиринтах свободы. Москва : Политиздат, 1976. 159 с.
- Вибрані твори. Тернопіль : Джура, 2011. 515 с.
- У співавт. — Філософія: курс лекцій. Київ : Либідь, 1993. 576 с.
- Феномен української інтелігенції : спроба екзистенціального дослідження. Дрогобич : [б. в.], 1997. 115 с.
- Історія філософії. Київ : Парапан, 2002. 774 с.
- Філософська думка у Київському університеті: історія і сучасність. Київ : Центр навчальної літератури, 2005. 332 с.
- Історія філософії : у 2 т. Київ : Київський університет, 2007–2008.
- Історія філософії. 2-ге вид., перероб. Київ : Знання України, 2012. 1087 с.
Література
- Табачковський В. Г. У пошуках невтраченого часу (Нариси про творчу спадщину українських філософів-шістдесятників). Київ : Парапан, 2002. С. 101–118.
- Ґенеза філософських студій у Київському університеті / За заг. ред. Л. В. Губерського. 2-ге вид. Київ : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2010. 491 с.
- Андрос Є. Творчість Ігоря Бичка у філософському та антропокультурному процесах України // Психологія і суспільство. 2011. № 4. С. 6–10.
- Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2011. № 105: До 80-річчя доктора філософських наук, професора, Заслуженого професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ігоря Валентиновича Бичка. 133 с.
- Історія філософії : у 7 т. Київ : Київський університет, 2013. Т. 6. 702 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бичко, Ігор Валентинович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бичко, Ігор Валентинович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
