Благовидова, Ольга Миколаївна
Благови́дова, О́льга Микола́ївна (29.05.1905, м. Санкт-Петербург, Росія — 23.10.1975, м. Одеса, тепер Україна) — оперна й камерна співачка (мецо-сопрано), народна артистка УРСР (з 1969), педагог, професор (з 1957), одна з засновників одеської вокальної школи.
|
Благовидова, Ольга Миколаївна | |
|---|---|
| Народження | 29.05.1905 |
| Місце народження | Санкт-Петербург |
| Смерть | 23.10.1975 |
| Місце смерті | Одеса |
| Alma mater | Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Трудового Червоного Прапора |
Життєпис
Навчалася музиці, гри на фортепіано з 4 років. Від 1915 мешкала у м. Одесі. Закінчила гімназію (1921, із золотою медаллю), Одеський музично-драматичний інститут (1925; згодом консерваторія, тепер Одеська національна музична академія імені А. В. Нежданової), клас вокалу Ю. Рейдер. Відтоді розпочала творчу та педагогічну діяльність. Працювала концертмейстером у класі Ю. Рейдер і водночас виступала з концертами. 1925−1928 — педагог з вокалу Одеської музичної професійної школи.
У 1928–1931 — солістка Великого театру СРСР у м. Москві (тепер Державний академічний Великий театр Росії), 1931–1932 — Тифліського театру опери і балету (тепер Грузинський театр опери і балету імені З. Паліашвілі у м. Тбілісі). Зокрема, брала участь у виставі опери М. Лисенка «Тарас Бульба» грузинською мовою на його сцені (1932, диригент С. Столерман, режисер С. Каргальський).
У 1932–1941 і 1944−1948 — солістка Одеського театру опери та балету (тепер Одеський національний академічний театр опери та балету). Під час Другої світової війни (липень 1941) евакуювалася до м. Алма-Ати (тепер Алмати). 1941–1944 — солістка Казахського академічного театру опери та балету (тепер Казахський національний академічний театр опери та балету імені Абая); виступала також у складі фронтових бригад.
Водночас із виконавською діяльністю працювала в Одеській консерваторії: педагог з вокалу (з 1933), доцент (з 1939), професор (з 1951), завідувач кафедри сольного співу (1944–1959 і 1961), проректор (1959−1961).
Була членом науково-методичної ради при Міністерстві культури СРСР, членом експертної Вищої атестаційної комісії СРСР, неодноразово обиралася депутатом Одеської міської ради.
Творчість
Мала яскравий і соковитий голос, бездоганну вокальну техніку.
Виконала загалом понад 30 оперних партій, серед яких: Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Терпилиха, Настя («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» М. Лисенка), Амнеріс, Ульріка, Азучена («Аїда», «Бал-маскарад», «Трубадур» Дж. Верді), Кармен (однойменна опера Ж. Бізе), Ортруда («Лоенгрін» Р. Вагнера), Ратмір («Руслан і Людмила» М. Глинки), Ольга, Солоха, Поліна, Графиня («Євгеній Онєгін», «Черевички», «Пікова дама» П. Чайковського), Весна, Лель, Любаша («Снігуронька», «Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Аксинья («Тихий Дон» І. Дзержинського) тощо.
Як концертна співачка мала багатий репертуар із творів вітчизняних і зарубіжних композиторів та пісень народних. Гастролювала містами СРСР. Записала на грамплатівку українські народні пісні — «Ой високо, високо» (обробка М. Фоменка) та «Ой що ж бо то та й за ворон» (обробка В. Косенка; 1939).
Дотримувалася принципів цілісного підходу до системи вокальної освіти. Творчі принципи вокальної школи Благовидової простежуються у творчості її вихованців. Серед учнів: Б. Руденко, З. Христич, М. Огренич (1937–2000; Україна), Т. Мороз (1936–2004; Україна), І. Пономаренко (1945–2019; Україна), Л. Цуркан, І. Яценко, А. Бойко, О. Ворошило, В. Олейникова (1936–2018; Україна), Л. Шемчук (1946, тепер РФ), Г. Васько (1941, тепер Україна — 2006, Німеччина), Л. Громико (1938; тепер Україна), Т. Бобошко (1937; тепер Україна) та ін.
Благовидова була єдиним педагогом у СРСР, три студенти якого завоювали перші премії на Міжнародному конкурсі імені П. І. Чайковського: М. Огренич (1970), І. Пономаренко (1974), Л. Шемчук (1978).
Нагороди, визнання
Нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора (1960 і 1975).
Лауреатка 1-го Всесоюзного конкурсу музикантів-виконавців (Москва, 1933, друга премія), 1-го Всеукраїнського конкурсу вокалістів на найкраще виконання творів українських радянських композиторів (Київ, 1937, перша премія).
У м.Одесі на честь Благовидової названо вулицю (28.09.2022); на будинку, де жила співачка, встановлено меморіальну дошку.
Література
- Кочерба Е. Л. Ольга Благовидова. Київ : Музична Україна, 1973. 61 с.
- Лебедева И. А. О. Н. Благовидова — педагог. Москва : Музыка, 1984. 82 с.
- Одеській музичній академії ім. А. В. Нежданової — 90! Одеса : Друк, 2003. 223 с.
- Музична культура України у спогадах, матеріалах, листах / Упоряд. І. Лисенко. Київ : Рада, 2008. 574 с.
- Шуляр О. Д. Історія вокального мистецтва : в 2 ч. Івано-Франківськ : Плай, 2012. Ч. 2. 360 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Немкович О. М. Благовидова, Ольга Миколаївна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Благовидова, Ольга Миколаївна (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
