Борткевич, Сергій Едуардович
Бортке́вич, Сергі́й Едуа́рдович (28.02.1877, м. Харків, тепер Україна — 25.10.1952, м. Відень, Австрія) — композитор, піаніст і педагог.
|
Борткевич, Сергій Едуардович | |
|---|---|
| Народження | 28.02.1877 |
| Місце народження | Харків |
| Смерть | 25.10.1952 |
| Місце смерті | Відень |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився в аристократичній сім’ї власника винокурного (див. Винокурня) заводу Е. Борткевича (1840–?; тепер Україна). Мати, С. Ушинська-Борткевич (1850–1920; тепер Україна), очолювала місцеве відділення Імператорської музичної спілки та ініціювала створення музичної школи і симфонічного оркестру в м. Харкові. У родині часто влаштовували музичні вечори.
Навчався у Харківському музичному училищі (тепер Харківський музичний фаховий коледж імені Б. М. Лятошинського) у класі фортепіано І. Слатіна та А. Бенша (1861–1915; тепер РФ — Україна). 1896–1899 продовжив навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет) та Петербурзькій консерваторії (тепер Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова) у класі фортепіано К. Фон-Арка (1839–1902) та композиції в А. Лядова (1855–1914; обидва — Росія). Продовжив навчання в Лейпцизькій консерваторії (1900–1902) у класі А. Рейзенауера (1863–1907; тепер Німеччина — РФ), а також у С. Ядассона (1831–1902) і К. П’ютті (1846–1902; обидва — Німеччина) з композиції.
Від 1902 гастролював містами України, Росії, країнами Західної Європи. 1904–1914 — викладач консерваторії Кліндворта — Шарвенка (діяла 1893–1960) в м. Берліні; одночасно проводив приватні фортепіанні курси.
1914 повернувся до м. Харкова, де до 1920 вів приватні курси. Радянська влада визнала родину «буржуйською» (див. Буржуазія). Заводи були націоналізовані (див. Націоналізація), помешкання декілька разів пограбоване.
У листопаді 1920 емігрував до м. Константинополя (тепер м. Стамбул, Туреччина), де працював викладачем. Заснував консерваторію для греків та емігрантів із колишньої Російської імперії. Виступив із сольним концертом в американському коледжі в Бебеку (історичний квартал у м. Стамбулі).
1922 переїхав до м. Відня (Австрія), де займався композиторською і викладацькою діяльністю. 1929–1933 працював у м. Берліні.
1933 повернувся до Австрії, працював викладачем Віденської консерваторії (тепер Віденський університет музики й виконавського мистецтва).
1947 отримав пенсію від громади. Створили Товариство Сергія Борткевича.
Похований на Віденському центральному цвинтарі. 1997 могилу композитора знищено.
Творча діяльність
Успішно виступав піаністом у програмах студентських концертів. Виконав Концерт Ля-мажор Ф. Ліста в м. Мюнхені під керівництвом Ф. Вейнгартнера (1863–1942; Хорватія — Швейцарія). У консерваторії отримав премію імені Р. Шумана як найкращий студент-виконавець року й готувався до концерту в м. Берліні, проте через хворобу змушений повернутися до м. Харкова. 1904–1914 гастролював у Австро-Угорщині, Італії, Франції.
Вирізнявся як піаніст-віртуоз із тонкою інтелігентною грою і музичною індивідуальністю. У репертуарі — твори Ф. Ліста, Р. Шумана, П. Чайковського, А. Рубінштейна, С. Рахманінова, власні композиції.
Написав 74 музичні твори, з яких 15 вважають втраченими. Ноти композитора ще за життя видавали у провідних видавництвах Німеччини, Австрії, Угорщини.
Музика композитора — із власною і неповторною манерою творення мелодії; у ній поєднано впливи української та російської національних композиторських шкіл 20 ст. і пізнього німецького романтизму. Писав симфонічну та камерно-інструментальну музику.
У м. Відні неодноразово виконували його твори, зокрема симфонію № 1 «Моя Батьківщина» під керівництвом автора.
Мистецький доробок
Створив оперу «Акробати» (1938), балетну сюїту «Тисяча і одна ніч», 2 симфонії (усі — 1940), симфонічну поему «Отелло», сюїти «Австрійська» та «Югославська»; 3 концерти для фортепіано з оркестром (1912–1930); концерти для скрипки, віолончелі з оркестром; твори для фортепіано: 2 сонати, цикли «Плачі і розради» (1914), сюїти «Враження» (1905), «Кримські ескізи» (1908), «Шість ліричних думок» (1909), «Із мого дитинства» (1911), «Маленький мандрівник» (1922), «Казки Андерсена» (1925), «Маріонетки» (1938), «Дитинство» (1939), «Lyrica nova» (1940), прелюдії, етюди, мазурки, вальси, елегію; камерно-інструментальні та інші твори.
Визнання
16.05.2001 відбувся перший концерт творів композитора у Національній філармонії України в м. Києві. Популяризувати музику митця розпочали диригент М. Сукач (нар. 1946) і піаніст М. Сук (нар. 1945; обидва — Україна). Його твори звучать у програмах фестивалів в Україні та за кордоном.
Додатково
Твори Борткевича віднайдено завдяки пошуковій діяльності М. Баллана (Велика Британія), Б. Тадані (Індія), В. Калктмана (Нідерланди), А. Сольдано (Італія).
Література
- Лєбедєва К. Творчість Сергія Борткевича в контексті історико-культурної епохи першої половини XX сторіччя // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2005. Вип. 43. Кн. 2. С. 35–41.
- Левкулич Є. О. Фортепіанна спадщина Сергія Борткевича у виконавському просторі першої половини ХХ століття // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2018. №4 (41). С. 88–103.
- Лігус О. У світі людини і казки // Музика. 2005. № 5. С. 20–21.
- Thadani B. Recollections, Letters and Documents of Sergei Bortkiewicz. 3rd ed. Winnipeg : Cantext Publications, 2007. 90 p.
- Soldano А. Il confine dell’inganno: Sergej Bortkiewicz. Bari : Florestano Edizioni, 2015. 316 p.
- Kościelak-Nadolska A. Życie i twórczość sergiusza bortkiewicza (1877–1952). Cz. 1: Sylwetka artysty // Notes Muzyczny. 2016. № 1 (5). P. 93–115.
- Якубов Т. Доля манускриптів Сергія Борткевича: втрачене та віднайдене // Українське музикознавство. 2017. Вип. 43. С. 65–80.
- Сукач М. Сергій Борткевич: партитура життя. Художньо-документальна мозаїка. Чернігів : Десна Поліграф, 2018. 136 с.
- Сидір Н. Еволюція жанру фортепіанної балади в українській музиці // Музикознавчий універсум. 2019. Вип. 45. С. 198–210.
- Ревенко Н. Інструментальне виконавство (Фортепіано) : в 2 ч. Миколаїв : РАЛ-поліграфія, 2020. Ч. 2. 212 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Німилович О. М. Борткевич, Сергій Едуардович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борткевич, Сергій Едуардович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
