Буржуазія
.jpg)
Буржуазі́я (фр. bourgeoisie, фр. bourg, пізньолат. burgus — укріплене містечко), капіталісти — соціальний клас відкритих чи прихованих власників засобів виробництва, який наймає працівників (пролетарів), при цьому прибуток від виробництва залишає у своєму розпорядженні.
Буржуазія є панівним класом у капіталістичному суспільстві. Капіталістична логіка прагнення до максимізації прибутку змушує буржуазію вести конкурентну боротьбу всередині класу, що стимулює соціально-економічний прогрес суспільства. Це вимагає мінімізувати витрати на виробництво (зокрема на заробітну плату). Так відбувається експлуатація праці найманих працівників, що породжує класовий антагонізм буржуазного суспільства.
Зміст
Історична довідка
Буржуазні форми відносин існували задовго до формування капіталістичного устрою. Становленням буржуазії як класу вважають пізнє середньовіччя. Поступове збільшення кількості та якості міського населення в Західній та Центральній Європі готувало суспільний-економічний та демографічний фундаменти для перетворення окремих спільнот у повноцінний соціальний клас, який усвідомлює єдність своїх інтересів.
В умовах європейського феодалізму сільське та міське населення зазнавало експлуатації воєнно-політичною та релігійною знаттю (податки, мита, панщина тощо). У міського населення поступово накопичувалося достатньо матеріальних, організаційних та людських ресурсів для ведення силового протистояння з пануючим класом феодалів. Мешканці середньовічних європейських міст, об’єднані в гільдії, стали субстратом для формування буржуазії та носіями прогресивних інтересів.
Першим етапом формування буржуазії як класу вважають повстання, бунти та зібрання городян (отримали назву «комунального руху») проти феодальних режимів різних міст Західної Європи у 10–13 ст. Результатом цього руху стало те, що багато міст перетворилися на відносно незалежні комуни, які мали автономію від феодалів (Брюгге, Гент, Лілль, Тулуза), або ставали незалежними республіками (Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція). В окремих містах Європи буржуазний спосіб виробництва став основним, що створило умови для подальшої експансії.
Другий етап пов’язаний із виходом буржуазних рухів на загальнодержавну та міжнародну арену, що втілювалися в серії революцій: Нідерландська (16 ст.), Англійська (17 ст.), Перша американська, Велика французька (18 ст.) тощо. Буржуазні революції 16–20 ст. у різних країнах змінили феодальний суспільний устрій, де буржуазія перебувала у пригніченому стані, на капіталістичний, де клас буржуазії став панівним.
Характеристика
Внутрішня структура буржуазії
Внутрішня диференціація буржуазії хронологічно збігається з формуванням її як класу. До ранньої буржуазії належали заможні майстри або торговці, бідні підмайстри та робітники цехів, представники «вільних професій» (наприклад, каменярі) та інші. Залежно від розмірів підприємства, кількості робочої сили, буржуазія за вертикальною структурою поділяється на:
- дрібну (самозайняте населення, яке володіє засобами виробництва, проте майже не використовує найману працю й фактично не є експлуататором);
- середню (власники невеликих підприємств із незначним штатом або крупні представники вільних професій);
- велику (власники великих підприємств, землі та інших засобів виробництва, які використовують велику кількість найманої праці).
Межу між середньою та великою буржуазією визначають масштабами доходів, тому вона варіюється залежно від галузі виробництва, країни тощо.
За горизонтальною структурою відповідно до форми присвоєння додаткової вартості:
- промислові капіталісти, які мають підприємницький дохід;
- банкіри або рантьє, які отримують відсоток на капітал;
- торгові капіталісти, які мають торговий прибуток;
- землевласники, які отримують земельну ренту.
Сучасне розуміння ознак, що утворюють буржуазію, спирається на класичний марксистський аналіз, відповідно до якого в класовій структурі сучасного (капіталістичного) суспільства, капіталісти володіють засобами виробництва.
Е. О. Райт крім контролю над засобами виробництва, виділив також ознаки буржуазного класу за критеріями контролю над інвестиціями, фінансовим капіталом та робочою силою. Клас буржуазії контролює хоча б одну з цих трьох складових виробничої системи.
Класовий інтерес буржуазії
Внутрішньо диференційована буржуазія у масштабах суспільства проявляє єдність своїх інтересів, основним з яких є присвоєння додаткової вартості в суспільному виробництві. Промислові капіталісти, торговці, банкіри (рантьє), землевласники зацікавлені в інтенсифікації експлуатації пролетаріату й створенні максимальної додаткової вартості.
Буржуазія має змогу та необхідність нав’язувати свою модель суспільства іншим класам, формуючи гегемонію. Це досягається за рахунок підконтрольного класу буржуазії масового виробництва політичних, культурних, освітніх та інших продуктів, які націлені на створення та відтворення такого порядку речей. Важливим механізмом реалізації класового інтересу буржуазії є перманентна експансія буржуазного способу виробництва за рахунок освоєння нових територій і ресурсів, створення нових ринків, сегментів та товарів.
При системній єдності інтересів і диспозицій буржуазії назовні, в її середині між окремими групами відбувається конкурентна боротьба за додаткову вартість.
Становлення буржуазії в Україні
В Україні становлення буржуазії відбувалося у 17 ст. паралельно з процесами зростання міст і виникнення перших мануфактур. З початком індустріалізації та формуванням фабричного виробництва у середині 19 ст. цей процес інтенсифікувався.
Соціальну базу формування буржуазного класу становили селяни, міщани, козаки, дворяни, купці, представники інтелігенції (інженери, юристи, адвокати, вчені, вчителі, лікарі).
Підприємницька діяльність української буржуазії пов’язувалась з промисловістю (особливо, машинобудівна, металургійна та вугільна), торгівлею, банківськими операціями, лихварством. Зі встановленням радянської влади діяльність українського буржуазного класу було припинено. З відновленням Україною національної та державної незалежності відбувається нове відродження класу буржуазії.
Основним економічним актором в сучасній Україні є великий бізнес (вертикально об’єднані інтегровані холдинги). Їхні власники належать до крупної буржуазії, яка активно впливає на внутрішню та зовнішню політику в Україні (феномен олігархії). Натомість середня та дрібна буржуазія, що традиційно становить основу середнього класу, відіграє значно меншу роль в соціально-економічному та політичному житті української держави.
Додатково
Протилежність приватних інтересів різних представників буржуазії є фактором динаміки виробництва, модернізації та прогресу в довгостроковій перспективі. Проте це є підґрунтям для ведення таких протистоянь не тільки економічними, а й іншими засобами — політичними, воєнними, ідеологічними тощо (прикладами чого є Перша світова війна, сучасні локальні конфлікти за ресурси та ринки збуту).
Об’єктивні соціально-економічні тенденції (урбанізація, міжнародна торгівля, рання індустріалізація тощо) породжували дисонанс між прогресивним буржуазним способом виробництва та інертним феодальним суспільним устроєм. Ремісник (на відміну від феодально-залежного селянина) був власником засобів виробництва й готового продукту, тому в процесі виробництва майже не залежав від сеньйора. Відносна економічна незалежність міського товарного виробництва й обігу від сеньйора-землевласника перебувала в різкому протиріччі з режимом феодальної експлуатації, що гальмувала економічний розвиток міста.
Дж. Голдторп, на відміну від Е. О. Райта, у своїй класовій схемі не виділяє крупну буржуазію як окремий клас. Через те, що сучасна власність трансформувалась переважно в корпоративні форми (приватні або колективні), крупні власники не можуть складати окремий клас через свою малочисельність. Основними роботодавцями є організації, а не окремі індивіди. Крупні власники, як правило, включені і в підприємницьку, і в управлінську діяльність, що зближує їх позиції з найманими менеджерами, які зазвичай мають свою долю у власності підприємств, якими вони управляють. Тому клас буржуазії в реальності представлений в суспільстві середніми і дрібними власниками.
Література
- Маркс К., Енгельс Ф. Сочинения : в 30 т. 2-е изд. Москва : Государственное издательство политической литературы, 1960. Т. 23. 907 с.
- Котельникова Л. А. Феодализм и город в Италии в VIII–XV веках. Москва : Наука, 1987. 256 с.
- Грамши А. Тюремные тетради : в 3 ч. / Пер. с ит. Москва : Политиздат, 1991. Ч. 1. 560 с.
- Wright E. O. Class Counts: Comparative Studies in Class Analysis. Cambridge : Cambridge University Press, 1996. 618 p.
- Хобсбаум Э. Век революции. Европа 1789–1848 / Пер. с англ. Ростов-на-Дону : Феникс, 1999. 480 с.
- Goldtorpe J. On Sociology: Numbers, Narratives, and the Integration of Research and Theory. Oxford, 2000. 206 p.
- Wallerstein I. M. Historical Capitalism with Capitalist Civilization. London; New York : Verso, 2011. 163 p.
- Райт Е. О. Клас має значення / Пер. з англ. // Спільне. 2012. № 4. С. 11–24.
- Райт Е. О. Як бути антикапіталістом сьогодні / Пер. з англ. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2016. № 4. С. 3–18.
- Райт Е. О. Засади неомарксистського класового аналізу / Пер. з англ. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2019. № 1. С. 9–31.
- Yuliya Yurchenko, Pavlo Kutuev, Maksym Yenin, Hennadii Korzhov. Class Divisions and Social Inequality in Independent Ukraine // Mykhailo Minakov, Georgiy Kasianov, Matthew Rojansky (eds.). From «The Ukraine to Ukraine. A Contemporary History, 1991-2021». Ibidem-Verlag, Stuttgart 2021. 386 p.
Авор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бойко Д. М., Єнін М. Н. Буржуазія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буржуазія (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
