Бостонська школа персоналізму
Бо́стонська шко́ла персоналі́зму (англ. Boston personalism) — одна з трьох головних (поряд із гарвардською та каліфорнійською) і провідна за значенням школа американської релігійно-ідеалістичної філософії, що висунула у центр філософського розмислу проблему онтологічного й гносеологічного статусу людини, цінності та гідності особистості.
Зміст
Історична довідка
Становлення американського персоналізму як самостійної течії відносять до 1880-х — 1990-х. Напрям сформувався, з одного боку, під сильним впливом теїзму, німецького ідеалізму (наприкінці 19 ст. чимало відомих філософів зі США проходили стажування в Німеччині). З іншого — під тиском загальної практичної зорієнтованості американської науки й філософії на вирішення прикладних завдань.
Особливо активне філософське середовище сформувалося у Бостонському університеті та Гарвардському університеті.
Історики філософії виділяють основні школи персоналізму в США:
а) бостонську (або «школу Боуна», «Боунівську школу»), що гуртувалася навколо професора Бостонського університету Б. П. Боуна (1847–1910), його учнів та послідовників [зокрема Е. Ш. Брайтмена (1884–1953), Р. Т. Флюеллінга (1871–1960), А. К. Кнудсона (1873–1953), П. А. Берточчі (1910–1989)];
б) гарвардську, до якої належать різні персоналістичні концепції, висунуті професорами Гарвардського університету, зокрема Дж. Ройсом (1855–1916), М. В. Калкінс (1863–1930), В. Є. Гокінгом (1873–1966);
в) каліфорнійську [т. з. особистісний ідеалізм Дж. Г. Гавісона (1834–1931)].
Саме представники бостонської школи називали себе «персоналістами».
Кілька десятиліть напрям був панівним у філософських розвідках академічних кіл (виділяють три генерації послідовників школи). 1926 Р. Т. Флюеллінг заснував журнал «Персоналіст» (англ. «Personalist»), що став головним майданчиком персоналізму в США, а також школу в Південно-Каліфорнійському університеті, що стала новим центром «боунівського» інтелектуального руху. 1985 журнал перейменовано на «Персоналіст Форум» (англ. «Personalist Forum»), 2006 — на «Плюралізм» (англ. «Pluralism»), його зміст і тематика зазнали змін.
Поширення в США філософії прагматизму, а особливо аналітичної філософії, спричинило витіснення персоналізму на периферію академічного філософування. До кінця 20 ст. течія персоналізму згасла.
Загальна характеристика
У США ідеї персоналізму отримали розвиток у двох основних напрямах:
- у галузі філософії релігії, де втілилося прагнення адаптувати ідеалістичну філософію до теїстичного світогляду;
- у соціальній філософії, де розвивалися концепції особистості й суспільства, аксіології та етики.
Б. П. Боуна та його послідовників вважають чільними представниками персоналізму в США. На відміну від двох інших шкіл, бостонська сильніше орієнтована на теїзм і богослов’я методистської церкви.
Основи теїстичного персоналізму Б. П. Боуна викладено у працях «Метафізика: дослідження першопринципів» (англ. «Metaphysics: A Study in First Principles»; 1882) та «Філософія теїзму» (англ. «Philosophy of Theism»; 1887). Теїзм стверджено як безсумнівну ідею, що випливає з когнітивних, моральних і практичних ідеалів — орієнтирів людської діяльності. У річищі кантівських (див. І. Кант) міркувань Боун формулює принципи трансцендентального емпіризму. Особистість розуміють умовою самої можливості досвіду; буття наділяють особистісним характером; Бога мислять як ідеальну особистість, яка володіє вищою реальністю. Теоретичним маніфестом школи стала праця Боуна «Персоналізм» (англ. «Personalism»; 1908).
Етичні, аксіологічні й теологічні аспекти персоналізму розробляли учні Боуна. Для обґрунтування засад персоналізму вели філософські пошуки синтезу екзистенціалізму, феноменології, фройдизму. Найбільший впив здійснила раціоналістична етика Е. Ш. Брайтмена. За нею поняття добра має не конвенційну (див. Конвенціоналізм) чи біхевіоральну (див. Біхевіоризм), а раціональну природу: розум забезпечує контроль над соціальною поведінкою та інстинктами. Бога розуміють як верховну, але не всевладну особистість. У тлумаченні проблеми співвідношення індивіда й Бога філософ обстоював ідею суверенності людської свободи; вважав, що обмежена в практичному житті свобода сягає повноти тільки у прагненні до Божественної мети та досконалості. Розвивав ідеї філософії процесу. Серед основних творів: «Філософія ідеалів» (англ. «A Philosophy of Ideals»; 1928), «Проблема Бога» (англ. «The Problem of God»; 1930), «Моральні закони» (англ. «Moral Laws»; 1933), «Філософія релігії» (англ. «A Philosophy of Religion»; 1940), «Духовне життя» (англ. «The Spiritual Life»; 1942). Із лав бостонської школи вийшов один із чільних протестантських теологів першої половини 20 ст. — А. К. Кнудсон.
Представники третього покоління персоналістів бостонської школи (П. А. Берточчі, Л. Девулф, Дж. Левлі, Т. Буфорд) прагнули адаптувати її доктрину до нових соціоцентричних та філософсько-екологічних тенденцій англо-американської філософії. Найвпливовішим представником став П. А. Берточчі.
Підсумки філософської діяльності школи підбив збірник «Переглянутий персоналізм» (англ. «Personalism Revisited. Its Proponents and Critics»; 2002).
Значення
Бостонська школа визначила нові напрями та підходи філософського розмислу.
Персоналізм здійснив уплив на американське суспільне життя, його ідеї сприяли виробленню ліберальної теології методистської церкви.
Персоналістичні ідеї виявляють у переконаннях поборника прав афроамериканців М. Л. Кінга, викладачем і наставником якого був Е. Ш. Брайтмен.
Джерела
- Bowne B. P. Metaphysics: A Study in First Principles. New York : Harper & Brothers, 1882. 534 p.
- Bowne B. P. Philosophy of Theism. New York : Harper & Brothers, 1887. 269 p.
- Bowne B. P. Personalism. Boston : Houghton Mifflin Company, 1908. 326 p.
- Brightman E. S. A Philosophy of Religion. New York : Prentice-Hall, 1940. 292 p.
- Brightman E. S. Person and Reality. New York : Ronald Press, 1958. 380 p.
- Personalism Revisited. Its Proponents and Critics / Ed. by H. H. Oliver, T. O. Buford. Amsterdam : Rodopi, 2002. 400 р.
Література
- Flewelling R., Eucken R. Personalism and the Problems of Philosophy: An Appreciation of the Work of Borden Parker Bowne. New York : The Methodist Book Concern, 1915. 207 p.
- Kuklick B. A History of Philosophy in America, 1720‒2000. Oxford : Oxford University Press, 2001. 326 p.
- Pihlström S. Pragmatism and American Personalism: Problems in Perspectival Metaphysics // Iyyun. 2004. Vol. 53. P. 287‒324.
- Вengtsson J. O. The Worldview of Personalism, Origins and Early Development. Oxford : Oxford University Press, 2006. 320 p.
- Пацан В. О. (Євлогій), єп. Американський персоналізм у сучасному історико-філософському дискурсі: актуальні аспекти вивчення // Гілея. 2015. Вип. 96. С. 378–385.
- Горбань Р. Персоналізм як дослідницька проблема (в аспекті розгляду філософсько-релігійної специфіки персоналістичного вчення Ч. С. Бартніка) // Вісник Львівського університету. Серія філософсько-політологічні студії. 2018. Вип. 16. С. 22–30.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бостонська школа персоналізму // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бостонська школа персоналізму (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.07.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
