Буткевич, Тимофій Іванович
Бутке́вич, Тимофі́й Іва́нович (рос. Буткевич, Тимофей Иванович; 21.02.1854, с. Велика Рогозянка, тепер Богодухівського району Харківської області, Україна — 13.02.1925, м. Харків, тепер Україна) — філософ, богослов, публіцист, педагог, церковний і громадський діяч, доктор богослов’я (з 1903).
|
Буткевич, Тимофій Іванович | |
|---|---|
| Народження | 21.02.1854 |
| Місце народження | Велика Рогозянка |
| Смерть | 13.02.1925 |
| Місце смерті | Харків |
| Місце поховання | Харків |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | богослов'я, педагогіка, історія церкви, апологетика |
| Традиція/школа | православ'я |
Життєпис
Походив з родини православного священника.
Навчався у Харківському духовному училищі. 1875 закінчив Харківську духовну семінарію, 1879 — Московську духовну академію. 1878 висвячений на священника.
1882–1884 служив у цвинтарному храмі Відсічення голови Івана Предтечі у м. Харкові. Від 1883 — голова ради Харківського єпархіального жіночого училища (до 1906), 1884 — вчитель Закону Божого в Маріїнській жіночій гімназії (тепер комунальний заклад Харківська гімназія № 6 «Маріїнська гімназія»).
1884 отримав ступінь магістра богослов’я. З вересня цього ж року — клірик кафедрального Свято-Успенського собору в Харкові, з 1891 — ключар собору, 1893 піднесений до сану протоієрея.
Двічі обирався до Харківської міської думи (1893, 1897).
У 1894–1906 — професор богослов’я Імператорського Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) і настоятель університетської церкви. Одночасно викладав Закон Божий (з 1900) і педагогіку (з 1903) у приватній жіночій гімназії Д. Оболенської. Доктор богослов’я (з 1903, тема дисертації: «Релігія, її сутність та походження: Огляд філософських гіпотез»; уперше видана в 1904).
Обирався членом Державної ради Російської імперії від духовенства (1906, 1909). З 1906 — член Святійшого урядувального синоду, співробітник богословсько-філософського часопису «Віра і Розум» («Вѣра и Разум»). 1910 переїхав до м. Санкт-Петербурга.
Після Лютневої революції 1917 повернувся до м. Харкова, служив у Свято-Миколаївській церкві, Свято-Успенському соборі. Прагнув відродити життя Харківської єпархії, у 1920–1921 — голова єпархіальної ради.
Мав велику родину, виховував 9 дітей.
Внаслідок руйнування старого міського цвинтаря (1975–1977) родинне поховання діяча було знищене.
Діяльність і праці
Вів активну пастирську, адміністративну, педагогічну, літературну діяльність; зажив поваги й авторитету серед харків’ян. Разом з тим відомий промонархічними переконаннями і клерикальною позицією, був представником і речником консервативно налаштованих кіл духовенства.
1904 обраний членом Імператорського православного палестинського товариства. У Святійшому синоді входив до складу Особливої наради з місіонерських справ, був головою синодальної комісії у справах сект та ін. Входив до правого крила Державної ради, лобіював законопроєкт про збільшення коштів на утримання сільського духовенства і церковних шкіл, став на захист урядових заходів із придушення революційних виступів студентства, обмеження університетської автономії. Був активним членом монархічних організацій і політичних салонів.
Багаторічний дописувач до журналу «Віра і Розум» («Вера и Разум»), автор статей і публіцистичних матеріалів з філософії, етики, історії філософії (зокрема, присвятив праці критичному аналізові поглядів А. Шопенгавера, Е. Геккеля, Е. Ренана, С. К’єркегора та ін.), історії релігії й церкви в Російській імперії (зокрема виникнення і поширення старообрядницького сектантства) та Західній Європі, апологетики.
Прагнув спростувати ідеї західної біблійної критики та філософського скептицизму; дискутував з В. Розановим, С. Трубецьким, критикував ідеї Л. Толстого. Піддав критиці віровчення «інославних» з погляду Російської православної церкви течій. Прагнув поєднати історичний, джерелознавчий і богословський підходи до вивчення історії релігії.
Залишив великий науково-публіцистичний спадок (понад 50 праць). Серед них: «Розкол старообрядництва у Харківській єпархії («Раскол старообрядчества в Харьковской епархии»; 1883), «Данський філософ Серен Кіркегор» («Датский философ Серен Киркегор»; 1886), «Зло, його сутність і походження» («Зло, его сущность и происхождение»; 1896–1897), «Історичний нарис розвитку апологетичного або Основного Богослов’я» («Исторический очерк развития апологетического или Основного Богословия»; 1898–1899), «Філософія монізму» («Философия монизма»; 1900), «Огляд російських сект і їхніх згод» («Обзор русских сект и их толков с изложением их происхождения, распространения и вероучения и с опровержением последнего»; 1910). Автор мемуарів.
Визнання
Був нагороджений орденом Св. Анни 2-го ступеня (1897) і 1-го ступеня (1912), орденом Св. Володимира 4-го ступеня (1900), 3-го ступеня (1907) і 2-го ступеня (1916).
1999 на пошанування о. Тимофія в огорожі храму Відсічення голови Івана Предтечі встановлено пам’ятний хрест.
Оцінки діяльності та спадщини Буткевича суперечливі: від визнання його вагомого богословського доробку, педагогічного хисту та організаційно-освітнього внеску до критики консервативно-монархістської політичної позиції.
Прижиттєві видання творів Буткевича зберігаються у Харківській державній науковій бібліотеці імені В. Г. Короленка.
Праці
- Зло, его сущность и происхождение. Харьков : Типография Губернского управления, 1897. 506 с.
- Религия, ее сущность и происхождение : в 2 кн. Харьков : Типография Губернского управления, 1902–1904.
- Обзор русских сект и их толков с изложением их происхождения, распространения и вероучения и с опровержением последнего.
2-е изд., испр. и знач. доп. Петроград : И. Л. Тузов, 1915. 566 с.
Література
- Историко-филологический факультет Харьковского университета за первые 100 лет его существования (1805–1905) / Под ред.
М. Г. Халанского, Д. И. Багалея. Харьков : Типография Адольфа Дарре, 1908. 390 с. - Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет существования (1655–1905) : в 2 т. Харьков : [б. и.], 2004.
- Парфенова А. В. Доктор богослов'я професор Харківського університету митрофорний протоієрей Тимофій Іванович Буткевич (до 50-річчя з дня народження та 200-річчя заснування Харківського університету) // Краєзнавство. 2006. Вип. 1. С. 126–127. URL: http://resource.history.org.ua/publ/kraj_2006_1_126
- Зінченко О. Представники України в Державній раді Російської імперії (1906−1917 рр.). Харків : НТМТ, 2013. 250 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Буткевич, Тимофій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буткевич, Тимофій Іванович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
