Біблійна критика
Біблі́йна кри́тика (англ. Biblical criticism, нім. Bibelkritik) — вивчення тексту Біблії, питань походження, авторства, автентичності та історичної достовірності біблійних книг із використанням раціоналістичних методів та евристично-наукових підходів.
.jpg)
Зміст
Мета і завдання
Термін «критика» в даному разі не містить негативних конотацій, а позначає всебічний розгляд, ретельний аналіз, прагнення використати раціональні судження і наукові критерії. Формування біблійної критики як окремого напряму досліджень стало наслідком перенесення досвіду текстологічних, історичних, філологічних тощо розвідок на вивчення Святого Письма. Історично біблійна критика досліджувала тексти Старого Завіту (особливо П’ятикнижжя Мойсея) та Нового Завіту, вплинула на розвиток раціоналістичного погляду.
Метою біблійної критики є багатоаспектний аналіз та якомога точніша інтерпретація Біблії. Цьому допомагає виявлення автентичності та оригінального тексту біблійних книг, авторства (атрибуції) окремих частин Біблії, визначення часу й обставин написання тексту, його літературних особливостей, цілісності тощо. Різні напрями біблійної критики є окремими дисциплінами теології та ісагогіки, а також предметним полем для інших дисциплін.
Історична довідка
Перші елементи раціонально-критичного підходу до текстів Старого Завіту віднаходять у працях Йосипа Флавія, Філона Александрійського, талмудичній літературі.
Формування канону Біблії в історії ранньої християнської Церкви дало поштовх для ґенези біблійної критики як напряму досліджень. Серед фундаторів згадують Орігена, Аврелія Августина, Діонісія Александрійського (пом. 265), Єроніма Стридонського.
У ранньому середньовіччі справі біблійної критики майже не приділяли уваги, але завдяки П’єру Абеляру інтерес до біблійних досліджень знову зріс.
Формування біблійної критики в її сучасному розумінні пов’язане з добою Відродження та Реформації (серед чинників: доступ до широкого кола єврейських, сирійських, грецьких, арабських текстів; період гострої полеміки католиків і протестантів; переклади Біблії національними мовами та ін.). Засновником протестантської традиції біблійної критики вважається Мартін Лютер.
У 18 ст. центром біблійно-критичних досліджень стала Велика Британія, де започатковано поділ на «високу» критику (питання походження та авторства текстів, літературних форм, соціокультурного контексту) і «низьку» (порівняння манускриптів, відновлення початкового тексту Біблії), та протестантські університети Німеччини, які зберігали лідируючі позиції до поч. 20 ст. Діяли різні дослідницькі школи: Оксфордська, Віттенберзька, Тюбінгенська, Уппсальська, Лейпцизька та ін. В другій пол. 20 ст. набуває розвитку біблеїстика в США.
Серед відомих представників: Рішар Сімон (Richard Simon, 1638–1712; Франція), Жан Астрюк (Jean Astruc, 1684–1766; Франція),
Й. А. Бенгель, Г’ю Фармер (Hugh Farmer, 1714–1787; Велика Британія), Йоганн Соломон Землер (Johann Salomo Semler, 1725–1791; Німеччина), Йоганн Готфрід Айхгорн (Johann Gottfried Eichhorn, 1752–1827; Німеччина), В. М. Л. де Ветте (Wilhelm Martin Leberecht de Wette, 1780–1849; Німеччина), Карл Генріх Граф (Carl Heinrich Graf, 1815–1869; Німеччина), Ф. Баур, Д. Ф. Штраус, В. Байшлаґ, Ю. Велльгаузен та ін.
У Католицькій церкві застосування сучасних наукових методів при дослідженні Святого Письма офіційно дозволено енциклікою папи Пія ХІІ «Divino Afflante Spiritu» (1943). У православ’ї ставлення до біблійної критики було скептичним практично до 1880-х, згодом її здобутки були визнані корисними для вивченні Біблії, а раціонально-критичний метод таким, що не суперечить православному Переданню. Православне богослов’я постало перед викликом критичної рецепції західної біблеїстики і пошуку власних евристичних підходів.
В Україні історична критика Біблії розвивалася передусім в межах Київської духовної академії (зокрема, професорами Ф. Я. Покровським, В. П. Рибінським, А. О. Олесницьким та ін.). Міркування критичного характеру залишив по собі І. Я. Франко. Біблійна критика лишається важливою дисципліною у духовних навчальних закладах різних конфесій.
Основні типи біблійної критики
Виділяють такі основні типи біблійної критики.
1. Текстуальна. Встановлення оригінального, найбільш наближеного до нього та найавторитетнішого тексту за допомогою звірення і співставлення давніх рукописів Біблії.
2. Філологічна. Аналіз мов, якими написані оригінали тексту, для точного знання лексики, граматики та стилю того періоду.
3. Літературна. Аналіз жанрів та форм тексту, що допомагає уточнити час написання, авторство та інші складові, які впливають на розуміння тексту.
4. Історична. Дослідження подій, контекстів, традицій, соціокультурного середовища, пов’язаних з текстом Біблії, шляхом вивчення пам’яток культури біблійних часів.
Вироблено різні підходи до дослідження питань біблійної критики: лібераціоністський, феміністський, критика аудиторії (увага концентрується на читачі), критика джерел, наративний, соціологічний, психологічний та інші.
У дослідницький обіг введено численні теорії, зокрема теорію різних джерел (документарну), теорію фрагментів, теорію доповнень, теорію кристалізації, теорію літературних форм, теорію усних традицій тощо.
Вплив на переклади Біблії та богослов’я
Розвиток біблійної критики впливає на підходи щодо визначення тексту, який стане основою для сучасних перекладів Біблії. Своєю чергою, текст перекладів здійснює вплив на різні аспекти доктрини, віровчення церков, богословські розвідки. У підсумку — на сучасні християнські віру й світогляд, життєві принципи християн.
На вибір достовірніших джерел біблійного тексту, передусім на переклади Нового Завіту, великий вплив здійснює наявність двох осноних груп (ліній) грецьких манускриптів:
- Антіохійська лінія Textus Receptus (загальноприйнятий, стандартний). Її підтверджують близько 6000 грецьких манускриптів, зібраних з усього світу. Також її підтримують понад 35000 цитат Отців церкви. Аж до 1881 для європейських перекладів Нового завіту використовували тільки Textus Receptus.
- Александрійська лінія, тексти якої були відкинуті ранньою Церквою. Втім, майже всі сучасні переклади Нового Завіту використовують саме ці манускрипти.
Біблійна критика і світогляд
Протягом всього існування біблійна критика була ареною зіткнення різних підходів і поглядів — від ортодоксальних до скептичних і вільнодумчих.
Дотепер при вивченні тексту Біблії вагоме значення у висновках дослідників має факт, чи сприймають вони богонатхненність Біблії як Святого Письма, чи спираються суто на сучасні наукові дисципліни й раціональні знання. В обох випадках оприявнюється певна дослідницька упередженість: у першому — домінує віра у непогрішність Бога та Його Слова, в другому — абсолютизація наявних на цей момент наукових даних. Питання про значення релігійних орієнтацій дослідника лишається актуальним: серед богословів панує думка, що дослідник, чужий християнським істинам любові до Бога і ближнього, не здатен сприйняти достеменно всю глибину текстів Біблії. Поряд із тим сучасна апологетика орієнтована довести відсутність протиріч між наукою, логіко-раціональними методами та біблійним текстом.
Додатково
- Біблія — найбільше цитована і коментована книга в світі. Тільки в Оксфордській бібліотеці (м. Лондон, Велика Британія) і на одне тільки Перше Послання Івана зібрано таку кількість праць, яка займає приміщення в 20 кв.м.
- Френсіс Бекон, один із засновників наукової методології дослідження, вказував: «Для того, щоб не впасти в оману, перед нами розкрито дві книги для вивчення: перша з них — Святе Письмо, що відкриває волю Бога; друга ж — саме Творіння, яке свідчить про Його могутність». Вважав друге ключем до першого. А вивчення загальних правил логіки і мови — засобом урозуміння справжнього сенсу Божих повелінь, «відкриття нових вікон нашої віри», осягнення величі Творця.
Література
- Barr J. Biblical Criticism // History and Ideology in the Old Testament: Biblical Studies at the End of a Millennium. Oxford; New York : Oxford University Press, 2000. Р. 32–58.
- Райс М. Библия и современное литературоведение. Метод целостной интерпретации / Пер с англ. Москва : Мосты культуры, 2001. 446 с.
- Sweeney M. A., Zvi E. B. The Changing Face of Form Criticism for the Twenty-First Century. Grand Rapids : Eerdmans, 2003. 350 р.
- Collins J. J. The Bible after Babel: Historical Criticism in a Postmodern Age. Grand Rapids : Eerdmans, 2005. 201 р.
- Головань Т. Іван Франко й біблійна критика // Волинь — Житомирщина. 2006. № 15. С. 59–65. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vg_2006_15_10
- Barton J. The Nature of Biblical Criticism. Louisville : Westminster John Knox Press, 2007. 206 р.
- Головащенко С. І. Історична критика Біблії та виклад біблійної історії в КДА кінця ХІХ — початку ХХ століття (Ф. Покровський та В. Рибінський) // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». 2010. Т. 102: Філософія та релігієзнавство. С. 65–71.
- Dorn K. Basiswissen Bibel: Lesen und Verstehen. Paderborn : Ferdinand Schöningh, 2017. 197 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Лаврентюк А. Ю. Біблійна критика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біблійна критика (дата звернення: 27.04.2024).
Оприлюднено: 06.09.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
