Білик, Іван Архипович
Бі́лик, Іва́н Архи́пович (26.11.1910, містечко Опішня, тепер смт Полтавського району Полтавської області, Україна — 28.12.1999, там само) — майстер народного декоративного мистецтва, гончар, скульптор, заслужений майстер народної творчості (з 1971).
|
Білик, Іван Архипович | |
|---|---|
| Народження | 26.11.1910 |
| Місце народження | Опішня |
| Смерть | 28.12.1999 |
| Місце смерті | Опішня |
| Напрями діяльності | гончарство |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Премія імені Д. Щербаківського (1995), Державна премія України імені Т. Г. Шевченка (1999) |
| Почесні звання | Заслужений майстер народної творчості України (1971) |
Життєпис
Народився в багатодітній селянській родині.
Гончарній справі навчався в Опішнянській навчально-показовій гончарній майстерні (1922–1923), згодом — у с. Хижняківці (тепер Полтавського району Полтавської обл.) у свого дядька гончара Я. Пічки (середина 1920-х) та в Опішнянській керамічній промисловій школі (кінець 1920-х).
Працював у артілі (з 1960 — завод) «Художній керамік» (1929–1933, 1938–1941, 1945–1984).
Учасник Другої світової війни, отримав поранення та інвалідність.
Член Національної спілки художників України (з 1970).
Творчість
Створював фігурні посудини та декоративну скульптуру у вигляді левів, баранів, коней, биків тощо, а також декоративно-ужитковий посуд — глечики, тикви, вази, тарелі. Вироби виконані на гончарному крузі й декоровані наліпленнями, ритуванням, відбитками штампа та вкриті зеленою (темного й світлого відтінків) і брунатною поливами, рідше оздоблені рослинним мальованим орнаментом, іноді доповненим зооморфними зображеннями.
Автор декоративних скульптур: «Лев» (1971, 1977, 1983), «Баран» (кінець 1960-х, 1960-1970-і, 1976), «Бик» (1977), «Лев з вухами на проріз» (1971), «Хор левів», «Лев на чатах», «Зачарований лев», «Зелений лев» (усі — 1970-і), «Космічний лев» (1980-і), «Смугастий кінь», «Баран-красень» (обидва —1991), «Баран круторогий» (1992); декоративно-ужиткового посуду: тарілочка (1957), кухоль (1957), таріль декоративний (1958–1959), усі — у співавторстві, тиква (1989).
Твори Білика експонувалися на багатьох вітчизняних і зарубіжних виставках: у містах Києві та Полтаві (від 1949), Харкові (1969), Москві (від 1951), на всесвітній «Експо-67» у м. Монреалі (Канада, 1967), міжнародних виставках у містах Варшаві (Польща, 1954), Парижі й Марселі (Франція, 1957, 1958), Софії та Велико-Тирново (Болгарія, 1958, 1976), Остенде й Брюсселі (Бельгія, 1959, 1960), Вільнюсі (Литва, 1971, 1975), Лос-Анджелесі (США, 1977), а також в Угорщині, Німеччині та Узбекистані (1965), Канаді й Венесуелі (1976), Югославії (1979), Японії, Норвегії тощо.
Твори зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному музеї народної архітектури та побуту України, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (Львів), Полтавському краєзнавчому музеї ім. В. Кричевського, Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) ім. М. Ярошенка, Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Лубенській галереї образотворчого мистецтва, Шевченківському національному заповіднику в Каневі, Канівському музеї народного декоративного мистецтва, Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», Національному музеї-заповіднику М .В. Гоголя (с. Гоголеве Миргородського району Полтавської області), Волинському краєзнавчому музеї, Російському етнографічному музеї (м. Санкт-Петербург) та в інших музеях і приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Нагороди та визнання
Лауреат Державної (тепер Національної) премії України ім. Т. Шевченка (1999), премії ім. Д. Щербаківського (1995), 1-го республіканського симпозіуму гончарства «Традиції і сучасність» (Опішня, 1989).
Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (1985), 8 медалями за участь у Другій світовій війні; знаком «Відмінник промкооперації» (1939), бронзовою і срібною медалями та грамотами ВДНГ у Києві та Москві, дипломами журналу «Декоративне мистецтво СРСР» («Декоративное искусство СССР») і ВЦСПС (1970), дипломом Міжнародного бієнале кераміки у м. Фаєнці (Італія, 1971; за твір «Лев з вухами на проріз»).
Література
- Білик Іван Архипович // Словник художників України. Київ : Головна редакція УРЕ, 1973. С. 25.
- Клименко О. О. Білик Іван Архипович // Мистецтво України: енциклопедія : у 5 т. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1. С. 202–203.
- Ганжа П. Іван Білик // Народне мистецтво. 1997. № 2. С. 13–15.
- Міщанин В. «Хижняківські університети» Івана Білика // Український керамологічний журнал. 2002. № 2. С. 30–37.
- Щербань О. Шевченківські лауреати: Іван Білик // Український керамологічний журнал. 2002. № 3. С. 104.
- Пругло С. Ювілей гончаря // Український керамологічний журнал. 2003. № 2. С. 30–37.
- Білик Іван Архипович // Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини : у 2 т. Полтава : ТОВ «АСМІ» ; Видавець О. Ханко, 2014. Т. 1. С. 120–122.
- Чечель Ж. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка Іван Білик // Народознавчі зошити. Серія мистецтвознавча. 2014. № 5 (119). С. 849–851.
- Метка Л. Василь Омеляненко та Іван Білик: міф про учнівство // Етнічна історія народів Європи. 2019. Вип. 58. С. 88–93.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Клименко О. О., Ханко В. М. Білик, Іван Архипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білик, Іван Архипович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
