Біляцький, Олександр Вікторович
Біля́цький, Олекса́ндр Ві́кторович (Алесь; біл. Бяляцкі, Аляксандр Віктаравіч; 25.09.1962, смт Вяртсиля Сортавальського району, тепер Республіка Карелія, Росія) — громадсько-політичний діяч, правозахисник, політичний в’язень, лауреат Нобелівської премії миру (2022).
|
Біляцький, Олександр Вікторович (Бяляцкі, Аляксандр Віктаравіч) | |
|---|---|
| Народження | 25.09.1962 |
| Місце народження | Вяртсиля |
| Alma mater | Гомельський державний університет імені Франциска Скорини |
| Місце діяльності | Літературний музей Максима Богдановича, Правозахисний центр «Весна», Міжнародна федерація прав людини |
| Напрями діяльності | політика |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | «Людина людині» (2005), імені Пера Ангера (2006), Норвезької спілки письменників (2012), імені Льва Сапеги (2012), імені Леха Валенси (2012), Державного департаменту США (2012), імені Вацлава Гавела (2013), імені Алеся Адамовича (2014), імені Андрія Сахарова (2020) |
| Почесні звання | Почесний громадянин міст Генуї (з 2010), Парижа (з 2011), м. Сиракузи (з 2014) |
| Лауреат Нобелівської премії - миру | 2022 |
Життєпис
1965 сім’я переїхала до м. Світлогорська (Гомельська область, тепер Білорусь). 1979 закінчив місцеву середню школу № 5.
Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Гомельського державного університету (тепер Гомельський державний університет імені Франциска Скорини). Після закінчення навчання (1984) вчителював у Лельчицькому районі Гомельської області.
1984 був призваний до лав Радянської армії. Служив біля м. Свердловська (тепер м. Єкатеринбург, Росія) механіком-водієм бронетягача артилерійського винищувального протитанкового дивізіону.
1986 вступив до аспірантури Інституту літератури імені Янки Купали Академії наук БРСР (тепер філіал «Інститут літературознавства імені Янки Купали» Центру досліджень білоруської культури, мови та літератури НАН Білорусі), займався науковою, літературною та громадською діяльністю. 1986 став одним із фундаторів і головою (до 1989) Товариства молодих літераторів «Місцеві» (білорус. «Тутэйшыя») при громадській організації «Союз білоруських письменників». 1988 взяв участь у заснуванні просвітницького товариства пам’яті загиблих у масових репресіях 1920–1950-х «Мартиролог Білорусі», увійшов до оргкомітету Білоруського народного фронту «Відродження», згодом був секретарем правління (1996–1999) і заступником голови (1999–2001). Ініціатор першого в Білорусі мітингу «Діди» (білорус. «Дзяды») 30.10.1988, який влада розігнала силою із застосуванням сльозогінного газу.
Навесні 1989 закінчив аспірантуру, проте від захисту кандидатської дисертації відмовився. На її основі 1991 видав монографію «Література і нація» (білорус. «Літаратура і нацыя»).
1989–1998 працював директором Літературного музею Максима Богдановича. Один з організаторів Білоруської католицької громади (1990). Депутат Мінської міської ради (1991–1995).
У квітні 1996 організував та очолив Правозахисний центр «Весна» (білорус. «Вясна»), який Верховний суд Білорусі 28.10.2003 позбавив державної реєстрації. 2007 Комітет ООН з прав людини після позову Біляцького визнав ліквідацію установи порушенням свободи об’єднань і рекомендував відновити права центру та його членів.
Перший від Східної Європи віцепрезидент Міжнародної федерації прав людини (з 2007), якого ще двічі (2010, 2013) переобирали на цю посаду (обіймав до 2016).
04.08.2011 Біляцького заарештували; 24.11.2011 засудили на 4,5 роки позбавлення волі в колонії посиленого режиму за несплату податків з отриманих грошей від іноземних правозахисних фондів, що були спрямовані на допомогу репресованим у Білорусі та їхнім сім’ям. Того самого року Атлантична рада США нагородила ПЦ «Вясна» Премією Свободи. 2012 Робоча група ООН визнала вирок таким, що порушує Міжнародний пакт про громадянські політичні права.
2014 Біляцького звільнили. Після масових протестів проти диктатури президента О. Лукашенка (1954; тепер Білорусь) у липні 2021 його знову ув’язнили. 03.03.2023 засудили до десяти років позбавлення волі в колонії посиленого режиму за «контрабанду готівки» та «підготовку громадян до участі в групових діях, що грубо порушують громадський порядок».
Нагороди та визнання
Біляцького кілька разів номінували на Нобелівську премію миру (2006, 2007, 2012). Став лауреатом 2022 разом із правозахисною організацією «Центр громадянських свобод» (Україна) і товариством «Меморіал» (Росія).
Лауреат премій: «Людина людині» («Homo Homini») від чеської організації «Люди в біді» «за вагомий внесок у захист прав співгромадян та допомогу жертвам політичних репресій» (2005); імені Пера Ангера (Швеція, 2006); «За свободу слова» від Норвезької спілки письменників; імені Льва Сапеги; імені Леха Валенси (обидві — Польща); захисника прав людини Державного департаменту США (усі — 2012); імені Вацлава Гавела (2013); літературної премії імені Алеся Адамовича за книгу «Асвечаныя беларушчынай» (2014); імені Андрія Сахарова «За свободу думки» від Європейського парламенту (2020) та ін.
Почесний громадянин міст Генуї (Італія, з 2010), Парижа (Франція, з 2011), м. Сиракузи (Італія, з 2014).
Праці
- Літаратура і нацыя. Мінск : Арт Гейзер, 1991. 144 с.
- Прабежкі па беразе Жэнеўскага возера. Мінск : Корзун Віктар, 2006. 271 с.
- Асьвечаныя беларушчынай. Вільня : [б. в.], 2012. 464 с.
- Халоднае крыло Радзімы. Вільня : [б. в.], 2014. 540 с.
Література
- Біяграфія Алеся Бяляцкага // Вясна. 2011. URL: https://spring96.org/be/news/45194
- Каліноўскі В. Справа Бяляцкага. (Бібліятэка Свабоды. ХХІ стагодзьдзе.) [Б. м.] : Радыё Свабодная Эўропа / Радыё Свабода, 2012. 364 с.
- У Білорусі силовики затримали відомого правозахисника // Укрінформ. 2021. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3280831-u-bilorusi-siloviki-zatrimali-vidomogo-pravozahisnika.html
- Ales Bialiatski. Facts // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/peace/2022/bialiatski/facts/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Біляцький, Олександр Вікторович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біляцький, Олександр Вікторович (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
