Білібін, Іван Якович
Білі́бін, Іва́н Я́кович (рос. Билибин Иван Яковлевич; 16.08.1876, с. Тарховка, тепер м. Сестрорєцьк Курортного району Санкт-Петербурга, Російська Федерація — 07.02.1942, м. Ленінград, тепер м. Санкт-Петербург, Російська Федерація) — художник, ілюстратор, графік і декоратор, доктор мистецтвознавства (з 1939), професор (з 1939).
|
Білібін, Іван Якович (Билибин Иван Яковлевич) | |
|---|---|
| Народження | 16.08.1876 |
| Місце народження | Сестрорєцьк |
| Смерть | 07.02.1942 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво |
Життєпис
1896 закінчив Першу Санкт-Петербурзьку гімназію, 1900 — юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет). Водночас 1895–1898 навчався в Рисувальній школі «Товариства заохочення мистецтв» у класі Я. Ционглінського (1858–1913; тепер Польща ― тепер РФ); у травні ― липні 1898 ― у майстерні художника А. Ажбе (1862–1905; тепер Республіка Словенія — Німеччина) в Мюнхені. 1899–1900 займався у Вищому художньому училищі в школі-майстерні княгині М. Тенішевої (1858–1928; тепер РФ — Франція) під керівництвом І. Рєпіна, згодом був вільним слухачем у майстерні останнього при Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1900–1904; тепер Санкт-Петербурзька академія мистецтв імені Іллі Рєпіна). На замовлення Експедиції заготовлення державних паперів від 1899 створював серію ілюстрацій до російських народних казок .
З 1900 брав участь у виставках товариства «Світ мистецтва» («Мир искусства»; від 1916 — голова комітету). 1902–1904 як кореспондент Етнографічного відділу Російського музею перебував в експедиціях у Вологодській, Архангельській, Олонецькій губерніях (усі — тепер РФ) з метою збирання етнографічного матеріалу.
Учасник (1903–1910) і один із засновників творчого об’єднання «Союз російських художників». Малював для сатиричних журналів «Жупел» і «Адская почта» (1905–1906).
Викладав 1907–1917 графіку в Рисувальній школі «Товариства заохочення мистецтв». Серед його учнів був Г. Нарбут.
1917 переїхав на дачу до Криму, де працював у Комісії з охорони художніх скарбів. Малював плакати для пропагандистського видавництва Добровольчої армії «Осваг» (1918–1920, м. Ростов-на-Дону, тепер РФ). 1919 з відступом Білої армії виїхав до м. Новоросійська (тепер РФ), звідки емігрував (див. Еміграція) до Кіпру, але через епідемію тифу серед пасажирів корабля потрапив до табору біженців в м. Каїрі. Весною 1920 відкрив майстерню та приймав приватні замовлення на картини та розписи для православних (див. Православ’я) храмів.
Від 1925 жив у м. Парижі (Франція). 1927–1930 працював над ескізами костюмів і декорацій для вистав російських оперних сезонів у Театрі Єлисейських Полів: «Казка про царя Салтана» («Сказка о царе Салтане»; 1929) і «Царева наречена» («Царская невеста»; 1930) М. Римського-Корсакова; «Князь Ігор» («Князь Игорь»; 1930) О. Бородіна, «Борис Годунов» (1931) М. Мусоргського.
1931 оформив балет І. Стравінського «Жар-птиця» («Жар-птица») в постановці М. Фокіна для театру «Колон» у м. Буенос-Айресі (Аргентина); 1934 — оперу М. Римського-Корсакова «Оповідь про невидиме місто Кітеж і діву Февронію» («Сказание о невидимом граде Китеже и деве Февронии») для Міського театру в м. Брно (тепер Національний театр в Брно); 1935 — оперу «Казка про царя Салтана» для Національного театру в Празі (обидва — Чехія).
1936 повернувся до СРСР, працював професором графічної майстерні Інституту живопису, скульптури і архітектури Всеросійської академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзька академія мистецтв імені Іллі Рєпіна). 07.02.1942 помер під час блокади Ленінграда (тепер м. Санкт-Петербург), похований у братській могилі професорів Академії мистецтв біля Смоленського кладовища.
Творчість
Відомий як театральний художник (декоратор) та ілюстратор казок. Під впливом творчості В. Васнецова захопився російською народною культурою, етнографічним (див. Етнографія) стилем в живописі. Під час етнографічних експедицій досліджував російський фольклор, народний одяг, архітектуру. Створював афіші, ескізи поштових марок, листівки.
Розробив новий тип книжкового дизайну (в техніці малювання тушшю, а потім заповнюючи аквареллю). В основі його ілюстрацій лежали російські народні традиції візерунків, лубка (лубок — декоративна тиражована настінна картинка з підписом); книжкової мініатюри; японської ксилографії 18–19 ст. Доповнював ілюстрації декоративними орнаментами, розробляв заставки, буквиці, шрифт.
Від 1899 ілюстрував російські народні казки, билини: «Василиса Прекрасна» («Василиса Прекрасная»), «Фініст ― Ясний Сокіл» («Финист ― Ясный Сокол»), «Царівна-жаба» («Царевна-лягушка») та ін. Особливе місце займали ілюстрації до казок О. Пушкіна «Казка про царя Салтана», «Казка про золотого півника» («Сказка о золотом петушке») тощо.
Створив декоративне панно «Борис і Гліб на кораблі», «Плач Ярославни» (обидва — 1922), «Вершник» (1922), «Східний танок», «Перська княжна» (обидва — 1924) та ін. Працюючи у Франції, ілюстрував збірники російських, французьких, німецьких казок. Подорожував по Україні (1938), Криму (1939–1940), виконав акварельні пейзажі.
Персональні виставки відбулися 1924 в Александрії (Єгипет), 1927 ― Празі, 1929― Амстердамі (Нідерланди) тощо.
Остання робота — підготовка ілюстрації до билини «Дюк Степанович» (1941).
Твори зберігаються в Національному музеї «Київська картинна галерея» (Україна); Всеросійському музеї О. С. Пушкіна (м. Санкт-Петербург), Державному центральному театральному музеї імені О. О. Бахрушина (м. Москва), Санкт-Петербурзькому державному музеї театрального та музичного мистецтва, Івангородському музеї (усі — РФ); Музеї Вікторії та Альберта (м. Лондон, Велика Британія).
1904 вперше звернувся до сценографії. Оформив опери М. Римського-Корсакова «Снігуронька» (Національний театр у Празі, 1904), «Золотий півник» (1908–1909, антреприза «Опера С. І. Зиміна», м. Москва), «Садко» (1914, Театр Народного дому в Санкт-Петербурзі) тощо.
Визнання
Отримав звання професора та ступінь доктора мистецтвознавства (1939).
Праці
- Народное творчество русского Севера // Мир искусства. 1904. № 11. С. 303–315.
- Остатки искусства в русской деревне // Журнал для всех. 1904. № 10. С. 609–618.
Література
- Иван Яковлевич Билибин: Статьи. Письма. Воспоминания о художнике / Ред.-сост. С. В. Голынец. Санкт-Петербург : Художник РСФСР, 1970. 370 с.
- Подунова Н. И. Иван Билибин. К истокам // Литературный журнал. 2018. № 11. С. 202–213.
- Жук Э. Н. Художник Иван Билибин // Вестник культурологии. 2019. № 4 (91). С. 173–182.
- Фишман О. М., Шангина И. И. Билибин Иван Яковлевич // Российский этнографический музей. URL: https://ethnomuseum.ru/kollekcii/sobirateli/bilibin-ivan-yakovlevich/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білібін, Іван Якович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білібін, Іван Якович (дата звернення: 13.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
