Ваггабізм
Ваггабі́зм (араб. ٱلْوَهَّابِيَةُ, al-Wahhābiyyah; за ім’ям діяча Мухаммада ібн Абдаль-Вагабба) — традиціоналістичний (салафітський) релігійно-політичний рух у суннітському ісламі, що виник в Аравії в середині 18 ст. Термін не є самоназвою руху, але закріпився у політичному й релігійному дискурсі з 20 ст.
Зміст
Історична довідка
Фундатор
Ідейним лідером руху вважають богослова, проповідника, реформатора шейха Мухаммада ібн Абдаль-Вагабба ат-Тамімі (бл. 1703 — 1792; тепер Саудівська Аравія). Життєпис діяча відомий фрагментарно, з часом оповитий легендами.
Походив із родини каді, вивчав Коран, хадиси, право, багато подорожував. Найбільший вплив на його релігійні й політичні погляди справили ідеї ханбалітського мазгабу (див. Ханбаліти). Був ревним прихильником принципу суворого однобожжя (таухід), за яким Аллаг — єдиний й одноосібний Творець, і лише Йому має впокоритися й служити людина. Вважав, що чимало мусульман з часом відступили від цього засадничого для ісламу догмату і вдалися до хибних релігійних практик (культ святих, довіра до магії, суфійський містицизм, запровадження неприпустимих новацій — біда). Помітно розширив тлумачення ширку (багатобожжя), звинуватив у невір’ї кілька поколінь мусульман. Закликав до «очищення» ісламу від нововведень і ширку, повернення до витоків традиції пророка Мухаммада та перших поколінь «праведних предків» (див. Салафізм), побожності й сумлінного дотримання приписів шаріату.
Від 1740-х залучився до політичної діяльності, з 1744 замешкав у м. Ед-Дірії, уклав союз із правителем Дірійського емірату Мухаммадом ібн Саудом (засновником Саудівської династії, пом. 1765), став радником еміра та його сина-наступника — Абдаль-Азіза (пом. 1803), духовним провідником їхніх підданих.
Ідейні засади
З погляду догматики Мухаммад ібн Абдаль-Вагабб був послідовником ханбалітських правників Ібн Таймії та Ібн аль-Каїма, при цьому не заперечував авторитету фундаторів інших релігійно-правових шкіл (мазгабів). Питання, що ставали предметом богословських дискусій, прагнув розглядати на підґрунті Корану, Суни, тафсиру. Водночас став натхненником релігійної нетерпимості, радикальних методів боротьби проти тих, кого вважав невірними (кяфірами) чи багатобожниками, знищення їхніх місцевих (переважно шиїтських і суфійських) святинь. Головні зусилля спрямовував на «виправлення переконань одновірців» та повернення тих, «хто збочив з праведного шляху», до істинного ісламу.
Був автором низки праць, трактатів, з-поміж яких головним вважають «Книгу однобожжя» («Кітаб ат-Таухід»). Учення та діяльність Мухаммада ібн Абдаль-Вагабба ще за життя отримали неоднозначні оцінки, наражалися на критику з боку улемів.
На думку дослідників, постать і вчення засновника ваггабізму набули в сучасній літературі викривлених оцінок: зокрема, ні він, ані його послідовники не розвинули якоїсь особливої доктрини Ісламської держави. Висновують, що власні політичні погляди Абдаль-Вагабба лишалися в річищі традиційного сунізму, тобто йшлося про розвиток ідей мусульманського традиціоналізму у новому суспільно-політичному контексті, актуалізацію ранньоісламських настроїв.
Прихильники Мухаммада ібн Абдаль-Ваггаба позиціонували себе поборниками єдинобожжя — аль-муваггідун (термін «ваггабіти» не вживався), проповідували ідеал братства всіх мусульман, джигаду проти невірних, виступали із закликами суворого дотримання норм шаріату й морально-етичних принципів ісламу назагал, засуджували гостру соціальну нерівність, надмірну розкіш (зокрема, і в убранстві мечетей), користолюбство.
Поширення
Релігійний заклик (дават) ваггабітів набув підтримки серед шейхів низки аравійських племен, можновладців дрібних еміратів, найперше представників династії Саудідів — правителів Дірійського емірату в Центральній Аравії.
Від 1740-х заклики до чистоти ісламу та правдивого однобожжя стали гаслами боротьби Саудідів за об’єднання Аравії під їхньою владою, пізніше — важливим чинником формування офіційної релігійно-правової ідеології першої держави Саудідів (до складу якої вже до кінця 18 ст. увійшли більшість областей Центральної та Східної Аравії). Погляди ваггабітів стали й ідеологічним підґрунтям арабського руху проти влади Османської імперії.
До початку 19 ст. учення ваггабізму завоювало міцні позиції на більшій частині Аравійського півострова. Спроба османів завоювати Дірійський емірат зазнала поразки, подальші бойові дії на території Сирії та Іраку призвели до руйнації саудівцями-ваггабітами шиїтської святині в м. Кербелі (1801–1802). Наступного року ваггабіти захопили м. Мекку, 1805 — м. Медину і практично всю територію Гіджазу (що обумовило, зокрема, негативне ставлення до них з боку інших королівських династій, нащадків пророка Мухаммада). Проте успішні військові дії, розпочаті правителем Єгипту Мухаммадом Алі, призвели до поразки Дірійського емірату, втрати контролю над захопленими територіями; 1818 м. Ед-Дірія було вщент зруйноване.
До середини 19 ст. династія Саудідів відновила свою владу та державність (з новим центром у м. Ер-Ріяді); на початок 20 ст. спромоглася до нового об’єднання аравійських земель і конституювання Королівства Саудівська Аравія (вперше проголошене 1926).
Ідеї ваггабізму ще з середини 19 ст. поширилися теренами Індії, Індонезїі, Східної та Північної Африки; деякі з них стали гаслами антиколоніальних рухів (зокрема, у Пешаварі, Судані, Лівії та ін.). Непримиренність і запал ваггабізму виконували інтегруючі функції як для антидержавних, так і для національно-визвольних сил, боротьба з користолюбством і розкішшю знаходила відгук серед нижчих суспільних верств.
З кінця 20 ст. суголосні за змістом релігійно-політичні ідеї набули популярності у Середній Азії, серед мусульман Північного Кавказу тощо.
Сучасний стан
Нащадки шейха Мухаммада ібн Абдаль-Ваггаба зберігали свій релігійний і політичний авторитет упродовж кількох століть, посідали у державі Саудідів важливі релігійні посади. Авторитет шейха пошанований у державі дотепер (передусім через його роль у політичному об’єднанні аравійських земель).
Разом з тим діяльність ваггабітського руху спричинила далекосяжні наслідки й тяглі міжмусульманські конфлікти. Чимало дослідників (як з мусульманського середовища, так і поза його межами), улемів та ін. вважають постать Мухаммада ібн Абдаль-Ваггаба вкрай суперечливою, вбачають наслідком його релігійно-політичної активності розкол умми, руйнування історико-культурних пам’яток, релігійних святинь.
Поширене твердження про ваггабізм як феномен сучасності викликає серйозні дискусії: більшість ісламознавців цей факт заперечують, посилаючись як на відсутність прямої спадкоємності з аравійським рухом 18–19 ст., так і множинність ідейних засад «неоваггабітів». Так само сумнівними є характеристики ваггабізму як осібної секти, окремої богословсько-правової доктрини (прихильники руху посутньо лишалися вірними принципам мусульманського традиціоналізму, засадам ханбалітського мазгабу).
Термін «ваггабізм» став інструментом цілеспрямованого політичного та ідеологічного впливу (наприклад, з метою розпалення ісламофобії, ізоляції місцевих мусульманських спільнот від зарубіжної умми або ж їх переорієнтації з духовних центрів Саудівської Аравії на продержавні духовні управління). Власне тому цей термін широко використовували у 1970-1980-х (зокрема, в СРСР, РФ) на позначення мусульманських опозиційних (незалежних, автономних) традиціоналістичних (т. з. фундаменталістських) угрупувань різного типу (приміром, у Чечні, Дагестані).
Водночас самодекларування угрупування як ваггабітського часом свідчило про його запит на політичну й фінансову підтримку з боку Саудівської Аравії, традиціоналістичних організацій і рухів.
Застосування терміна «ваггабізм» із негативними конотаціями (як радикального, екстремістського, терористичного угрупування) до сучасних мусульманських громад і мереж часто перешкоджає встановленню справжнього характеру поглядів і дій таких мусульманських груп.
Література
- Ваххабізм і ваххабіти // Людина і світ. 1999. № 8. С. 45–47. URL: https://risu.ua/vahhabizm-i-vahhabiti_n39761
- Algar H. Wahhabism: A Critical Essay. Oneonta : Islamic Publications International, 2002. 96 р.
- Zarabozo J. al-D. M. The Life, Teachings and Influence of Muhammad ibn Abdul-Wahhaab. Riyadh : The Ministry of Islamic Affairs, Endowments, Dawah and Guidance The Kingdom of Saudi Arabia, 2005. 398 p. URL: https://archive.org/details/the-life-teachings-and-influence-of-muhammad-ibn-abdul-wahhaab/page/n1/mode/2up
- Commins D. The Wahhabi Mission and Saudi Arabia. London : I. B. Tauris, 2009. 276 p.
- Якубович М. Ціннісні орієнтири сучасного салафізму: індивідуальний контекст // Релігійно-інформаційна служба України. 2011. URL: https://risu.ua/cinnisni-oriyentiri-suchasnogo-salafizmu-individualniy-kontekst_n48074
- Valentine S. R. Force and Fanaticism: Wahhabism in Saudi Arabia and Beyond. London : C. Hurst & Co, 2015. 362 p.
- Brown D. W. The Wahhābī Movement // A New Introduction to Islam. 3rd ed. Oxford : John Wiley & Sons, 2017. 411 p.
- Ваггабіти // Ісмагілов С. В., Козловський І. А., Халіков Р. Х. та ін. Іслам: Енциклопедичний словник. Київ : Бібліотека ісламознавства ; Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України ; Видавництво Руслана Халікова, 2021. С. 103–105.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Ваггабізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ваггабізм (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
