Гермес Трисмегіст

Герме́с Трисмеґі́ст (Трісмеґіст; грец. Ἑρμῆς ὁ Τρισμέγιστος, букв. — Гермес Тричі Найвеличніший) — у міфології Стародавнього світу доби еллінізму — божество, образ якого сполучив риси давньоєгипетського бога мудрості й письма Тота і давньогрецького бога-вісника, покровителя магії, таємного знання, провідника душ Гермеса. У пізній античності був ототожнений з легендарним мудрецем (магом, жерцем, провидцем), значно давнішим за Піфагора та Платона, мешканцем Вавилону або Єгипту, автором езотеричних текстів, охоронцем окультних знань. До постаті Трисмеґіста звернулися гностики (див. Гностицизм).

Луцій Лактанцій, Климент Александрійський вважали Гермеса Трисмеґіста автором десятків книг, зокрема праць з астрології, філософії, медицини, музики. Ранньохристиянська традиція співвідносила часи його життя з добою Мойсея. Утім, питання про природу його знання (божу чи демонічну) викликало дискусії серед Отців церкви.

У середньовіччі ім’я Гермеса Трисмеґіста асоціювали з різноманітними ученнями і літературою окультного змісту: астрологією, алхімією, мантикою, магією тощо. Відповідно, герметизм формувався як традиція езотеричних знань, переданих через об'явлення і приступних лише для посвячених. Уявлення про Гермеса Трисмеґіста як реальну історичну особу та авторитет його трактатів панували в колах інтелектуалів до 17 ст. — поч. 18 ст.

Серед творів, приписаних Гермесу Трисмеґісту: «Смарагдова скрижаль», «Кібаліон», «Книга Гермеса», «Пімандр», «Досконале слово» («Асклепій»), «Про природу богів» та ін. трактати (т. з. Герметичний корпус). Більшість герметичних текстів дійшли у пізніших списках, перекладах і переказах, тому не піддаються точному датуванню.