Гонорій Августодунський
Гоно́рій Августоду́ньський (лат. Honorius Augustodunensis), Гонорій Отенський, Оноре з Отена (нім. Honorius von Autun, фр. Honoré d’Autun; справжнє ім’я, а також дати і місця народження й смерті достеменно невідомі, остання чверть 11 ст. — після 1150, ймовірно м. Регенсбург, тепер земля Баварія, Німеччина) — релігійний діяч, церковний письменник, богослов, енциклопедист. Писав латинською мовою.
Життєпис
Відомості про життя практично відсутні, реконструйовані життєписи є предметом полеміки. Спірним є навіть походження діяча — дослідники обговорюють версії про ірландське, шотландське, германське (натепер панівна версія) коріння.
За сучасними припущеннями, молоді роки провів у Англії, в Кентерберійському абатстві, навчався у Ансельма Кентерберійського. З кін. 11 — поч. 12 ст. прибув до Баварії, останній період життя провів у обителях м. Регенсбурга. Розквіт його творчості припав на 1106–1135. У цей же період прийняв чернечі обітниці бенедиктинців та ім’я Гонорій.
Достеменно невідомо походження антропоніма Августодунський, яким він себе ідентифікував (підписував твори як «Honorius Augustodunendis ecclesiae presbyter et scolasticus»). За однією з версій, походить від «престола Августа» й відображає імперське значення м. Регенсбурга та його церкви (була відома як Augustodunensis ecclesia). За іншою — від початкової назви м. Отена (Августодун, на честь імператора Гая Юлія Цезаря Октавіана Августа), заснованого римлянами в Галлії (тепер у регіоні Бургундія — Франш-Коте, Франція). Наявне свідчення, що Гонорій деякий час тут мешкав і викладав (проте думку про його походження з м. Отена натепер відкинуто).
Праці
Автор численних праць (більшість збереглися), які набули у середньовіччі широкої популярності за живу мову, несхоластичний стиль викладу. Частина складені у формі діалогу між учителем і учнем. Писав передусім для душпастирів, роз’яснював ортодоксальне вчення Католицької церкви, тлумачив Святе Письмо, розмірковував про моральні, антропологічні, есхатологічні тощо проблеми, покликання і служіння священників, проповідників, монахів, популяризував думки богословів.
Одна з найзначущих книг — «Просвітитель», або «Книга роз’яснень» (лат. «Elucidarium», від лат. еlucidariо — роз’ясняти, з’ясовувати), написана під час перебування в Англії. Є довідником з основ християнського віровчення (часом характеризують як прообраз катехизису); у 13–15 ст. перекладена французькою, німецькою мовами, поширилася у світському середовищі.
У трактаті «Сума слави» («Вища слава»; лат. «Summa Gloria») визнавав церковну владу вищою за королівську, заперечував право імператора призначати єпископів.
Назагал у доробку виділяють догматичні, аскетичні, екзегетичні, літургійні, історичні твори. Залишив по собі праці енциклопедичного характеру — «Картина (Образ) світу, або Світоустрій» у трьох книгах (лат. «Imago Mundi, de Dispositione Orbis»; у двох редакціях, перша між 1098 і 1110; уперше надрукована 1480 в староанглійському перекладі); «Ключ до Природи, або Природа речей» (лат. «Clavis Physicae, de Naturis Rerum»; ймовірно між 1111 і 1115). Містять виклад християнської космології, роз’яснення Книги Буття про творіння світу, суму тогочасних знань з астрономії, географії, хронології, метеорології, всесвітньої історії, етнографії тощо. Наводив і коментував фрагменти з праць попередників. Завдяки доробку Гонорія набували поширення ідеї античних авторів (зокрема, Платона), Ансельма Кентерберійського, особливо — Йогана Скотта Еріугени.
Серед інших праць: «Зерцало Церкви» (настанови для проповідників), «Євхаристія», «Про відступників», «Сума всіх історій» (огляд важливих подій всесвітньої історії від творення світу), «Про життя в монастирі» (апологія чернечого життя у 10 пунктах), «Шерега римських понтифіків» (стислі біографії римських пап) та ін.
Праці
- L'Elucidarium et les Lucidaires. Paris : E. de Boccard, 1954. 543 p.
- Imago Mundi // Archives d'histoire doctrinale et littéraire du Moyen Age. 1982. Vol. 49. P. 7–153.
- І т а л. п е р е к л. — Clavis Physicae. Roma : Edizioni di storia e letteratura, 1974. 326 p.
- Imago mundi. Lavis : La Finestra editrice, 2022. 544 р.
Література
- Turner W. Honorius of Autun // Catholic Encyclopedia : in 17 vol. New York : Encyclopedia Press, 1913. Vol. 7. 814 p.
- Crouse R. D. Honorius Augustodunensis: The Arts as Via ad Patriam // Arts Libéraux et Philosophie au Moyen Age. Montréal : Institut d'Etudes Medievales ; Paris : Vrin, 1969. Р. 531–539.
- Flint V. I. J. The Chronology of the Works of Honorius Augustodunensis // Révue Bénedictine. 1977. Vol. 87. Р. 215–242.
- Flint V. I. J. Ideas in the Medieval West: Texts and Their Contexts. London : Variorum Reprints, 1988. 344 p.
- Flint V. I. J. Honorius Augustodunensis of Regensburg // Authors of the Middle Ages : in 4 vol. Brookfield; Vermont : Variorum, 1995. Vol. 2. Nos. 5–6. P. 91–183.
- Encyclopaedism from Antiquity to the Renaissance / Ed. by J. König, G. Woolf. Cambridge : Cambridge University Press, 2013. 615 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гонорій Августодунський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гонорій Августодунський (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
